Операція «Латгалія». Чому так?

Важко уявити, що Кремль не в курсі про слабку ланку у балтійській обороні. Тим паче, він має засоби впливу, наче створені для «альтернативно розвинених» регіонів у чужому прикордонні. Наприклад, Російська православна церква.

Вона історично була інструментом «м’якої сили» Кремля в Латвії (і не лише там, як пам’ятаєте). Там діє Латвійська православна церква (ЛПЦ). Її віряни — переважно етнічні росіяни. До того ж ЛПЦ аж до 2022 року була підпорядкована Московському патріархату.

Влада Латвії вважала це загрозою нацбезпеці — під прикриттям церковної роботи могли діяти агенти впливу РФ. Восени 2022-го латвійський сейм екстрено ухвалив закон про повну незалежність ЛПЦ від Московського патріархату.

Як наголосив голова парламентського комітету Артусс Кайміньш, це рішення «зміцнює історичну автономію Латвійської православної церкви, запобігаючи впливу чи владі Російської православної церкви над нею». Закон набув чинності 1 січня 2023 року, і відтоді ЛПЦ проголошена автокефальною.

Тепер будь-які зв’язки з церковною владою за межами країни заборонені. Цей крок, за словами президента Егілса Левітса, покликаний «убезпечити латвійських православних від впливу Москви». Він назвав відокремлення церкви питанням національної безпеки.

У результаті релігійний канал упливу РФ було суттєво обмежено — Московський патріархат більше не має формальних важелів над православними Латвії. Зокрема і в Латгалії, де православна громада традиційно велика.

Це вже не той інструмент, що був. Проте його обмеження Росія може використати вже не як засіб, а як привід для більш рішучих дій іншими методами.

Приміром, Росія давно використовує як важіль упливу власну енергетику. Після початку повномасштабної війни в Україні це спричинило остаточний розрив. У липні 2022 року «Газпром» повністю припинив постачання блакитного палива до Латвії, звинувативши Ригу в порушенні умов співпраці.

Латвійська влада була готова до цього — ще в червні 2022 року там прийняли закон про заборону імпорту російського газу з 1 січня 2023-го. Тож Латвія взагалі не отримує блакитне паливо з РФ і успішно диверсифікувала його постачання.

Аналогічно імпорт російської нафти та вугілля зведений нанівець у рамках санкцій Євросоюзу. Пріоритетом стало повне енергетичне розмежування: у вересні 2023 року країни Балтії провели тестове вимкнення електромережі BRELL, успішно відпрацювавши в режимі автономному від російсько-білоруської енергосистеми.

Очікують, що до початку 2025 року країни Балтії синхронізуються з європейською мережею і назавжди від’єднаються від Росії. Ці кроки позбавляють Кремль останніх економічних важелів тиску — як зазначив експрем’єр Марія Голубєва, від’єднання від старої системи BRELL стало «красиво виконаним» стратегічним ходом, що різко знизив уразливість перед шантажем із боку Росії.

Є ризики й у транспортних питаннях: Латвія залежала від транзиту російських вантажів через свої порти. Після 2022-го РФ переспрямувала значну частину експорту до власних портів, скоротивши товаропотік через Латвію до мінімуму. Це вдарило по прибутках латвійських залізниць і портів, хоч і зменшило залежність країни від російської торгівлі.

Кремлівська влада відкрито заявляла, що «недружні» балтійські держави самі винні у розриві більшості економічних зв’язків. До 2025 року торгівля між Латвією та РФ скоротилася до історичного мінімуму — імпорт із Росії досить суттєво впав (на понад 90%), експорт майже зупинився через санкції. Кремль розглядає це як покарання Латвії за її проукраїнську позицію.

Однак латвійська економіка адаптується, переорієнтовуючись на ринки Євросоюзу та підтримку партнерів. Однією економікою і логістикою цю країну не зупиниш.

Там, де Росія не впорається самотужки (мирними методами), їй раді допомогти проксі-держави. Наприклад, Білорусь. Іще з 2021 року режим Лукашенка підіграє Кремлю у міграційній війні проти сусідів у ЄС.

2023 року ця гібридна атака особливо сильно вдарила по Латвії. Саме на латгальській ділянці кордону з Білоруссю прикордонники затримали 13 863 нелегальних мігранти. Це у понад два рази більше, ніж за рік до того (5 286 затриманих у 2022-му).

Біженців із Близького Сходу цілеспрямовано переправляли до кордону білоруські силовики. Часто вони пересувались під конвоєм, аби потім силоміць прорватися на територію Латвії. ЄС прямо називає такі дії зброєю в руках Мінська та його московських покровителів.

Українці могли пропустити новини про мігрантів на кордоні Литви чи Латвії, банально орієнтуючись на найближчих сусідів. Те ж саме відбувалось на польському кордоні, тобто у нашого безпосереднього сусіда. І там були інциденти, де не обходилось без поранених і навіть загиблих прикордонників із польського боку. От тільки Польщі такі провокації пережити легше, ніж дрібним державам Балтії. І це важливо розуміти.

