12 тез про перемогу України: що важливо розуміти про договір щодо надр і що чекати далі

Бачу, що вчергове треба пояснювати очевидні речі. (Зітхає) Ну давайте.

1. Україна не може вести війну і досягнути успіху без союзників. Просто нерівні сили. Розмір (передусім економіки та населення) має значення.

2. Наш природний союзник — не той, хто нас любить, а той, хто з нами в одному човні. Це Європа. Не встоїмо ми — не виживе й вона. Ну і навпаки. Вони довго цього не розуміли, врешті зрозуміли. Допомогли Трамп та його молода команда, а також Путін і його стара команда.

3. США важливі у сучасному світі, бо це найбільша економіка, найбільша військова потуга, емітент світової валюти. США не виглядають нині надійним союзником. Вся репутація, що будувалася понад пів сотні років американськими дипломатами, урядовцями, військовими, працівниками американських агенцій тощо, зруйнована за 100 днів. Але США все ще важливі.

4. В США у нас багато симпатиків: демократи, значна частина республіканців, зокрема трампісти, а також мільйони людей без партійної афіліації. Трамп та його молода команда — це не вся Америка. Не впадаймо в антиамериканізм.

5. Ми можемо далі жити без американської допомоги, але краще жити з американською допомогою. Є речі, які не можна замінити на цей час. Є речі, які важко замінити. Є речі, які можна замінити, але потрібен час.

6. Час і гроші є головними ресурсами війни. Час грає на нас, тому що дає шанси збільшити власну спроможність та розгорнутися європейській спроможності. Шанс можна змарнувати. Але краще мати час на своєму боці, ніж на боці ворога.

7. Нам пропонували грабіжницьку угоду, яка перетворювала безповоротну допомогу попередньої адміністрації у боргові зобов'язання з коефіцієнтом 3,5 (за кожен подарований нам долар ми мали повернути три з половиною долари), суперечила нашій євроінтеграційній стратегії, перекладала всі ризики на Україну, а всі бенефіти на США. Підписувати таке було не можна, це кріпацтво. Не підписувати також було небезпечно, ризикуючи американською допомогою в неприємний момент і не залишаючи часу на маневр. Була обрана єдино правильна стратегія — тягнути час та "розміновувати" угоду, прибираючи звідти погані речі.

8. Я не вірив, що ця стратегія буде повністю успішною. Тому що з того боку не ідіоти, вся наша стратегія була на долоні. Тому що ми виглядали слабкими, а за принципами Трампа слабкий повинен поступатися. У нас не було карт, казав він. Але тут наклалися кілька чинників. Майстерність наших дипломатів, юристів та економістів. Непоступливість Путіна. Непослідовність Трампа. Відсутність реальних результатів за 100 днів, натомість купа халеп одна прикріше іншої. Неоднорідність команди Трампа. І ще кілька. І в результаті "розмінування" відбулося без жертв — ми отримали протокол про наміри, в якому сторони домовилися, що вони за все хороше й проти всього поганого, а все решта буде обумовлено згодом. Абсолютно вегетаріанський текст замість грабіжницького, просяклого кров'ю. Це перемога.

9. Нема перемоги без зради. Майстерність Уряду не закриває того факту, що Уряд не взаємодіяв з Парламентом, якому він по Конституції підзвітний. Бо не Парламенту він підзвітний насправді. І погано не лише те, що Уряд знає своє місце в системі влади (і воно не відповідає конституційним нормам), а й те, що члени Парламенту готові приймати цю реальність.

10. Трампу конче потрібні перемоги, і сьогоднішня перемога є спільною. Це перемога України через вищенаведені обставини. Але це й перемога Трампа: він приніс нарешті щось суттєве своїм фанатам. Ніхто не буде вчитуватися в текст протоколу про наміри, зате всі зрозуміють, що непоступливу Україну врешті дотиснули. Це велика перемога найвеличнішого переговорника у світі. І це може суттєво змінити розклад сил як в голові у Трампа ("ці українські селюки можуть дати мені щось корисне"), так і в його команді (хто був причетний до перемоги, зростає у вазі, натомість ті, що нічого не принесли у клюві, втрачають).

11. У міжнародних відносинах немає друзів, а є союзники й партнери, і загалом все складно. Хто розфарбовує світ у чорно-біле, той врешті опиниться серед суцільної чорної фарби. Міжнародна політика — тонке мистецтво можливого й неможливого. Для України це нове амплуа, ми ніколи не були суб'єктом політики до 2022. Тепер ми у центрі світу. І свою роль треба грати достойно. Ми вчимося. Кажу "ми", бо кожна зовнішньополітична перемога й поразка є наслідок діяльності тисяч і тисяч людей в урядових установах, парламенті, громадянському суспільстві, бізнесі, релігійних організаціях тощо. Ми навчимося або помремо. Поки вчимося непогано.

12. А Росія зд*хне й розвалиться, бо час грає проти неї. Ресурсів більше не стає. Ресурсів стає менше. Ще проллється чимало крові. Але це квиток в один кінець. Амінь.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело