Рейтинг Кубка Біллі Джин Кінг: Україна наблизилася до топ-10

Завтра, відразу по прильоту до України, новий американський посол відбуде до Міністерства закордонних справ, аби вручити Петру Порошенку копії вірчих грамот. Зустріч міністра і посла запланована на сімнадцяту годину. У таких само швидких темпах новий посол планує вручити й оригінали грамот українському президенту. Подібна швидкість, з одного боку, порадувала українських колег Джона Теффта, з іншого – трохи збила з пантелику.

Справа у тому, що не всі в Києві впевнені, що потрібно поспішати з дипломатичною легалізацією нового амбасадора настільки швидко: мовляв, занадто довго добирався до України, аби відразу його приймати. Один високопосадовець навіть пригадав, як колись зустрів в аеропорту Вільяма Міллера, котрий якраз відлітав з України, і повідомив, що його наступник, Стівен Пайфер, приземлиться на українській землі вже наступного дня.

Легке розчарування тим, що процес узгодження кандидатури нового посла в самих США тривав півроку, зрозуміле. Тим паче, що російські колеги активно використовували цей аргумент як доказ того, що не тільки вони, але й американці не поспішають надіслати до України главу своєї дипломатичної місії. Проте, дивно, що подібне розчарування дозволяють собі представники держави, котра сама полюбляє гратись у дипломатичні паузи з ключовими країнами світу. Включно із Сполученими Штатами. Посол України в США Михайло Рєзнік був звільнений з посади Віктором Ющенком у червні 2005, а указ про призначення нинішнього амбасадора Олега Шамшура підписаний президентом у грудні того року. Так що, різниці особливої нема: як українці півроку збирались з духом, так і американці. Цікавий збіг, так? Відповідно, наразі потрібно відкинути навіть думки, які бродять деякими поважними кабінетами, аби притримати з врученням Теффтом вірчих грамот президенту.

Такий стрімкий старт на початку посольської кар’єри Теффта в Києві є певним відображенням стилю, в якому звик працювати дипломат. Як розповів мені його колега по роботі в Москві, Теффт відноситься до тих людей, котрі, якби їхня воля, вирішили всі питання одним махом і без жодної сторонньої допомоги. Проблема лише в тому, що американські посли лише в поодиноких випадках можуть собі це дозволити. Їхня основна місія – формувати для Вашингтону відповідну картинку країни перебування.

Водночас, якщо порівнювати Київ з попереднім місцем роботи Теффта – Тбілісі, то в українській столиці, як би це дивно не звучало на перший погляд, у нового американського посла потенційно є більше можливостей розвернутись. У Грузії Теффт був своєрідним заручником дружби Саакашвілі з такими поважними панами, як колишній віце-президент Дік Чейні та сенатор Джон МакКейн, який і досі, як сам розповів автору цих рядків у Вашингтоні в липні цього року, товаришує з грузинським президентом. Власне, і війна в Грузії деякою мірою стала можливою тому, що Саакашвілі, маючи за спиною таких друзів в американській столиці, не дуже прислухався до того, що казав йому посол США в Грузії. З Україною ситуація така, що ні український президент, ні жоден інший з ключових кандидатів на цю посаду немає прямого виходу на перших персон в нинішній адміністрації Обами. Отож, в своєму діалозі з Вашингтоном вони так чи інакше будуть вимушені діяти через посла. А відтак – і роль амбасадора може бути значно суттєвішою, аніж в грузинських реаліях.

Загалом, з травня місяця, коли вперше в дипломатичних колах почало мусуватись прізвище Теффта як наступника Вільяма Тейлора на посаді посла США в Україні, автору цих рядків доводилось неодноразово коментувати це призначення. Аби підсумувати, зверну увагу на дві, на мій погляд, найбільш суттєві речі. По-перше, Теффт вважається наразі одним з найкращих американських послів у системі тамтешньої дипломатичної служби. Не на пострадянському просторі, зверніть увагу, а взагалі. До речі, деякі мої співрозмовники з американських експертних кіл розповідають, що Джон Теффт є кандидатурою не Держдепартаменту, а саме Білого Дому. А точніше – персонально радника з питань нацбезпеки президента, генерала Джонса. Начебто у зовнішньополітичному відомстві США були свої кандидатури на цю посаду. Одна з них, зокрема, це Кен Ферфекс, який свого часу вже працював в Україні на посаді економічного радника.

По-друге, цінність Теффта полягає у тому, що він однаково добре розуміється на тому, з яких міркувань виходять країни, котрі перебувають на кордоні з Росією (раніше працював у Литві та Грузії), і з яких позицій щодо цих країн виходить сама Росія (мав довід роботи в американському посольстві у Москві).

Що ж стосується пріоритетів, то їх у Теффта на час роботи в Україні п’ять. Вони були оприлюднені, зокрема, під час нещодавньої присяги в Держдепартаменті США. Коротко їх можна класифікувати так:

1. Організація першого візиту міністра закордонних справ України Петра Порошенка та його зустріч з Хілларі Клінтон у Вашингтоні 9 грудня цього року

2. Запуск роботи Українсько-американської комісії зі стратегічного партнерства (до речі, до цього часу відкритим залишається питання, хто її очолить – українці продовжують наполягати на «високому рівні»).

3. Підтримка територіальної цілісності та суверенітету України

4. Енергетична і ядерна безпека

5. Сприяння з боку США у виконанні Україною критеріїв, необхідних для інтеграції в Північно-Атлантичний Альянс