Які містичні секрети приховує Київська фортеця

У будівлі колишнього Київського арсеналу вперше відбулися театралізовані екскурсії, присвячені історії цього військового об'єкта у ХVIII-ХІХ століттях. Захід організувало творче об'єднання "Ніч в Університеті".Під час екскурсії глядачі побували у відтворених локаціях того часу: майстернях, навчальній кімнаті, інспекційному кабінеті, квартирі кантоністів. Ці кабінети були відтворені на основі архівних документів, зокрема справ Київського арсеналу 1830-1860 років, які раніше не публікувались. Під час екскурсії розповідали про внутрішній розпорядок, який тоді панував. Також про повсякденне життя майстрів і солдат, а ще були озвучені маловідомі факти про викрадені речі чи спроби саботажу.Кореспондентки Gazeta.ua побували на екскурсії, а також поспілкувалися з організаторами й сценаристами проєкту.Масивну будівлю Київського Арсеналу видно здалеку. Товсті жовтуваті стіни, аркові вікна. Попри те, що на вулиці ще світло - у середині вже напівтемрява. Перед входом чекає чоловік у темно-зеленому мундирі з золотими ґудзиками і червоною стрічкою на кашкеті. Це не гід, а справжній майстровий Київського Арсеналу.- А хто мені повідає, що ж було на місці Неодмінного Арсеналу раніше?, - запитує у слухачів екскурсовод Владислав Гріщенко. Він тримає в руці металевий ліхтар із теплим вогником. З початку XVII століття на місці Арсеналу стояла одна з найбільших обителів у Києві - Вознесенський жіночий монастир. Його збудувала Марія Магдалина (Мазепина) - мати гетьмана Івана Мазепи, яка була ігуменею монастиря у 1688-1707 роках. У 1701-1705-х коштом Марії Магдалини на місці дерев'яної Вознесенської церкви зводять монументальний кам'яний п'ятибанний собор із трьома престолами та дзвіницею, а також окрему церкву Покрови Богородиці.У 1706 році цар Петро I наказує спорудити у Києві величну фортецю. Тому вже після смерті Марії Магдалини, поразки гетьмана Івана Мазепи та епідемії в 1710-1711 роках, черниць Вознесенського жіночого монастиря переводять до Флорівського монастиря на Подолі. - Монастир пустує, а Вознесенський собор слугує парафіяльною церквою для жителів Печерська та солдатів на службі, - продовжує гід. - У 1750 році імператриця Єлизавета видає указ про спорудження на цьому місці великого артилерійського магазину. Спочатку планували будувати дерев'яні приміщення в яких би зберігали всю артилерію, що знаходиться на Печерську. Проте дерево легко спалахує і вже в 1783 році починається історія кам'яного Київського арсеналу.Будівлю, відому сьогодні як Київський Арсенал, зведено на початку ХІХ століття як Неодмінний арсенал - центральне військове підприємство у Києві. Назва "неодмінний" підкреслювала його особливий статус: арсенал мав постійно підтримувати боєздатність гарнізону, забезпечуючи ремонт, виготовлення та зберігання озброєння. Це була одна з ключових ланок у військовій інфраструктурі Київської фортеці. Київський Арсенал - це великий кам'яний комплекс у формі замкнутого прямокутника з внутрішнім двором. Спроєктований у стилі класицизму. Фасади симетричні, із рядами аркових вікон. Всередині - зали з високими стелями, цегляними колонами та широкими проходами, що створювали простір для переміщення військової техніки та зберігання боєприпасів. Внутрішній двір слугував робочою зоною, відкритим майданчиком для навчання, ремонту й маневрування.Організаційною частиною "Ночі у Київському Арсеналі" опікується менеджерка з партнерств і комунікацій творчого об'єднання "Ніч в Університеті" Олександра Іванова. Вона зустрічає біля реєстраційного столу, координує акторів і паралельно слідкує, чи встигла кожна група на свою локацію, а також готується до ролі черниці в одній зі сцен. Попри метушню, знаходить кілька хвилин, щоб розповісти про історію об'єднання і саму подію.- Цього разу я курую все, що тут відбувається, бо наш керівник служить - його викликали на завдання, - пояснює вона. - Нашому об'єднанню вже майже дев'ять років. Ми починали з нічних екскурсій у Червоному корпусі КНУ, а з часом зрозуміли, що Київ - це суцільна історія. Так з'явилися проєкти в Софії Київській, у Національному художньому музеї, в Лаврі, у музеї Другої світової. Арсенал був нашою давньою мрією. Ми почали з ними перемовини ще в 2019-му, але ковід, війна - все переносилося. І ось нарешті! Арсенал для глядачів знайомий переважно як мистецький простір, але його історія набагато глибша - саме тому команда хотіла повернути цю пам'ять місту.