«Пряма лінія» з Путіним. Україну заганяють у клітку з агресором

Сполучені Штати заговорили про «зміну підходів» щодо війни з Україною. Поки прямо не йдеться про те, що адміністрація Дональда Трампа «умиває руки», але її втома від безрезультатних спроб вирішення цього конфлікту очевидна. 

Останні заяви віцепрезидента США Джей Ді Венса про те, що війна Росії проти України навряд чи закінчиться найближчим часом та тільки Росія та Україна можуть ухвалити остаточне рішення щодо її завершення, виглядають так, що Штати виконують свою давню погрозу переключитися на «інші пріоритети». Хай і не остаточно.

Речниця Держдепартаменту Теммі Брюс оголосила: хоча США лишається відданій цій справі, але не збираються більше бути посередниками. «Ми не збираємося за першим покликом літати по всьому світу і бути медіатором зустрічей, це тепер між двома сторонами, – заявила Брюс. – Зараз час, коли їм треба презентувати і розвинути конкретні ідеї про те, як закінчити цей конфлікт».

Тобто американці вже прямим текстом кажуть про відмову від методів «човникової дипломатії» і необхідність налагодження прямих контактів між Києвом та Москвою. Штати на правах «миротворця» хіба що можуть допомогти в організації такого контакту.

Показово, що така зміна ролі Білого дому збіглася з досить нав’язливим просуванням ідеї прямих перемовин з Москви. При цьому останні заяви представників Кремля нагадують біполярний розлад. З одного боку, вони наполягають на прямих перемовинах з Україною задля мирного вирішення конфлікту, з іншого – продовжують відмітати можливість довготривалого перемир’я та наголошують на тому, що «цілі СВО мають бути досягнуті». 

Росіяни навіть готові сідати за стіл переговорів з українським президентом Володимиром Зеленським. Цьому вже не заважає те, що російський очільник Володимир Путін неодноразово наголошував на його «нелегітимності». А ще раніше російська пропаганда просувала тезу, що з Україною взагалі говорити нема про що, а вести справу треба з її «хазяями» на Заході. Після приходу до влади в США «нового старого друга» Дональда Трампа Москва навіть виключила з числа потенційних перемовників Європу. І тут – раптове бажання вирішити всі непорозуміння напряму з «недоговороздатними» українцями. 

Для Києва це – новий виклик. Після безплідних намагань домовитися з росіянами у 2022 році, а особливо після закріплення в російській конституції анексії чотирьох українських областей, українська влада заперечувала саму можливість самостійно сідати за стіл перемовин з агресором. Досі діє указ Володимира Зеленського від того ж 2022 року щодо неможливості проведення переговорів з Володимиром Путіним, цей документ зайва страховка навіть від розмов на цю тему.

Треба сказати, що такою жорсткою позицією українського президента був незадоволений той прошарок громадян, які «втомилися від війни» та нагадували сміливі передвиборчі наміри Зеленського домовлятися «хоч з чортом лисим». Утім, навряд чи основною аудиторією, на яку розраховане російське «миролюбство», є саме вони…

Какофонія з Москви

Вперше за довгий час Путін допустив ймовірність такого прямого діалогу 21 квітня, коментуючи варварські удари по українських містах з масовою загибеллю мирного населення. Він свідомо проігнорував спільну пропозицію України та США щодо повного припинення вогню та вчепився у половинчастий варіант – припинення авіаударів по цивільній інфраструктурі. «Це потребує роз’яснення, це питання для ґрунтовного дослідження, можливо, навіть на двосторонній основі», – заявив Путін.

Проявивши таку несподівану готовність спілкуватися напряму з Києвом, кремлівський диктатор фактично запропонував новий формат з виключенням США як посередника. І міг цілком розраховувати, що Трампу, який неодноразово говорив, що Україні та Росії доведеться розмовляти між собою, така пропозиція сподобається. Розумів це і Зеленський, який запевнив, що Україна готова до будь-якого формату перемовин з РФ, але тільки після повного припинення вогню.

Тема прямих перемовин між Україною та Росією стала основною під час багатогодинної зустрічі Путіна і спецпредставника Трампа Стіва Віткоффа. А знову посилилася вона після розмови Зеленського з Трампом на похороні Папи Римського і заяв американського президента, що, схоже, Путін його дурить, та погроз нових антиросійських санкцій. Такий поворот подій спричинив істерику в Москві: звідти пішов цілий вал різнонаправлених заяв посадовців, головним меседжем яких знову була готовність до прямих перемовин з Україною. 

