Про медіаграмотність, провалену мобілізацію та стратегічні комунікації

Думала, що не доведеться писати на цю тему. Але оскільки останнім часом розпочалась якась дивна атака на сферу медіаграмотності, і відбувається фактично нівелювання зусиль тих організацій та міжнародних партнерів, які працювали і працюють в секторі більше десятиліття, вирішила таки акцентувати увагу на деяких моментах. І посперечатися поки що з трьома тезами, які висловлюються і радниками Міністерства з питань культури та стратегічних комунікацій, але також і експертами, які раптом зацікавилися темою медіаграмотності, хоча раніше ніколи нею не цікавилися (тому виникають питання щодо їхньої експертизи саме в цій темі).

ТЕЗА 1. МЕДІАГРАМОТНІСТЬ СПРИЯЛА ПРОВАЛУ МОБІЛІЗАЦІЇ. Очевидно, ця теза народилася з нерозуміння відмінності між стратегічними комунікаціями, медіаграмотністю та журналістикою. Ще рік тому на багатьох зустрічах, де збиралися редактори, журналісти, військові та ті, хто представляли страткоми різних державних структур, вважали, що журналісти винні в провалі мобілізації. Тепер ось знайшли нову «невістку» - медіаграмотність. Вибачте, якщо далі будуть прописні істини дуже простими словами, але, схоже, їх треба ще раз озвучити.

Яка мета медіаграмотності? Це в першу чергу критичне сприйняття будь-якої інформації та усвідомлений підхід до створення та поширення будь-якого контенту.

Яка мета стратегічних комунікацій? Досягнення стратегічних цілей через комунікацію (цілі можуть бути різними, у тому числі й створення позитивного, або хоча б нейтрального, ставлення в суспільстві до мобілізації).

Яка мета журналістики? Інформування суспільства про все, що відбувається (безвідносно – позивне чи негативне, подобається це комусь чи ні).

Медіаграмотність завжди працює на індивідуальному рівні. Стратегічні комунікації – це прерогатива держави. Журналістика – відповідно прерогатива редакцій та журналістів (які є посередниками між суспільством/індивідами та державою).

Проблеми з мобілізацією в Україні мають комплексний характер і не можуть бути зведені лише до низького рівня медіаграмотності.

Давайте подивимось, які були перешкоди саме в інформаційній сфері на шляху до створення позитивного/нейтрального ставлення українців до мобілізації:

1) ТЦК залишалися і залишаються закритими та непрозорими структурами з поганим рівнем комунікації, яка мала б виходити на зовні (до журналістів, до суспільства);

2) Ця закритість означає відсутність представників ТЦК в телеефірах та загалом в інформаційному полі (що може означати відсутність відповідних професійних кадрів; відсутність необхідних регламентів роботи таких кадрів; відсутність розуміння керівництва ТЦК важливості такої комунікації; але найголовніше – відсутність політичної волі на центральному рівні сприяти створенню оцього всього, чого нема); оскільки будь-яка порожнеча швидко заповнюється, то відповідно вона була заповнена «відосиками про бусифікацію».

3) на політичному рівні небажання/або страх брати відповідальність за непопулярні рішення та некомфортну комунікацію (і тут питання не лише до Президента, але й до парламенту (згадуємо скільки часу і в який спосіб приймався закон про мобілізацію і скільки довкола було хайпу), і до уряду, і до місцевих органів влади. Реформа комунікацій як самих ТЦК, так і їх комунікацій – це теж політичне рішення;

4) відсутня чесна розмова із сусільством (патріотичні ролики тут не допоможуть) на рівні держави.

Яким боком усіх цих проблем стосується медіаграмотність? Очевидно, жодним.

Єдине, де міг бути застосований компонент медіаграмотності, так це в інформаційних кампаніях (розроблених державою, тобто її численними страткомами) про мобілізацію, зокрема щоб пояснити людям, які джерела є надійними, а які ні, коли йдеться про таку чутливу тему, які експерти справді є експертами, а які «примазалися». Але знову ж таки наголошую, ініціатива тут – на боці держави. Тут якраз міг би бути «результат, якого можна досягти за допомогою інструментів як медіаграмотність», який хотів бачити Дмитро Золотухін. Але ключове «міг би бути», якщо б були зроблені кроки, про які я писала. І те саме може стосуватися багатьох інших тем.

ТЕЗА 2. СИСТЕМИ МЕДІАГРАМОТНОСТІ НЕ ІСНУЄ В ІНШИХ КРАЇНАХ. Це не просто неправда, а відверта брехня. Щоб багато не писати, рекомендую перечитати нашу аналітику про те, як працює система медіаграмотності в США та Канаді, заодно і подивитися, що вже зроблено нашими українськими університетами (щоб не повторювати знову, що нічого не робиться в системі освіти). Не зважайте на назву звіту – почитайте розділ про США та Канаду (короткі тези зроблю пізніше для тих, хто не має часу читати): https://www.jta.com.ua/.../yak-v-ukraini-intehruiut.../

Також ми публікували серію інтерв’ю з науковцями з різних країн світу про те, як у них розвивається медіаграмотність в системі освіти (даю всі посилання):

Австралія: https://www.jta.com.ua/.../olha-boychak-pro-rozrobku.../

Британія: https://www.jta.com.ua/.../dzhulian-makduhal-nam-brakuie.../

Іспанія: https://www.jta.com.ua/.../nereyda-karrilyo-pro.../

США: https://www.jta.com.ua/.../amerykanska-ekspertka-z.../

Франція: https://www.jta.com.ua/.../valentyna-dymytrova-pershi.../

Швейцарія: https://www.jta.com.ua/.../mykola-makhortykh-v-ukraini-u.../

Латвія: https://www.jta.com.ua/.../ahnes-devidson-namahaiusia.../

Нідерланди: https://www.jta.com.ua/.../dzhoel-svart-yakshcho-student.../

Естонія: https://www.jta.com.ua/.../estonska-vykladachka-mariia.../

Швеція: https://www.jta.com.ua/.../roman-horbyk-shvedski-vyshi.../

Німеччина: https://www.jta.com.ua/.../kostiantyn-yanchenko-pro.../

ТЕЗА 3. МЕДІАГРАМОТНОСТІ НЕМА, БО МЕДІА НЕ ПРАЦЮЮТЬ ЯКІСНО. Це знову як в анекдоті по невістку. Питання якісної роботи медіа – це питання професійності, стандартів, етики, а відтак питання саморегулювання. Питання медіаграмотності – це якраз критичне сприйняття цих медіа. Медіаграмотність може допомогти сформувати попит у суспільства на якісні медіа. Але ж у нас політична позиція така, що якісні медіа не потрібні, бо держава вирішила комунікувати із суспільством напряму (пригадуєте?). Ну, ок, але не шукайте тепер невістку там, де її нема і не може бути.

Для всіх, хто займається стратегічними комунікаціями, можу сказати, що медіаграмотність може допомогти підвищити ефективність стратегічних комунікацій, якщо у всіх гравців добрі наміри, вони поділяють однакові цінності і мають одну стратегічну мету. Щоб це було, потрібно співпрацювати, а не нівелювати все, що було зроблено.

 Джерело: фейсбук-сторінка Діани Дуцик