Ясна річ, такі дії більше скеровані на дестабілізацію суспільства й створення гуманітарної кризи, ніж на прикриття більш серйозних операцій. Принаймні, поки що. Але і такі кроки псують життя: Латвія вже оголошувала надзвичайний стан через події на кордоні. Також вона значною мірою укріпила кордони і перейшла до практики негайного повернення порушників назад (так звані push-back).

Хоча навесні 2025 року цей потік вщух, загроза лишається на тому ж рівні. Забажати повторення таких подій Росія може будь-якої миті. Білорусь, судячи з усього, ні в чому їй не відмовить. Тож як країни Балтії, так і Польща готуються до повного закриття кордонів. Краще це робити в очікуванні нових провокацій Лукашенка та Путіна, ніж після їх реалізації.

Дії Кремля у країнах Балтії можна поділити на дві категорії. Інциденти без значної ескалації та з нею. Все, що ви читали про енергетику, логістику й інші економічні аспекти, можна подати як інциденти без значної ескалації. Навіть тих самих мігрантів, якщо оцінювати злочин на звичайному рівні, легше уявити як дрібне хуліганство. Але залишаються ті дії, які без ескалації уявити дуже важко.

Наприклад, внутрішні заворушення, про які я вже згадував у попередніх частинах статті. Підпал Музею окупації Латвії був спрямований на розпалювання ворожнечі. Це ж об’єкт, прямо пов’язаний із пам’яттю про радянські репресії. Спробу його пошкодження чи навіть знищення дуже легко використати для провокацій між прихильниками СРСР та антирадянськими групами.

У 2022–2023 роках у Латвії також фіксували поодинокі протести проросійськи налаштованих осіб. Зокрема, спроби окремих індивідуумів відзначати «9 травня» попри заборони. Також росіяни використовували невдоволення з приводу обов’язкових іспитів із державної мови для продовження посвідки на проживання.

Утім, силових інцидентів чи масових безладів тоді вдалося уникнути. Принаймні, поки що спецслужби Латвії тримають ситуацію під контролем. Але вже зараз Служба державної безпеки у своїх звітах застерігає: Росія прагне розхитати латвійське суспільство, сіючи розбрат на етнічному ґрунті та через маргінальні радикальні групи.

На щастя, більшість жителів (що приємно, навіть серед етнічних росіян) не піддаються на ці провокації. Попри всі зусилля Кремля, за останні роки не було зафіксовано жодного масштабного інспірованого РФ бунту чи теракту в Латвії.

Натомість влада посилила стійкість держави. Їй удалось консолідувати суспільство перед загрозою з боку агресора. От тільки це не означає, що Росія побачила власні помилки та вирішила «закрити лавочку».

Із 2023 року минуло не так багато часу. Однак за цей проміжок на території Латвії вже було задокументовано широкий спектр ворожих дій Росії та пов’язаних із нею структур — від шпигунства і кібератак до пропагандистських кампаній, економічного тиску та пробного запуску внутрішніх конфліктів.

Усі наведені приклади підтверджені офіційними джерелами і розслідуваннями. Це свідчить про те, що прямо зараз РФ комплексно веде проти Латвії гібридну війну. Воюючи в Україні вже відкрито, там Кремль намагається підірвати державу зсередини.

Поки що латвійська держава демонструє здатність давати відсіч. Вона нейтралізує шпигунів та ворожих агентів, і навіть робить це законними методами. Поки Латвія мінімізує вплив російської меншини на політику через прозорі інтеграційні заходи, її важко за це не похвалити.

Однак Росія чудово знає: поки вся держава міцно тримається за руки перед загрозою, на одній ділянці кордону є проросійська меншина. Агресивно налаштована, далека від загальнодержавних пріоритетів. Ще й із «контрольним пакетом» над своєю місцевістю, бо місцевих чиновників призначають із цієї ж меншини.

Там досі люблять РПЦ. Там відкрито симпатизують СРСР. Там роблять це настільки кострубато й показово, що з місцевими чиновниками вже навіть приватні особи бояться ділитись важливою інформацією — та може потрапити до росіян швидше, ніж за візаві зачиняться двері.

Насправді ніхто не знає, скільки росіянам треба часу й ресурсів для початку умовної військової операції в балтійському регіоні. Видно тільки те, що лізти в добре укріплену Литву чи Естонію їм не так вигідно, як «тиснути, де м’яко» посеред Латгалії.

Російські бригади стають дивізіями, Ленінградський військовий округ набирає міць. І, якщо Кремль дасть відмашку на початок нової війни, саме ця ділянка балтійських кордонів виглядає дійсно комфортно для його подальших планів.