Речник Путіна Дмитро Пєсков заявив, що Москва чекає на сигнал про відновлення мирних переговорів від Києва, і вкотре побідкався на«існування юридичної заборони» з боку Зеленського для цього. «М'яч не на стороні Москви, Київ поки не демонструє договороспроможність», – розвів руками Пєсков.

Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров, якому відведена роль «яструба» в українському питанні, теж підтвердив таку готовність російської сторони – щоправда, в специфічному стилі. Він відкинув ймовірність довготривалого припинення вогню і зазначив, що цинічна путінська пропозиція щодо триденного перемир’я на 9 травня – це і є «початок прямих переговорів з Україною без попередніх умов».

Постійний представник Росії в ООН Василь Небензя повторив позицію керівництва щодо неможливості припинення вогню, але запевнив, що Москва готова до перемовин з Києвом, попри «проблеми з легітимністю Зеленського». Заступник Небензі Дмитро Полянський оголосив, що прямі перемовини можуть відбутися досить скоро, якщо Україна «докладе зусиль щодо усунення проблем конфлікту з Росією».

Апофеозом цього, скажімо так, дуалізму в головах кремлівських чиновників стали висловлювання Пєскова, що мирна угода має бути укладена Росією не з США, а з Україною, та одночасною погрозою, що «Росія готова і зможе мобілізуватися, як у роки Великої Вітчизняної».

Щоправда, попри таку зацикленість на новій «методичці», якоїсь конкретики щодо декларованої готовності до переговорів з вуст російських посадовців не лунає. Проте їхні спічі приправляються купою «білого шуму» на кшталт «денацифікації» України, відновлення прав російськомовних, нагадування передвиборчих обіцянок Зеленського тощо. 

Також від російської сторони постійно чути запевнення про готовність до переговорів «без попередніх умов». Втім, буквально одразу ці умови починають формулюватися: це і припинення постачання Україні зброї, і встановлення повного російського контролю над чотирма українськими областями, що, безперечно, заздалегідь ставить хрест на будь-яких переговорах. 

Уся ця какофонія з Москви періодично супроводжується «зливами» як в західній пресі, так і на російських ресурсах про нібито готовність Путіна до тих чи інших поступок. Це має створювати враження, що «мирний процес» не застиг у мертвій точці. 

Позиція української сторони у відповідь на цю безперервну інформаційну атаку є підкреслено поміркованою. «Україна вкотре підтверджує свою готовність до мирних переговорів у будь-якому форматі, як тільки ми побачимо, що Росія дійсно готова до складного шляху до миру, а не лише до мирного популізму чи короткого пропагандистського перемир'я на час параду 9 травня», – заявив голова українського МЗС Андрій Сибіга. Він нагадав позицію Зеленського, що РФ повинна припинити говорити про свою готовність до миру і почати діяти, беззастережно погодившись на реальне і тривале припинення вогню. І тільки коли настане тиша, можна буде говорити про щось більш ґрунтовно. 

Викочування Росією купи заздалегідь нездійсненних «побажань» та висловлювань, що протирічать одне одному, завжди можна інтерпретувати по-різному: або як пафосне тло для унеможливлення будь-яких перемовин, або як максималістську позицію для торгу перед ними. Або як підготовку і до того, і до іншого сценарію, поки вище російське керівництво не визначилося, в який бік йому пливти.

Якщо Кремль цими маніпулятивними заявами просто затягує час для продовження війни під мирними гаслами, то така тактика цілком в його стилі і тут навіть нема якоїсь інтриги. Питання хіба що в межі терплячості Трампа, який, принаймні на словах, досі впевнений, що Путін зацікавлений у припиненні війни. Якщо ж агресор (за підтримки Штатів) дійсно намагається посадити жертву на інший бік стола, то українська влада опиняється перед пасткою, в якої вона наполегливо уникала.  

Розтяжка для Зеленського

Голова парламентського комітету з питань зовнішньої політики Олександр Мережко зауважує: все, що роблять росіяни, завжди має на меті створення якоїсь пастки. Тож і мантра з прямими перемовинами схожа саме на такий капкан.

