Трамп гранично загострив політичний процес і відкрив шлях для болючих рішень

Через неоднозначність постаті Дональда Трампа ставлення до нього в публіки нестабільно-емоційне. Наговорить нісенітниць – розчарування. Напише твіт проти РФ – захоплення.

Фігурою умовчання залишається, чи є у цьому щось хороше?

Але я б говорив не про "хороше", а про корисне: про ясність.

Завдяки своїй товстошкірості й політичному ресурсу на початку каденції Трамп виступив не лише як діагност, а і як особа, здатна домогтися усвідомлення та прийняття болісної правди.

З огляду на комплекс причин (упередженість, заангажованість, поверхневі уявлення, наявність конфліктних цілей тощо) Трамп і його люди публічно проговорили, а потім підкріпили кількома раундами дій немислимо токсичні речі, які б не витримав жоден інший політик.

Ніщо з виявленого Трампом не було таємницею – просто він витяг це на поверхню та змусив формулювати позицію. Змусив усіх показати свої справжні інтереси.

Це поступово осушило болото "стратегічної невизначеності". І виявило наступний розклад.

1. Незалежно від геополітичних, міжгалактичних, метаболічних та інших процесів і явищ, а також нашого ставлення до них, припинення агресії Росії проти України, вихід із цієї війни передбачає цілком певний набір політичних і юридичних дій, які в актуальних міжнародно-правових межах неможливі. Тому може йтися про варіант тривалий або короткий, але тимчасовий. Не про рішення, а про відкладення рішення до зміни ситуації.

2. Поки існує незалежна Україна, діє Конституція й законна влада, легалізувати територіальні захоплення Росії неможливо. Жодна делегація України навіть теоретично не може отримати мандат на обговорення формального відторгнення територій.

3. Але в Росії така сама ситуація! Коли Лавров чи Пєсков кажуть, що Росія не обговорюватиме питання "своїх територій", це слід розуміти буквально.

Організувавши "включення" чотирьох областей України до російської Конституції та зрівнявши їхній формальний статус із Кримом/Севастополем, Путін заклав під РФ міну уповільненої дії. І вона неминуче рвоне.

На зборах у Кремлі з приводу цих рішень наприкінці вересня 2022 року у багатьох присутніх були вкрай скорботні обличчя (дивіться відео). Бо вони усвідомлювали наслідки. На покоління вперед.

З одного боку, жодна делегація РФ так само не може говорити про "відторгнення" окупованих українських земель.

З іншого боку, навіть якщо РФ фізично захопить усе, що вона собі приписала, це не змінить політико-правову реальність.

Тому вихід із війни, якого хоче домогтися РФ, передбачає зміну політико-правової реальності за рахунок України.

Але хотіти – не означає здобути.

4. Які варіанти існують теоретично?

Перший. Військова поразка однієї зі сторін, що спровокує конституційні зміни та дасть мандат нової влади на раніше неможливі дії.

Іншими словами. Головна мета продовження війни для Путіна – не отримати контроль над ще двома стратегічними селами, а обвалити Україну. Умовне захоплення Слов'янська/Краматорська (які РФ задовбається захоплювати) нічого не змінює, тому що рішення знаходиться в іншій площині.

Другий. Те саме, тільки через формально мирний політичний процес. Це те, що РФ готова обговорювати. Капітулюйте – і вперед, справ-то!

Є ще третій варіант: формальне обвалення чинного світового порядку, коли результати збройної агресії визнаються, а з агресора знімаються санкції, попри те, що жертва ще жива і нікуди не поділася.

Такий підхід мають як інтересанти, так і впливові противники.

5. За допомогою низки дій за 100 днів Трамп встановив і публічно зафіксував:

• Підстав для капітуляції України з військових причин немає. Це підтвердила його розвідка та його військові;
• У межах політичного процесу задовольнити вимоги Путіна неможливо;
• Путін є єдиною причиною продовження війни.

Тобто не існує жодних варіантів швидкої дипломатичної "перемоги" у загальноприйнятому розумінні без зміни позиції Путіна.

