Подарунок для Трампа. Що не так з угодою про надра?

Український уряд нарешті підписав багатостраждальну «угоду про надра» зі США, яку держсекретар США Марко Рубіо назвав «важливим кроком до припинення війни». Міністр фінансів США Скотт Бессент заявив, що підписана з Україною угода є повноцінним економічним партнерством і дасть змогу президенту Дональду Трампу вести переговори з Росією на міцнішій основі.

Уже зараз для Трампа цей документ став ледь не першим відчутним «досягненням» від його невдячної ролі посередника у розв’язанні україно-російської війни. Тож господар Білого дому прогнозовано розхвалив угоду як напрочуд вигідну для його країни, зазначивши, що Штати отримують від неї більше, ніж інвестують.

Перший віцепремєр–міністр економіки Юлія Свириденко, яка підписувала угоду від України, по гарячих слідах повідомила її основні пункти та зауважила: угода сприятиме досягненню довгострокового миру в Україні і засвідчує відданість Штатів «питанням української безпеки, відновлення і реконструкції».

Президент Володимир Зеленський у традиційному вечірньому відеозверненні 1 травня заявив, що угода вже направлена на ратифікацію у Верховну Раду і натякнув нардепам, аби з цим вони не барилися. «Угода значно змінилась у процесі підготовки, – відзначив глава держави. – Тепер це справді рівноправна угода, яка створює можливість для інвестицій в Україну, а окрім того – ще й для суттєвої модернізації виробництв в Україні та модернізації юридичних практик у нашій державі… Це робота разом з Америкою та на справедливих умовах, коли заробляти можуть у партнерстві і Українська держава, і Сполучені Штати, які допомагають нам у захисті».

Зеленський зазначив, що підписаний документ – перший результат його розмови у Ватикані з Дональдом Трампом, і тепер слід очікувати на інші її результати.

Вгамували апетити

Ключовим результатом угоди стане створення Американсько-Українського інвестиційного фонду, який буде залучати глобальні інвестиції для відбудови України. Загалом документ охоплює 57 видів мінералів для спільного видобутку та є безстроковим – до моменту, поки Україна та США не погодяться на припинення угоди.

Щодо до того ж, чи став фінальний текст такою вже перемогою для України, точаться дискусії. Одне можна сказати впевнено: цей документ є куди більш притомним у порівнянні з кабальним варіантом, який був раніше надісланий американською стороною до Києва.

Є кілька безумовних компромісів, які Україні вдалося вибити після тривалих перемовин з американцями:

1. З угоди прибрана найскандальніша вимога американців виплати компенсацій за допомогу, що була надана з 2022 року. Згода Києва на цей пункт просто відкривала б «скриньку Пандори», коли будь-яка країна, що надавала допомогу Україні з початку війни, могла б гіпотетично вимагати повернути її назад.
2. Україна сплачує у фонд 50% роялті (орендних платежів), ліцензійних платежів та сум, що підлягають сплаті за угодами про розподіл продукції. Важливо: стосується це тільки нових, а не вже діючих родовищ.   
3. Усі українські надра лишаються у власності України, але при цьому США мають довготривалий пріоритет доступу до них.
4. В угоді гарантоване рівноправне партнерство сторін без права вирішального голосу, хоча спочатку США вимагали чисто декоративного представництва України у спільному інвестиційному фонді.
5. Доходи в інвестиційний фонд також вносяться на паритетній основі.
6. США вгамували свої апетити щодо контролю над такими державними компаніями як «Укрнафта» та «Енергоатом». Держкомпанії лишаються у власності України.
7. Угода не суперечить міжнародним зобов'язанням України перед Євросоюзом, зокрема, не створює перешкод для майбутнього вступу до ЄС.

Плюс маленький бонус – забороняється участь у проєктах з розробки українських надр компаніям, пов’язаним з Росією.

Підводні камені

Разом з тим угода містить й не надто позитивні для України моменти та навіть відверті «діри». Зокрема, Україна віддаватиме половину доходів від нових ліцензій на природні ресурси до фонду, що зменшить доходи держбюджету.

Обмежується право Києва обирати інвесторів для розробки своїх родовищ та відповідно обирати більш вигідні фінансові умови.

У випадках суперечності з українським законодавством, перевага віддаватиметься саме умовам угоди.  

