На задвірках світу: якими безпілотними технологіями володіють Сили оборони Австралії

Фокус переклав статтю Еріка Девіса про досягнення австралійських збройних сил у галузі безпілотних систем та інших військових технологій.

Дешеві безпілотники змінили вигляд бойових дій на сучасному полі бою, і Австралія вже на кілька років відстає в освоєнні цієї нової технології. У липні 2023 року урядова програма Advanced Strategic Capabilities Accelerator (ASCA) поставила перед промисловістю завдання розробити вітчизняні малі безпілотники для "цілей навчання, зйомки, фотографування, розвідки, спостереження і рекогносцировки". Примітно, що до списку вимог не входила можливість нанесення ударів. Після конкурсу, що відбувся рік тому, три постачальники підписали контракти на суму 2,2 мільйона доларів, зобов'язавшись поставити 3 тисячі безпілотників вагою менше ніж 2 кілограми і дальністю польоту до 5 кілометрів за ціною 5 тисяч доларів за штуку.

Це вірний, але дуже маленький крок. Наші противники не настільки боязкі. Як і наші союзники. За той час, що ASCA витратила на обдумування завдання, Україна з нуля повністю створила внутрішню індустрію безпілотників і тепер щомісяця випускає тисячі дешевих дронів. Її приклад наслідували балтійські країни. Держави, які не мають великих оборонних підприємств, уже виробляють дешеві ударні безпілотники з радіусом дії вчетверо більшим, ніж просила ASCA, за ціною вп'ятеро нижчою.

За даними Світового банку, 2023 року Австралія матиме 14-ту за величиною економіку у світі, а Україна — лише 57-му. До того ж Україна веде війну за виживання. Попросту немає виправдання тому, що Австралія не може розробити дешеві безпілотники швидше. В України немає жодних переваг перед Австралією, але остання тішить себе ілюзією, що в неї ще багато часу.

Дешеві дрони змінили характер війни так само, як це зробили кулемети понад століття тому. Хоча вони не замінять танки й артилерію, як пророкують дехто, безпілотники всюдисущі на сучасних полях битв. Вони революціонізують розвідку, спостереження і рекогносцировку — всі ті завдання, на яких зосереджена увага ASCA. Дрони також докорінно змінюють ударні операції. Дешеві безпілотники дуже цікаво доповнюють основні платформи, якщо військові знають, як їх використовувати.

Поширення дешевих безпілотників на сучасному полі бою спричинене тими самими силами, які породили промислову революцію. У середині XIX століття британський економіст Вільям Джевонс виявив, що, як не дивно, підвищення ефективності вугільних двигунів призвело не до скорочення їхньої кількості та зниження попиту на паливо, а до зростання цього попиту. Ця ж сила, що отримала назву "парадокс Джевонса", прискорює сучасну "четверту промислову революцію". Парадокс допоміг зробити комп'ютери логарифмічно потужнішими, але при цьому неймовірно легкими, що призвело до появи дешевих дронів, які зараз заполонили поле бою.

Це зовсім не схоже на звичний для оборонної промисловості процес створення дорогого обладнання на замовлення. Він вимагає зовсім іншої філософії розробки і придбання. Такі програми, як AUKUS Pillar 1, можуть роками створювати свої штучні платформи, подібно до сумок Birkin, але Силам оборони Австралії не варто ігнорувати і "дрони з Shein". Більшість західних армій поки що навіть не усвідомлюють, наскільки нові, швидкодіючі дрони розширюють можливості на полі бою, починаючи з найнижчих рівнів. Нам слід негайно почати будувати дрони і тренуватися їх застосовувати.

Дешеві безпілотники — це не тільки квадрокоптери. Існують наземні безпілотники, які використовують для логістики, медичної евакуації та встановлення мін. Українські безекіпажні катери так налякали російський флот, що йому довелося покинути свої порти в Криму і піти на східні околиці Чорного моря. Поки Австралія чекає на підводні човни AUKUS Pillar 1, за вартість однієї субмарини класу Virginia можна купити 24 тисячі морських ударних безпілотників українського виробництва Sea Baby, дальність дії яких перевищує тисячу кілометрів. Це один із тих способів стримування шляхом заборони, яких Австралія може домогтися самостійно протягом наступних двох років.

Про автора

Ерік Девіс — науковий співробітник Військового коледжу армії США в ASPI.