У Foreign Policy розповіли про те, як Трамп може виправити помилки у своєму підході до війни в Україні

Дональд Трамп, розчарований своєю неспроможністю врегулювати війну Росії проти України, постійно шукає винного. Один тиждень це Володимир Зеленський, президент України; наступного — Владімір Путін (Трамп також часто звинувачує Джо Байдена, колишнього президента США.)

Замість цього Трампу варто було б замислитися над власною відповідальністю за глухий кут в цій ситуації. Йому слід усвідомити, що реально, а що ні — і зрозуміти, що буде потрібно для досягнення стійкого позитивного результату, вважає Стівен Сестанович, старший науковий співробітник Ради з міжнародних відносин.

Якби Трамп уважно слухав Зеленського та Путіна протягом останніх трьох місяців, він би зрозумів, що шансів на всеосяжну угоду, яку обидві сторони могли б прийняти й яка забезпечила б тривалий мир, майже немає. Путін особливо наполягає на тому, що будь-яке врегулювання має враховувати "першопричини" війни, і він чітко дав зрозуміти, що саме під цим розуміє.

Для нього суть проблеми — це вперте небажання України підкоритися російському впливу та її рішучість захищати свій суверенітет від подальшого тиску. "Демілітаризація" і "денацифікація" — не просто улюблені гасла Путіна, а основа його вимог до мирної угоди.

Трамп, звісно, не помиляється в тому, що українські лідери мають власні амбітні цілі — повернення території, членство в євроатлантичних інституціях, російські репарації, відповідальність за воєнні злочини тощо. Однак Зеленський і його чиновники вже давно дали зрозуміти, що такі цілі не стоять на шляху до проміжного миру.

Відновлення всієї території, яку Україна втратила після захоплення Криму Росією у 2014 році, — це, мовляв, те, чого можна досягти дипломатичним шляхом, з часом, але не за допомогою сили. Вступ до НАТО? Київ визнає, що це не станеться одразу. Вступ до Європейського Союзу? Ще один багаторічний процес.

"Але те, що Україна не погодиться зробити, — це прийняти статус, який Путін вимагає для неї, як залежної від Росії території. Вона не визнає формально втрату територій, які він захопив, чи обмеження її здатності захищатися в майбутньому", — додає Сестанович.

Те, що повне врегулювання війни недосяжне, означає, що Трамп і його перемовники повинні працювати в межах очевидної наступної найкращої альтернативи: припинення бойових дій, яке відкидає основні невирішені питання до якогось відкритого "мирного процесу" (в якому вони можуть і не бути вирішені ніколи).

"Президент, можливо, прагне досягти "великої, красивої" угоди, але, на жаль, єдине, що зараз можливе, — це лише перемир'я. Досягнення навіть цієї мети — і забезпечення її тривалості — вимагатиме від команди Трампа уникнення найбільш очевидних помилок", — вважає автор.

Оскільки Зеленський і Путін мають протилежні цілі, які унеможливлюють укладення всеосяжної мирної угоди, вони намагатимуться включити в перемир'я деякі зі своїх більш масштабних цілей. Саме тому американські чиновники продовжують наголошувати, що членство в НАТО і повне відновлення втрачених територій не є реалістичними цілями для України.

Проте кожен, хто розуміє, чому ці питання не повинні обговорюватися під час переговорів про припинення вогню, неодмінно побачить, наскільки нерозумно було б припускати, що Вашингтон готовий запропонувати офіційне визнання Криму російським. Пропонуючи Путіну цю поступку, на яку жоден український уряд не міг би погодитися на цьому етапі переговорів, Трамп підірвав свої спроби досягти угоди.

Такі поступки — і хто знає, скільки ще їх може бути — особливо безглузді, оскільки вони зміцнюють віру Путіна в те, що ситуація йде на його користь. Відчуваючи, що російські війська мають хоча б незначну перевагу на полі бою, він, очевидно, вірить, що зможе виснажити Україну і в кінцевому підсумку нав'язати якусь версію миру переможця.

"Щоб змусити Путіна прийняти перемир'я, Трамп має показати йому, що його військові надії є хибними, що російські війська досягли свого піку, і що попереду лише поразки. Раннє збільшення військової підтримки США для України надішле цей меседж; посилення санкцій зробить це ще очевиднішим. Кожен день, коли він не вживає таких заходів, Трамп віддаляє можливість досягнення реалістичної угоди про припинення вогню", — зазначає Сестанович.