- Його збудували ще в 1803 році як військовий об'єкт, який довго залишався засекреченим. Про нього мало говорили, мало досліджували. І от тепер ми можемо показати іншу сторону цієї будівлі. Це дуже цінно - витягнути з тіні речі, які приховувалися роками.Суть проєктів - не просто переказати історію, а зробити її відчутною. Театралізовані екскурсії - це поєднання факту і гри, дослідження і театру.- У нас завжди є екскурсовод, який водить глядачів маршрутом. Але це не звичайний гід - він частина вистави. У Лаврі це був монах, в університеті - студент, тут - військовий з Арсеналу. По ходу маршруту глядачі потрапляють у мінісцени, де одна за одною оживають події.Глядачі не залишаються осторонь - на кожній локації їм пропонують взаємодію. Хтось виходить у ролі вартового, хтось пробує заряджати рушницю, хтось тримає плакат на протесті.Команда працює на ентузіазмі, але дуже серйозно ставиться до джерел. Над сценарієм працюють історики, багато хто з яких - випускники чи студенти історичного факультету КНУ ім. Тараса Шевченка. - До Арсеналу ми готувалися серйозно. Частина нашої команди працювала в архівах - розшифровували справи XIX століття, пов'язані з цією будівлею. Ми натрапили, наприклад, на запис, що в 1814 році на території Арсеналу забився сортир, - посміхається Олександра. - І ми це розповідаємо! Це дрібниця, але жива. Так само - історія про вкрадену шубу і за скільки її продали. Такі деталі не менш важливі, ніж великі дати.Підготовка до таких екскурсій триває місяцями. Перший етап - архіви, концепт, тексти. Потім - репетиції, логістика, костюми, реєстрації. У підготовці беруть участь понад 80 людей. Усе тримається переважно на волонтерських засадах.- Ми робимо це не щовихідних. Це не комерційний проєкт. Це наша подяка Києву. Це місто нас виростило, і ми хочемо щось повернути йому у відповідь, - додає Олександра. Екскурсії проводять безкоштовно. Відвідувачам треба заплатити лише за вхідний квиток до Мистецького арсеналу.Олександр Грабар - один із найдосвідченіших учасників "Ночі в Університеті". До творчого об'єднання він долучився ще у 2016 році, коли проєкт тільки починався. За вісім років встиг зіграти десятки ролей, написати сценарії для власної локації й навіть порахував: ця екскурсія - вже сорок восьма в його досвіді.- Сценарії ми зазвичай пишемо після того, як керівник об'єднання - Олексій Руденко - визначить епоху. Цього разу це ХІХ століття, Арсенал у 1860-х. У нас, наприклад, локація присвячена муштрі, щорічним звітам і приїзду інспекції. Ми показуємо, як солдат "чіхвостили" перед керівництвом, як усе відбувалося у звітних документах, - розповідає Грабар перед початком екскурсії. Стоїть у зеленому мундирі, у руці тримає сиву штучну бороду. Сценарій писали на основі архівних матеріалів. До підготовки долучилися учасники, які працювали з архівами Арсеналу. Справи розшифровували, а далі - справа за творчістю: вигадати сюжет, підібрати героїв.Гумор - обов'язковий елемент, каже Олександр. Без нього - це лише сухий фактаж, який складно дивитися. Сценарії він зазвичай пише разом із колегою, підбираючи персонажів не лише за історичними характеристиками, а й за типажем тих, хто їх гратиме.Сам Грабар - випускник історичного факультету КНУ ім. Шевченка. Магістратуру закінчив у 2020 році, але досі залишається частиною команди. - Головне - це зв'язок з аудиторією, - каже Грабар. - У нас завжди є інтерактив. Наприклад, зараз хлопці попереджають: "Скоро прийде генерал, відповідайте "так точно"". І от учора дві дівчини настільки вжилися в роль, що відповідали мені "так точно" на кожну репліку.Владислав Гріщенко проводить всередину. У приміщенні прохолодно, чути відлуння кроків від високих стель. Цегляні стіни й бетонна підлога віддають холодом. Світла небагато: лише ліхтар у руках провідника і кілька ламп. Раптом зі скрипом відчиняються ворота до внутрішнього двору.