Ніби нічого нового, але показано в зовсім іншій драматургії.

Можна дискутувати, чи прийшов до цього Трамп зараз, чи все знав ще до приходу в Білий дім і просто грав? Так чи інакше – важливіший результат у вигляді прояву реальності для всіх.

6. У цьому розкладі теоретично можна допомогти Путіну створити умови для капітуляції України з військових причин. Але щоб забезпечити це у стислий термін (до кінця року), США не просто мають зупинити допомогу – необхідно ввести ембарго на всі військові постачання й товари подвійного призначення.

Це Трампу підтвердили його ж силовики, які спеціально для захисту від дурнів на кожному кроці роблять застереження: Україну роками недооцінювали, не можна цього робити знову.

У перекладі людською мовою: будь-яка конструкція, в якій передбачається відмова від підтримки чи провал українського опору, вразлива, бо українці знову щось вигадають і здивують.

7. Що залишається на столі?

Дискусія структурована довкола теми "гарантій" для України. Нам потрібні такі "гарантії", що попередять (!!!) повторення військової агресії. І жодні санкції постфактум, жодні "миротворці у Львові" це завдання не розв'язують.

Це завдання розв'язують:

1) власні збройні сили та ВПК;

2) військові союзи (коли країни прямо зобов'язуються брати участь у війні проти РФ на нашому боці).

Схематично позиція України зводиться до тези: нас влаштує заморожування ЛБЗ за умови нарощування нашої військової могутності. А потім можна буде до посиніння колективно чекати настання нової політико-правової реальності з якихось невідомих зараз причин (або ішак, або падишах). Чекати або мовчки, або імітуючи "переговори".

Росіянам такий підхід невигідний, тому що окуповані території зависають на них тягарем. Кремль маскує суть своїх вимог різною мішурою, але їхній ультиматум зводиться до вимоги обвалити здатність України до опору: виключити військові союзи та де-факто запровадити ембарго. Щоб або дотиснути Україну політично, або знову намагатися розібрати її силою.

Тому Москва цілком готова грати в мерехтливу "деескалацію", раптові "перемир'я", за будь-яку ціну демонтуючи процес надання Україні військової допомоги.

8. Зафіксувавши становище, Трамп став перед необхідністю зробити вибір, який зараз прикрашають словесними ескападами на адресу РФ, щоб розширити маневр.

Або треба щось реально робити проти Путіна. А це нові санкції, відключення нафтових грошей, зброя для України, але водночас відкладення історії казкового збагачення шляхом бізнесу з РФ. Плюс Вашингтон зазвичай не розглядає варіант поразки Росії.

Або треба тікати з цього чумного барака з максимально тріумфальним і гегемонським виглядом (зараз це основна опція).

Для цього треба щонайменше вичавити тривале перемир'я. Тоді Трамп із чистою совістю зможе заявити: вони стріляли – вони не стріляють, я обіцяв – я зробив, тепер нехай Європа займається цією "війною Байдена".

"Угода про надра" застовпила інтереси США. Тобто Штати можуть піти, а потім повернутися. Наприклад, після провалу чергового наступу Путіна. Щоб Трамп став двічі героєм дипломатичного фронту.

9. Тут ще один важливий сюжет, що містить кілька шарів. Роль і цілі Європи. Трамп своєю поведінкою змусив говорити вголос неймовірні речі.

Перший прошарок: "захист порядку, заснованого на правилах".

Якщо Україну стерилізують і пограбують, а Росію не буде покарано, всі малі країни побачать – їм підписали вирок.

Відповідно, є мотиви відстоювати правові межі, що виглядають стрімко застарілими, не тільки від нападок РФ, а й від США.

Другий прошарок: "Помри ти сьогодні, а я – завтра". Поки Росія грузне і спалює потенціал в Україні, Європа має час готуватися. Звідси публічні заяви, що війна в Україні до 2029 року їх цілком влаштує.

На користь Європи, щоб Україна збереглася як військовий суб'єкт, готовий і здатний виступити єдиним фронтом проти РФ у разі війни. Але гарантія такого підходу лише одна – військовий союз. Чого Європа Україні не пропонує.