У документі згадується про постачання військової допомоги від США. Але дуже непрямо: йдеться лише про те, що, якщо така допомога буде надаватися в будь-якій формі (включаючи передачу систем озброєнь, боєприпасів, технологій або навчання), її оціночна вартість буде вважатися капітальним внеском від США у партнерство. Але сама ймовірність таких поставок – суто гіпотетична.

Так само в угоді нема жодних безпекових гарантій, хоча прем’єр Денис Шмигаль у лютому стверджував, що «ні президент України, ні уряд не будуть розглядати цю угоду і її підписання у відриві від гарантій безпеки України». Туманна позиція Вашингтону з цього приводу давно відома – найкращою гарантією безпеки має стати сам факт входження американського капіталу в українські ресурси. Власне, міністр фінансів США Скотт Бессент після підписання угоди цю логіку лише підтвердив: «Американський народ не заробить грошей, якщо українці не будуть процвітати. Тож тепер ми повністю згодні в економічних питаннях. І, повторюся, я вважаю, що це сильний сигнал російському керівництву, який дає президенту Трампу можливість вести переговори з Росією на ще більш міцній основі».

Тепер ця угода має бути ратифікована Верховною Радою, далі мають бути підписані договір між американською та українською сторонами щодо створення інвестиційного фонду та технічна угода, в якій будуть детально розписані конкретні умови роботи фонду та розподілу часток.

Уже завтра Денис Шмигаль буде доповідати щодо нюансів угоди перед Верховною Радою, але сама ратифікація міжнародних угод – не такий швидкий процес. У Раді допускають, що вона може відбутися за два тижні. Запуск угоди має бути підкріплений відповідними змінами до законодавства, зокрема, до Бюджетного та Податкового кодексів.

Справа за парламентом

Утаємниченість підготовки угоди викликала обурення у депутатів від опозиції – особливо від «Європейської солідарності» Порошенка. Заступниця голови фракції Ірина Геращенко обурювалася тим, що парламент дізнається про деталі угоди з іноземних ЗМІ і вимагала чесної розмови з президентом не лише щодо угоди про мінерали, а взагалі щодо того, як відбуваються мирні переговори. Геращенко не втрималася, аби не дорікнути владі, що зараз вона переможно долає «наслідки катастрофи» в Овальному кабінеті у лютому, коли угода про надра (щоправда, в іншому вигляді) вже була готова до підписання. Нагадала опозиція Зеленському і його давні обіцянки створити економічний паспорт українця, згідно з яким плата за використання надр накопичувалася би на персональних рахунках дітей українських громадян та виплачувалася по досягненню повноліття. Очевидно, що з новими українсько-американськими домовленостями на цих обіцянках можна ставити хрест.

Утім, є й інші думки щодо того, чи мав уряд звітувати нардепам за кожен свій крок. Все-таки це надто чутливе міжурядове питання, аби розводити парламентські дискусії навколо нього в момент делікатних дипломатичних перемовин.

Тепер у нардепів є можливість висловити своє думку безпосередньо в залі парламенту: для запуску угоди потрібні будуть їхні 226 голосів. Причому це не звичайний законопроєкт, який можна заспамити тисячами поправок – парламент або підтримує угоду, або ні. Прем’єр вже мав у четвер дуже секретну (і це не іронія!) зустріч з лідерами парламентських фракцій (з підписанням документів про нерозголошення почутого). А вже завтра Шмигаль буде переповідати деталі перемовин з американцями з трибуни Верховної Ради.

Народні обранці побачили текст угоди, за яку їм треба буде голосувати, лише сьогодні, але вже встигли скласти свої попередні думки щодо неї. Благо документ містить лише 11 з хвостиком сторінок.

Що ж думають депутати з різних фракцій про дипломатичний прорив команди Зеленського і які перепони можуть стати на шляху для успішної ратифікації історичного документу,  з’ясовував «Главком».

«Європейці можуть запитати: чому преференції американцям, а не нам?»

Поки від цієї угоди я бачу більше плюсів, принаймні, політичних. Насамперед це – покращення відносин з Трампом, який буде сприймати Україну, скоріше, як країну, за яку в якомусь сенсі відповідає. Він буде психологічно більш схильний нас підтримувати. Ну, і американський капітал – це добре, бо це наші потенційні друзі, лобісти в Америці.

Однак, аби угода почала працювати, треба спочатку припинити російську агресію та не допускати того, щоб Росія захоплювала більше територій, де знаходяться ті ж мінеральні ресурси.

Мінусів я бачу два.