Сполохані черниці у довгих рясах проводять відвідувачів до двору і роздають у руки плакати з написами: "Руки геть від святині!", "Мазепа не дозволив би!". - Собор весь час стояв, його ще Марія Магдалина побудувала. А вони взяти і знести його хочуть! Забудувати його тим своїм арсеналом, поставити гармати, рушниці, все на світі, - звертається роздратовано ігуменя Марфа до відвідувачів, - Наші сестри тут камінь за каменем возносили, монастир зводили, будували. Тут їхні могили! Ви хоч могили ті залиште!Перша сцена театралізованої екскурсії розгортається на внутрішньому дворі Арсеналу. Тут посеред сухої трави монахині застерігають військових від будівництва військового обʼєкту на території монастиря. Ігуменя Марфа заявляє, що Флорівський монастир відмовляється постачати цеглу на спорудження Арсеналу. Тоді ж військове керівництво знаходить нового постачальника і демонструє проєкт масштабного будівництва.Будівництво, розпочате військовим інженером Карлом де Шардоном, було завершено лише у 1801 році київським купцем Михайлом Григоренком. Будівлю Арсеналу звели з жовтої київської цегли без застосування зовнішнього тинькування. Завдяки особливим властивостям місцевої глини цегла набувала характерного жовто-бурштинового відтінку, за що сучасники називали Арсенал "порцеляновим".- Вознесенський жіночий монастир повністю розібрали з фундаментом. Проте цеглу зберегли й використали для побудови Арсеналу, - додає Владислав показуючи на стіни. - Тож навіть зараз у її стінах є цегла, яку замовляла ще Марія Магдалина-Мазепина.Приміщення Арсеналу поділялися за функціональним призначенням: майстерні для ремонту гармат і виготовлення деталей, складські зони, допоміжні підсобки, оглядові зали, кабінети керівництва. Частина залів мала виключно адміністративне призначення - тут готували звіти, проводили інспекції й вели документацію.За планом в лівому крилі Арсеналу був спроєктований великий збройний зал, який вміщував близько 52,8 тис. піхотних і 13 тис. кавалерійських рушниць. Більше 11 тис. пістолів та 50 тис. шабель і палашів.Піднімаємося сходами і проходимо до колишнього складу, де зберігали близько 25 тис. рушниць.- Тут проходив їх огляд і ремонт. Станом на липень 1811 року повідомляється, що Наполеон незабаром може вторгнутися в кордони імперії і навіть піти на Київ. Тоді ж стається велика пожежа на Подолі, коли згорає майже вся нижня частина міста, - розповідає гід. - Ходять чутки, що за підпалом стоять французькі шпигуни. На Київщині ж готується ополчення і створюються козацькі полки. Та Арсенал продовжує нарощувати темпи виробництва і ремонту.Лише за 1812 рік в ньому виготовили 134 гармати, а за часи війни з Наполеоном: 434 гармати, 40 тис. рушниць і пістолів, 35 тис. пік та шабель. Поставляють запчастини, ремонтують пошкоджені артилерії.- Людей бракує, тому на допомогу Київський магістрат відсилає 15 ковалів та 35 молотобійців. А все це відбувається тут, на другому поверсі у майстерні. Як же саме це виглядало, ми з вами зараз і дізнаємось на інспекції ремонтної майстерні Арсеналу 1811 року, - говорить гід.У майстерні темно і немає вікон. Посеред зали - робочий стіл з різними інструментами. Відвідувачам показують і розповідають про зброю, пропонують зарядити рушницю та гармату.Після короткої театральної сцени переходимо до наступної зали - у трактир. Відвідувачі сідають за столами на деревʼяних лавах. Їх пригощають закусками та напоями. У невимушеній атмосфері актори зачитують рапорти про пияцтво, крадіжки, а також про самовільне відлучення з казарми майстерного арсенальної команди Івана Задніпряного, виробництво ним у казенній майстерні виробів для приватного продажу та викрадення чорної баранячої шуби у капітана.Після сцени у трактирі група переходить до квартири кантоністів - сини військових, яких у Російській імперії з раннього віку віддавали на військову підготовку. У кімнаті відтворено побут: дерев'яний стіл, скромні особисті речі. Троє жінок та троє чоловіків випивають і обговорюють план крадіжки ящиків зі штиками.За архівною справою 1840-х років, військові майстри організували винесення складського озброєння, переодягнувши своїх дружин в арсенальну форму. Вони намагалися винести штики під верхнім одягом, і саме цей епізод розігрується акторами.За майстрами був суворий нагляд. Найчастішим порушенням було недотримання уніформи.