У Британії стався політичний землетрус. Чи варто хвилюватися Україні?

У Великій Британії, схоже, відбуваються тектонічні політичні зміни. Місцеві вибори 1 травня мали відповісти на запитання: чи Найджел Фарадж і його партія Reform UK здатні кинути виклик більш як столітньому домінуванню на політичній мапі країни лейбористів і консерваторів? Або ж останні соціологічні опитування, які показують лідерство крайньо правих, є оманливим міражем, що розсіється після надходження результатів із виборчих дільниць? Попередні відповіді на ці запитання уже відомі.

Дострокові парламентські вибори 2024 року у Великій Британії на перший погляд нібито підтвердили класичне політичне протистояння між лейбористами і консерваторами. Партія Reform UK хоча й продемонструвала вражаючі темпи зростання популярності, але змогла провести до Палати громад лише п’ять депутатів. Дехто вважав, що зірка Фараджа не сяятиме довго на політичному небосхилі. Консерватори оговтаються від поразки, виберуть нового лідера, і зрештою країна повернеться до політичної класики.

Однак події розвивалися інакше. Лейбористи дуже швидко почали втрачати підтримку електорату. А консерватори навіть після обрання нової очільниці Кемі Баденох у листопаді минулого року не змогли відновити довіру виборців. На цьому тлі неухильно зростала підтримка праворадикальної партії Reform UK Найджела Фараджа. Навесні 2025 року дедалі більше опитувань громадської думки виводили її на перше місце за симпатіями британців. Стало зрозуміло: якщо динаміка суспільних настроїв не зміниться, навіть мажоритарна виборча система не завадить однопартійцям Фараджа конвертувати свою популярність у здобуті мандати. Місцеві вибори 1 травня підтвердили цю гіпотезу.

Остаточні підсумки місцевих виборів стануть відомі дещо пізніше. Та вже зараз констатуємо: партія Reform UK зможе отримати сотні місць у місцевих радах. Зростання рівня її популярності не міраж, а реальність, яка знайшла відображення у підсумках голосування. Заступник лідера партії Reform UK Річард Тайс після надходження попередніх результатів місцевих виборів заявив, що його політсила спричинила «політичний землетрус». Їхні опоненти також визнають зміну політичного ландшафту. Співголова Консервативної партії Найджел Хаддлстон зазначив, що торі «сприймуть цю поразку зі смиренням». А окремі депутати-лейбористи критикують свій уряд за помилкові рішення, які вплинули на результати голосування.

Значною мірою успіх однопартійців Фараджа став можливим завдяки провалу консерваторів, від яких відцуралося чимало виборців. Але Лейбористська партія також не може почуватися у безпеці. Хоча й вона здобула перемоги в окремих регіонах і містах, її підтримка є надто хиткою. До прикладу, в Донкастері лейбористи здобули перемогу, набравши лише 33% голосів. Сумарна ж кількість голосів за реформістів і торі становить 58%. У Північному Тайнсайді лейбористи перемогли з результатом 30%, проте їхні опоненти справа (консерватори разом з реформістами) набрали 50%. Reform UK отримала 42% на виборах мера Великого Лінкольнширу, 32 — на виборах мера Донкастеру, 29 — на виборах мера Північного Тайнсайду та 22% — на виборах мера Західної Англії.

Серед результатів голосування варто відзначити драматичну перемогу Reform UK над Лейбористською партією на додаткових виборах до Палати громад у Ранкорні та Гелсбі з перевагою лише в шість голосів після перерахунку на дільницях.

А висуванка від партії Фараджа Андреа Дженкінс стала новим мером Великого Лінкольнширу, впевнено обійшовши свого найближчого суперника від Консервативної партії з перевагою майже в 40 тисяч голосів. У своїй промові політикиня розкритикувала «брудні трюки» опонентів і заявила, що прибулі до Британії, які незаконно перетинають Ла-Манш, мають розміщуватися в наметах, а не в готелях. «У нас буде Британія, де ми ставимо британців на перше місце, де ми ставимо вас і ваші родини на перше місце, де ми гарантуємо, що ви будете попереду черги та будете в центрі наших політичних рішень», — сказала Андреа Дженкінс, підкреслюючи головний політичний меседж своєї сили.