По-перше, це можливе зменшення надходжень до нашого бюджету, про що вже кажуть.

І, по-друге, це – незалучення до процесу європейських компаній. Бо Євросоюз – це спільний ринок, який базується на рівності та недискримінації. І рано чи пізно європейські компанії почнуть ставити питання: «Чому ви даєте преференції американцям, хоча наші країни надавали не меншу допомогу і хочуть мати не менші можливості?». Тому не виключаю, що згодом цей фонд може трансформуватися у  трикутник – Україна, США і Європа.

Станом на сьогодні я б голосував за ратифікацію, але, мені здається, проблеми з цим можуть виникнути у мажоритарників. Бо важливо, як на місцях люди сприйматимуть цю угоду, і це вже залежить від інформаційної компанії: як пояснювати виборцям на їхніх округах вигоду цієї угоди.

Щодо гарантій безпеки, то я б сказав, що краща гарантія безпеки – це психологія Трампа. У нього ж фіксація на Байдені, з яким він постійно себе порівнює. Він критикував Байдена, що той дає величезні кошти без гарантій, а сам тепер може стверджувати, що ці гроші повернув і, якщо буде надавати допомогу, то із зиском для Америки.

Зараз треба буде створювати цей інвестиційний фонд, проводити геологічну розвідку… В умовах війни я не дуже в це вірю, тобто це – дуже тривала історія. А нам треба зараз виживати. І питання в тому, наскільки ця угода налякає Путіна. Психологи і філософи завжди казали, що люди найбільше захищають власне майно. Якщо американці будуть дивитись на Україну як на свої ресурси, це вже буде для них не чужа країна та не чужа війна. На конгресменів буде тиснути американський бізнес і так далі. Можливо, має сенс якнайскоріше запрошувати американський бізнес на території в Донецькій області, які перебувають під нашим контролем. Бо це тепер буде не тільки наше, а й американське також. Тобто треба стимулювати цю психологію власника.

«В цій історії є багато плям»

Цю партнерську угоду без наявності технічної угоди просто не можна ратифікувати, бо дуже багато питань залишається. Ми не бачимо взагалі суті угоди, її наповнення, розподілу часток сторін угоди, терміну цього розподілу, яким може бути обсяг цього фонду, чим він може оперувати…

Мені здається, зараз не той час, коли депутатів можна використовувати всліпу. Ніхто ж не проти того, щоб Україні стало краще, і всі розуміють надважливість співпраці зі Сполученими Штатами. Але якби вся ця інформація з’явилася раніше, всі б її вже проговорили і ратифікація відбувалася би легше.

Багато що буде залежати від виступу прем’єра перед депутатами. Чи скаже він якусь конкретну інформацію? Я бачу, що Шмигаль взагалі уникає контактів і пояснень на цю тему, як він, до речі, уник і підписання цього надважливого для країни документу, і це робила Свириденко. Чому тоді не міністр фінансів, якщо з боку Сполучених Штатів підписував саме міністр фінансів? Багато є речей, на які у мене нема відповідей і такі от «плями» мене дуже напружують.

Але, схоже, вже пізно щось обговорювати. Технічна частина, мабуть, вже узгоджена зі Сполученими Штатами, бо інакше б Штати не підписали партнерську угоду, якби не знали, що буде далі. Тобто головну суть провели поза Верховною Радою.

Особисто я в будь-якому випадку буду дуже обережно ставитися до свого рішення щодо цієї угоди – після вивчення всіх деталей. Не хочу голосувати за неправду.

Влада просто не очікувала, що це викличе таку гостру реакцію в суспільстві, що буде така величезна вимога до зрозумілості всіх процедур. Бо такі доленосні рішення стосуються всіх українців, і при їхньому прийнятті ми точно маємо бути всі разом.

«Шкода, що не віддали американцям «Енергоатом»

Ця угода є політичною, це один з елементів конструкції, який має наблизити нас до миру.  І, безумовно, у глобальному політичному плані вона є дуже вагомою, оскільки формалізується наше стратегічне та економічне партнерство зі Штатами. А там, де економіка, там завжди і політика, і оборона.

Мені, до речі, шкода, що ми не віддали «Енергоатом» американцям, аби разом з ними тиснути на росіян. І ГТС давно пора разом з кимось експлуатувати, аби труба була наповнена та захищена. Вважаю, треба окремо ще вести розмову про це. Просто в нинішній ситуації нам треба дуже прагматично та реалістично оцінити свої сили.