Історія з пошуком військ для стабілізаційних сил показова. Варто ще врахувати, що європейські армії нескінченно далекі від розуміння сучасної війни, а європейські суспільства – ще далекіші.

Російська армія мало може показати проти української. Але проти європейських усе буде інакше. І не варто вимірювати їхню силу в бронетехніці й артилерії. Поміряйте її в дронах і штурмовиках на мопедах.

Дивлячись на західне вегетаріанство, російські вормонгери не можуть не облизуватися на Європу. Гарматним м'ясом, яке Москва щомісяця укладає в Україні заради руїн пари корівників, можна захопити й пограбувати невелику країну. А якщо РФ перестане зазнавати таких втрат?

Нехай вони набиратимуть 20 000 на місяць. За пів року це буде маса, якою, щонайменше, можна буде замінити частину контингенту в Україні, щоб досвідчені й обстріляні війська зайнялися новими пріоритетами. А якщо ще корейці доєднаються?

У цій логіці Путін зацікавлений робити все, щоб США зменшили присутність і послабили інтерес до Європи загалом. З таких міркувань він може навіть війну з Україною підморозити. Сходити ще раз у наступ, а потім змінити вектор.

Так, у РФ очевидні проблеми. Але заради нової "движухи" на посмаку від 80-річчя перемоги "можуть повторити"!

10. Для України ні гаряча, ні війна, що "тліє", невигідні. Вигідно припинити вчора. Піти у довгий мир, зайнятися відновленням і забезпеченням готовності. Проте військова стерилізація неприпустима. Тому що це лише пролог до ще більших жертв і національної катастрофи.

Човникова дипломатія Трампа показала, що ніяких магічних рішень не існує. Навіть якщо він сам завтра зникне, то базові мотивації сторін нікуди не подінуться.

Завдання Путіна може бути розв'язане лише у Києві, а не в Покровську. Тому він моститиме різні шляхи. Наразі Кремль явно готує ще щонайменше одну військову спробу. Відмову від якої він може розміняти, а може, і ні.

Серед спеціалістів різні оцінки. Загальне тло: ресурси РФ зменшуються, ефективність спроб – також. Якщо військові результати не можна конвертувати у політичні, це втрачає сенс, і потрібно шукати якісь інші варіанти.

Ще в травні 2023 року було пораховано, що найвигідніший (недорогий і дієвий) варіант для Європи – Україна в НАТО. Але його де-факто відкинуто.

Виняток цього варіанта означає різке зниження потужності і здорожчання колективної оборони для європейських країн. Європа має пропонувати Україні вже не лише гроші, а й оборонний союз.

Бо справа вже не лише у тому, щоб Україна вистояла. А в тому, що робитиме Росія, коли Україна вистоїть.

Нездатність Європи зібрати 50 000-60 000 військ виглядає для Москви як явне підбурювання до нападу. Поки Європа гальмує з військовим союзом – Путін набирає бали.

Річниця перемоги над нацизмом у Європі – гарний привід згадати, а як же Гітлеру вдалося підім'яти під себе пів континенту за чисельної й ресурсної меншості?

Нині це прозвучить дивно. Але.

Якщо збережуться тенденції, то через рік-півтора Україна буде найбезпечнішим місцем на континенті.

Українська влада має негайно вийти з ініціативою: ми гарантуємо притулок особам, які з 2022 року допомагали у європейських країнах українським біженцям. Добро пам'ятаємо. Позначтеся у списку.

Також Європі час тверезо оцінити, чому вони бояться говорити про поразку РФ. Без зміни цілей Кремля відвадити РФ не вдасться. Оптимальний варіант – рефедералізація, коли устремління будуть сфокусовані на облаштуванні всередині, а не на безладній демонстрації "величі" зовні.

Трамп своїми геополітичними фрикціями (вийду-ввійду з Європи), своїм Віткоффом, який блукає, це все загострив. Гарні 100 днів, корисні.

Часу залишилося небагато. До 2027 року приблизно.

Оригінал