Те саме стосується погроз США "відійти" від дипломатії і "перейти до інших пріоритетів", як попередив держсекретар США Марко Рубіо. У сфері нерухомості погроза вийти з угоди може мати свої переваги. Але в цьому випадку Путіну подобається ідея, що Сполучені Штати втрачають інтерес до його війни. Трамп може натиснути на нього, щоб "припинити вбивства", лише заявивши, що інтерес США до війни зростає.
 
Якщо, попри всі свої помилки до цього часу, Трамп все ж зможе досягти угоди про переважно безумовне припинення вогню, найбільшим викликом для нього буде забезпечити його тривалість. Перерви під час війни, навіть якщо вони відбуваються, часто є короткими. Досить поглянути на те, як регулярно зривалися перемир’я між Ізраїлем і ХАМАС.

В Україні перемир'я вважатиметься успішним, якщо воно триватиме не тижнями чи місяцями, а роками та десятиліттями. І його успіх залежатиме зовсім не від тих чинників, які турбували команду Трампа — не від надання Путіну достатньо привабливих поступок, не від стратегічної угоди щодо мінералів з Україною, і навіть не від технічної архітектури миротворчої місії (кількість і місце розташування спостерігачів уздовж лінії зіткнення, їхня здатність справлятися з порушеннями перемир’я, як великими, так і малими, тощо).

Справжній тривалий мир залежатиме від значно ширших питань — політичної єдності України та життєздатності її суспільства, економічної динаміки, а також масштабності та ефективності оборонного співробітництва з партнерами.

"Щоб стати справжнім миротворцем, Трамп і його команда повинні сприймати поставлене перед ними завдання не як другорядний геополітичний пріоритет, а як виклик історичного масштабу. Їм доведеться вирішувати те саме, з чим зіткнулися західні уряди під час відбудови та реінтеграції Західної Німеччини в період холодної війни. Протягом багатьох років основні держави не доходили згоди з ключових питань, що залишилися після 1945 року. Європейській безпеці постійно загрожували кризи — від блокади Західного Берліна Сталіним наприкінці 1940-х до ядерної напруженості на початку 1980-х. І все ж мир зберігався десятиліттями", — зазначає Сестанович.

Те, що не дозволило цьому замороженому конфлікту перейти у гарячу фазу, — це західна стратегія, яка поєднувала військову співпрацю, економічну допомогу, політичні реформи та дипломатичну солідарність. Саме завдяки цьому Західна Німеччина стала прикладом успіху, тоді як її східна, радянська частина залишалася в стані тривалої невдачі.

Трамп, який, очевидно, бачить інші довгострокові відносини з Путіним, відкине цю аналогію. Нова холодна війна? Забудьте, скаже він. Хтось повинен нагадати йому, що стратегія США в ті десятиліття не була однією нескінченною, запеклою конфронтацією. Те, що президент США Джон Кеннеді назвав "довгою сутінковою боротьбою", поєднувало в собі жорсткий, непоступливий стиль і саме таку дипломатичну роботу, про яку Трамп мріє у відносинах з Путіним: консультації, угоди, саміти, регулярні зусилля з нормалізації відносин із застосуванням політичних, економічних і психологічних стимулів.

На думку автора, деякі елементи стратегії  холодної війни з часом можуть стати у пригоді адміністрації Трампа в її спробах завершити війну Росії проти України. Але команді Трампа слід пояснити йому те, що Трумен і Кеннеді зрозуміли під час криз, які їм довелося долати: намагання нормалізувати відносини були марними, доки Москва не побачила, що Вашингтон здатен на жорстку відповідь.

"Пряники" починали діяти лише після того, як застосовувалися "батоги". Путін ставитиметься до Трампа з набагато більшою повагою, якщо вони зустрінуться після рішучого нарощування підтримки США для Києва. Інакше президент ризикує піти із саміту з порожніми руками, виглядаючи так, ніби російський лідер його переграв.

"Щоб побудувати стійкий мир, Трампу потрібно переосмислити війну й усвідомити шкоду, якої вже завдали його помилки. Він поводився так, ніби Україна — це тимчасова проблема, а Росія — довгострокова можливість. Насправді все майже навпаки. Він не зможе зупинити кровопролиття назавжди, якщо не сприйматиме Росію як головну перешкоду, а Україну — як головний показник власного досягнення", — підсумував Сестанович.

Раніше речниця Держдепу Теммі Брюс заявила, що США більше не будуть посередниками у врегулюванні збройного конфлікту між Росією та Україною. Відтепер ініціатива має перейти безпосередньо до Москви та Києва.