Буде засідання нашої фракції, все подивляться наші юристи і тоді будемо визначатися щодо нашого голосування. Не думаю, що через Верховну Раду ми зможемо протискати якісь зміни цієї угоди. Утім, одразу хочу сказати, що можуть виникнути питання щодо оператора цієї угоди з боку українського уряду.

Тим же великим правдолюбцям, хто кричить, чому цю угоду раніше парламенту не показували, хочеться поставити питання: а Мінські угоди ви парламенту показували?  Або у «фейсбуці» зараз деякі люди пишуть: ми – громадяни України, і цю угоду з нами не погоджували. Так ви почитайте Конституцію, з яких питань передбачається всенародний референдум, а з яких – ні. Безумовно, це відповідальність, у першу чергу, президента, уряду і тих депутатів, які цю угоду ратифікують і в рамках своєї компетенції будуть відповідати за це рішення.

Треба просто провести цю угоду бездоганно за процедурою. Ті ж американці зацікавлені, аби це був абсолютно легітимний документ, який би працював. Але якщо хтось думає, що ця угода швидко запрацює, то хотів би нагадати, що ще цілу кіпу законів треба змінювати, потрібні підзаконні акти, аби наповнити її реальним змістом.

«Бувають договори на 100 років, але не безстрокові взагалі!»

Є загальний формат стосунків Верховної Ради, Кабінету міністрів і Банкової, коли Верховна Рада, як правило, дізнається про все останньою. Але коли йдуть такі складні переговори, не працює принцип «гуртом легше батька бити». Такі угоди, як правило, укладаються невеликими командами, які тримають в голові всю картинку.

Але щодо форми в мене є зауваження: звісно, якийсь апдейт уряд мав депутатам давати всі ці місяці, поки тривали перемовини. Бо ми просто лещатами витягували зі Шмигаля інформацію, щоб він хоч щось сказав. Це політично неприйнятно, бо у цієї угоди – величезна політична складова.

Для Трампа ця угода була надзвичайно важливою комунікаційно і політично: американці хотіли і політичний важіль мати, і щось на цьому заробити. І нам на голову спочатку надягали абсолютно неприйнятний формат. Я не про той варіант угоди, з яким Зеленський їхав до Вашингтону, а вже другий, який Штати прислали у березні.

Українська сторона пройшла дуже великий шлях – і юридичний, і організаційний, і політичний. Для нас були принциповими були декілька моментів: ми не можемо визнавати боргів, яких не було, не можемо укладати будь-які угоди, які суперечать або суттєво заважають нашому руху в ЄС, і не можемо укладати будь-які міждержавні угоди, які прямо суперечать Конституції і основним законам України. І той варіант, що ми отримали зараз – це точно не зрада, як би хтось не хотів це так показати. Хоча очевидно, що з українського боку буде ще багато роботи.

Ратифікація, з політичної точки зору, може буде проблемою, бо опозиціонери будуть шукати аргументи проти неї. А основний аргумент «проти», насправді, дуже простий: ми даємо Сполученим Штатам «право першої ночі» в розробці українських родовищ, а чому не надаємо його, наприклад, Європейському Союзу?

І ще один момент – я за багато десятиліть своєї юридичної практики ніколи не бачив безстрокових договорів. Бувають на 50-70-100 років, але не безстрокові взагалі!

Офіс президента буде збирати голоси на ратифікацію, бо в тій ситуації, в якій ми зараз, нам вигідно рухатися в цьому треку і зубами триматися за євроатлантичну єдність. Щодо голосування нашої фракції, то ще зарано про це казати, але якихось очевидних позицій проти я не передбачаю.

Ця угода – не зрада і не перемога, це набагато краще, ніж те, що нам пропонувалося, і ми дали можливість Трампу заявити про його власну перемогу. Я особисто не вірю, що це йому допоможе якось переламати позицію Москви. Єдине, що може її переламати, це коли Трамп скаже: «Дивіться, я підписав угоду про копалини з Україною і створюю фонд з Україною. Але він буде ефективно працювати лише тоді, коли її територія буде захищена. Тому я погоджуюсь на програму, за якою США продасть Україні зброю на десятки мільярдів доларів на наступні три роки». От це дійсно може вплинути на позицію Москви і тоді ця мінеральна угода стане важливим елементом пазла, який може вибудовувати логіку тиску Білого дому на Росію.

Павло Вуєць, «Главком»