- А от перелік покарань був різноманітним і куди суворішим для нижніх чинів. Це були і розжалування, і побиття лозинами, і шпіцрутенами - довгими дротами, а також арешти, - пояснює екскурсовод Владислав. - Щодо офіцерів також були доволі серйозні покарання - догани, позачергові наряди, звільнення з посади чи переведення.Далі екскурсанти потрапляють до Музею арсеналу. У 1841 році при Київському арсеналі створили внутрішній музеум - невелику експозицію зразків озброєння, військового спорядження та технічних розробок, які зберігалися або виготовлялися на території комплексу. Цей музей не мав публічного статусу і призначався переважно для навчальних або службових потреб. Інформація про його існування міститься лише в окремих архівних справах і до сьогодні не фігурує у відкритих наукових дослідженнях. Тут демонструють, як відбувалось навчання з різних дисциплін та різні зразки озброєння.Також у документах розкривається внутрішня структура підготовки працівників. Діти могли долучатися до навчання з трьох-чотирьох років, а з 12-13 - працювати разом із майстрами.Усі працівники, навіть цивільні інженери й архітектори, формально вважалися частиною військової структури. Жили вони не на території арсеналу, приміщення комплексу використовувалися виключно як виробничі.Завершується маршрут у кімнаті, де актори розігрують сцену перевірки та зачитування звіту порушень. Його складено на основі реальних архівних документів. У сцені демонструється, як проходила муштра, які порушення виявлялися під час інспекцій і як формувалась офіційна звітність про діяльність арсеналу.Робочий день майстрових арсеналу спочатку тривав 8 годин - з 6:30 до 17:30 з годинною перервою на обід. Однак у 1850-х роках тривалість зміни зросла до 12,5 годин: з 5:00 ранку до 11:00 і після перерви з 13:30 до 20:00. До роботи нерідко залучали учнів, хоч адміністрація формально намагалась їх обмежити.За архівними даними, умови праці були важкими, особливо на допоміжних роботах. Наприклад, частина робітників працювала просто неба в будь-яку погоду, а лісозаготівля традиційно проводилася взимку. Як наслідок, у 1809 році від хвороб померло 5 робітників, у січні 1813-го захворіло 28 осіб, а у 1833 році - 20 майстрових загинули від туберкульозу, лихоманки та запалень.До 1853 року хвороба не була підставою для звільнення від роботи. Оплата праці здійснювалася грошима і продуктами. Нижні чини і кантоністи отримували борошно і крупу. А грошима - 5 коп. на день, тобто до одного карбованця 30 коп. на місяць. Відпустки та премії робітникам видавали, але за особистим розпорядженням імператора.- До початку розкопок у 2005 році ходили чутки, що на території арсеналу могла бути похована мати Івана Мазепи - Марія Магдалина, - розповідає Владислав Гріщенко після екскурсії. - Говорили, що її могилу замурували під час будівництва, і що її привид досі нібито ходить цими стінами. Але жодних слідів так і не виявили. Місце поховання досі офіційно не встановлено.На території арсеналу зберігся колодязь, який пов'язують з монастирською забудовою ще до зведення військового комплексу. Він залишався в користуванні ще понад сто років після передачі арсеналу артилерійському відомству.Інші архівні документи свідчать, що в стінах арсеналу були поширені побоювання щодо масонського впливу. В одному з наказів 1838 року зазначалося: кожен офіцер, який вступає на службу до арсеналу, мав надати підтвердження, що не є членом масонської ложі.Є в архівах і курйозні історії. У 1839 році троє майстрів викрали килим у командира арсеналу полковника Даронова й намагались продати його на Лавській вулиці. В іншій історії йдеться про вже згадану спробу викрасти зі складу штики.- Ми нічого не вигадуємо. Ці речі зафіксовані в офіційних справах. Більшість із них досі ніде не публікувались. Наукове середовище майже не торкалося теми внутрішнього життя старого Київського арсеналу. Через його військовий статус доступ до джерел був обмеженим. Тому тут ми фактично вперше відкрили ці матеріали широкій публіці, - говорить наостанок Владислав.

Поділитися

Поділитися сюжетом

Джерело матеріала

Gazeta UA

Оригінальна версія

Згадувані персони

Запасайтесь уже сейчас: Украине грозит резкое удорожание важного продукта