«Примус нас до безпосередніх перемовин може мати дві цілі, – каже нардеп. – Перша: росіяни вважають, що пресувати нас один на один буде легше, ніж у присутності європейців та американців. Сам на сам з ними дійсно буде важко, вони точно будуть нас шантажувати. А «на виду», за присутності тих же європейців, робити це їм буде набагато складніше. 

Друга: росіяни хочуть поставити нас на розтяжку. Бо що тоді робити з указом президента щодо заборони проводити перемовини з Путіним? І росіяни нас почнуть звинувачувати, що вони нібито за прямі перемовини, а Україна – проти. Вони ігнорують той простий факт, що необов'язково вести перемовини у присутності Путіна, але все одно будуть маніпулювати цією нібито забороною».

На зауваження, що Зеленському не так вже складно скасувати свій же указ, Мережко вказує на політичну складність такого кроку: «Це все одно викличе якусь критику – буде негативна реакція опозиції і не тільки. Тобто росіяни розуміють, що це є проблемою для нас». 

Співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки, колишній дипломат Михайло Пашков звертає увагу, що, погоджуючись на прямі перемовини, Росія нічим не ризикує. 

«Вони просто сядуть з українською делегацією та викотять відомий набір своїх вимог: чотири області і так далі. А коли українці відмовляться, то скажуть, що ті не хочуть домовлятися», – зауважує він.

Експерт задається питанням: що взагалі в цьому контексті мається на увазі під прямими перемовинами: «Просто сідають Зеленський і Путін і починають розмовляти? Але напередодні будь-яких перемовин на вищому рівні триває дуже велика підготовча робота. Тобто з'ясовуються позиції, визначаються якісь спільні погляди на ті чи інші проблеми та узгоджуються якісь рішення. Чи є у нас зараз спільні позиції з Росією? Навряд чи. Тому без попередньої підготовки, без реального уявлення якогось результату – це малоймовірний варіант».

Пашков нагадує, що наразі є план мирного врегулювання від України, підтриманий союзниками в Європі, який лежить на столі у американців та у росіян. «Тобто це складний переговорний процес, який без посередника обійтися не може, – впевнений він. – Прямого діалогу з росіянами не було вже стільки років, і одразу це зламати і сказати, мовляв, сідайте та домовляйтеся – це якось несерйозно. І я нагадаю – ця війна відбувається на теренах Європи, тому європейці є її безпосереднім учасником. І американці також неодноразово казали, що події в Україні є більшою мірою зоною відповідальності європейців. Тому ми зацікавлені в їхній присутності в цьому переговорному процесі». 

Колишній міністр закордонних справ, експосол України в Росії та США Костянтин Грищенко також впевнений, що, якщо дійде до прямих перемовин, Росія не шукатиме на них виходу з війни, а використає, аби звинуватити українську сторону у їхньому зриві. І в цьому полягає основний ризик такого формату.

«Нинішні заяви росіян про нібито готовність до розмов з Україною спрямовані на те, аби зберегти Трампа якщо не як союзника, то сторону, яка має найбільший вплив на можливість досягнення якоїсь угоди, яка була б вигідна для Росії, – каже Грищенко. – Але в Москві все-таки мають зважати на ризик того, що Трамп може раптом змінити ставлення до того, хто є справжнім винуватцем продовження цієї війни».

Ексдипломат нагадує про умови самих росіян: їм в перемовному процесі щодо України потрібне вирішення більш широкого кола питань. Грищенко уточнює: «Росія як мінімум прагне вийти з-під санкцій і отримати назад свої заморожені кошти. З Україною вони просто не можуть цього вирішити, бо такі речі не залежать від неї напряму. Є дуже багато складних питань, які вирішуються на найвищому політичному рівні і вимагають узгоджених дій цілої низки гравців, які усвідомлюють складність і далекосяжні наслідки тих чи інших домовленостей».

На думку Грищенка, Україні треба як мінімум заявляти, що двосторонні перемовини можливі, якщо є жорстка чітка домовленість про припинення вогню та бойових дій на якийсь зрозумілий і достатньо тривалий час. І це, на його думку, мають бути навіть не 30 днів, а щонайменше три місяці. Далі ж вже можна домовлятися про технічні, але дуже важливі аспекти припинення вогню, що дозволить розпочати мирні перемовини в якомусь іншому, вже більш розширеному форматі. 

Павло Вуєць, «Главком»