Було б помилкою вважати, що проміжний успіх правих і серйозна поразка консерваторів на місцевих виборах у Великій Британії є унікальним явищем. Ідентичні процеси витіснення правоцентристів крайньо правими політичними силами спостерігаються у багатьох країнах Європи. У Франції «Національне об’єднання» впевнено зайняло правий фланг політики, перетворивши колись потужних «Республіканців» на скромну силу з рейтингом менш як 10%. У Австрії Австрійська партія свободи зуміла виграти парламентські вибори 2024 року і випередити консервативну Австрійську народну партію. У Нідерландах на останніх парламентських виборах 2023 року тріумфували крайньо праві з Партії свободи Герта Вілдерса.

Хоча на виборах до німецького Бундестагу у лютому 2025 року правоцентристському блоку ХДС/ХСС вдалося здобути перемогу, крайньо права «Альтернатива для Німеччини» (AfD) вийшла на друге місце. А останні соціологічні опитування показують, що AfD уже зуміла зрівнятися у популярності з ХДС/ХСС. Ці факти свідчать про серйозне розчарування електорату мейнстримними політичними силами у Європі. Очевидно, що багато виборців уже не вважають класичні консервативні партії тими силами, які здатні розв’язати низку важливих суспільних проблем. А в деяких випадках електорат навіть покладає на поміркованих консерваторів частину відповідальності за їхню появу чи ігнорування. Тож у Великій Британії ми є свідками процесів, які вже не один рік відбуваються на теренах Старого світу.

В українців є деякі підстави побоюватися можливого політичного тріумфу Reform UK через попередні неоднозначні заяви її лідера. У червні 2024 року Найджел Фарадж стверджував, що НАТО і Європейський Союз спровокували Путіна на вторгнення в Україну. Але останнім часом британський політик змінив тональність і дрейфував у бік більш проукраїнської позиції. У лютому Фарадж висловився за необхідний вступ України до НАТО і заявив, що зближення Києва із Заходом має стати частиною довгострокової політики. Також згодом він заступився за Володимира Зеленського, коли Трамп назвав українського президента диктатором. А, коментуючи переговори про мир між США та Росією, Фарадж попередив, що Путін отримує занадто багато від американського президента. «Цілком правильно прагнути миру, але ми не можемо мати мир, який перетворює Путіна на переможця», — сказав Фарадж в інтерв'ю BBC.

Прикметно, що заступник лідера партії Reform UK Річард Тайс, який раніше придбав пікап із медикаментами і привіз його в Україну для солдатів ЗСУ, теж публічно дистанціюється від проросійської позиції своєї партії. Виступаючи на дебатах у Палаті громад з нагоди третьої річниці російсько-української війни, політик сказав: «Ми в партії Reform єдині з усією Палатою у підтримці України та всіх хоробрих українців проти жахливої тиранії цього найзлішого лиходія Путіна». Річард Тайс заявив, що і він, і лідер партії Найджел Фарадж вважають Путіна агресором у війні з Україною, і закликав до гарантій безпеки, щоб Росія ніколи більше не спробувала повторити вторгнення. Його засудження Росії пролунало через кілька днів після того, як прем'єр-міністр сер Кір Стармер звинуватив Фараджа у «підлещуванні» до російського лідера, а очільник Шотландської національної партії у Палаті громад Стівен Флінн назвав депутатів Reform UK «пуделями Путіна».

Наразі зарано робити висновки про перспективи приходу до влади Reform UK і прем’єрства Найджела Фараджа. Найближчі парламентські вибори у Великій Британії (якщо не буде дострокових) заплановано аж 2029 року. Це значний проміжок, під час якого може відбутися чимало несподіваних подій і поворотів. Але проукраїнський дрейф британських правих дозволяє Україні спостерігати за інтригуючими політичними процесами у Великій Британії відносно спокійно.