/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F137%2Fa87482dd187d2d5b4ad9311fd3de63a2.jpg)
«Учень рейнджера. Руїни Ґорлану» Джона Фланаґана: підліткове фентезі без магії, яке захоплює. Рецензія ITC.ua
Є книги, що вигулькують в житті у правильний момент — не обов’язково через глибину чи складність, а завдяки точному потраплянню в емоційний запит читача. Саме такою для мене несподівано виявилася «Руїни Ґорлану», перша книга серії «Учень рейнджера» маловідомого в Україні австралійського письменника Джона Фланаґана. Роман, та й серія загалом, працює на перетині двох хвиль: інтересу до фентезі із середньовічним антуражем і потреби у «легкому», але не поверхневому підлітковому читанні. Попри свою спрямованість на шкільну аудиторію, це той самий випадок, коли цікаво буде усім. Звісно, якщо ви не очікуєте від жанру складної політики чи сірої моралі.
Плюси:
гарна якість видання зі стильною жанровою обкладинкою; чудова історія дорослішання з продуманими стосунками між героєм і наставником; камерна, але атмосферна світобудова, що не перенасичена вигаданими назвами чи складними системами; легкий та жвавий стиль написання; головні та другорядні персонажі об’ємні, мають розвиток і не зводяться до штампів; відсутність магії у фентезі цікаве рішення; адекватний моральний посил без моралізаторства
Купити в АссаМінуси:
занадто дитяча обкладинка, що може відштовхнути велику частину читачів, яким це точно сподобається; трохи спрощений та класичний фентезійний світ; комусь не зайде відсутність магії у фентезі
Купити в АссаITC.ua
«Учень рейнджера. Руїни Ґорлану» / The Ruins of Gorlan
Автор Джон Фланаґан
Перекладач Віктор Венгрус
Видавництво «Асса»
Мова Українська
Кількість сторінок 288
Обкладинка Тверда
Рік видання 2025
Розмір 125×200 мм
Сайт acca.ua
Вілл — сирота, який усе життя мріяв вступити до Вояцької школи. Та коли настає час обрати майбутнє, мрія розбивається: хлопця не беруть через його невисокий зріст і худу статуру. Замість блискучої кар’єри з мечем у руці Вілл несподівано отримує шанс стати учнем Холта — мовчазного й суворого рейнджера.
Рейнджери — не лицарі й не чарівники. Вони спостерігачі, стрільці та розвідники. Їх не помічають, поки не стає пізно. І саме в цій професії, яку спершу Вілл приймає без ентузіазму, виявляються його справжнє покликання.
Та навчання — не єдиний виклик. На обрії з’являється стара загроза: Морґарат, колишній лорд, що прагне помсти. Його сили ростуть, і королівству знову загрожує війна. Чи зможе Вілл опанувати нове ремесло? Чи вистачить йому не сили, а розуму, витримки й хоробрості, щоб стати тим, хто зупиняє ворога ще до початку битви?
Події книги «Учень рейнджера. Руїни Ґорлану» відбуваються у королівстві Араулен, а місцевий сюжет — класична історія дорослішання, навчання, подолання внутрішніх страхів і перших реальних небезпек. Річ у тім, що автор не намагається бути оригінальним заради нових ідей в жанрі фентезі. Навпаки, він бере перевірені сюжетні формули — сирота з таємничим минулим, навчання у суворого наставника, поступове розкриття потенціалу героя — і виписує їх цікаво та захопливо.
Саме тому ця книга «похідна» від усього фентезі, це класика-класики, це все, що було до неї в цьому жанрі, тут немає нічого, що можна назвати «унікальною концепцією». Тому спочатку здається, що ця відсутність новизни може бути моєю проблемою для прочитання. І як же я помилявся.
«Руїни Ґорлану» — не епічне фентезі у стилі Мартіна чи Сандерсона. Про це треба забути відразу. Тут немає складної магічної системи, кривавих зрад чи десятків переплетених сюжетних ліній. Це історія в найкращому сенсі «камерна», де світ показано через очі героя, поступово, обережно, без надмірної інформації.
Араулен — класичне а-ля середньовічне королівство з лицарями, рейнджерами як розвідниками/таємною службою, і загрозами, що здаються казковими лише на перший погляд. По атмосфері це щось середнє між «Робіном Гудом» і «Володарем перснів», але без магії в класичному розумінні цього значення. І ця її відсутність робить фентезійне читво освіжаюче інакшим, незвичним, але таким зрозумілим та знайомим.
Та й загалом цей світ мало чим відрізняється від реальної середньовічної історії. Тут є відповідники Англії, Японії, Франції, країн вікінгів та купа інших протоісторичних земель. І це тільки те, що я впізнав.
Фланаґан добре розуміє, як працює динаміка «учень-наставник», і подає її без надмірного моралізаторства. Холт не бісить своїми повчаннями, але вчить адекватно, цікаво та навіть захопливо. Водночас Вілл не ідеалізує свого наставника, але вчиться довіряти йому та світу загалом. Цей процес побудовано тонко, із нюансами. Момент, коли герой уперше справді розуміє, що наставник піклується про нього, відчувається не як банальний сюжетний хід, а як щось заслужене та надважливе для читача.
Сюжет роману «Учень рейнджера. Руїни Ґорлану» розгортається поступово. Перша частина книги — навчання Вілла, його адаптація до нового життя у ролі рейнджера. Лише ближче до фіналу на обрії тільки-тільки з’являється серйозна загроза в особі Морґарата. Вона поки що далека, радше як натяк на більші події в наступних томах, але вона додає потрібної напруги. Водночас з цим в нас немає справжнього ворога, реального Зла, саме в першій книзі, що комусь може здатися мінусом.
Сильним боком книги головний герой Вілл — не ідеальний хлопчик зі своїми приколами, а й другорядні персонажі. Особливо цікаво виписано Горація — хлопця, який спершу знущається з Вілла, але пізніше стає його другом. Історія цієї трансформації — одна з найбільш переконливих у книзі, з реалістичними психологічними мотивами. Це чудовий показ того, що життя не зовсім чорно-біле. Роману вдалося відобразити це за допомогою такої простої, але захопливої історії.
Мова твору — проста, легка, без перевантаження описами. Речення короткі, діалоги живі, гумор тонкий, але його тут не багато. Усе це цілком відповідає підлітковому формату, але й іншим віковим категоріям буде цікаво, як це було мені. Проте треба розуміти, що це все ж підліткова література, тому чекати на розлогі описи, глибокі сенси та багатошаровість все ж не варто.
«Руїни Ґорлану» добре працює як перша книга серії. Вона має завершену історію — фінал дає задоволення, хоча й залишає простір для продовження, яке вже точно є, тому переживати з цього приводу не варто. Це не той випадок, коли перший том — лише «передмова» до справжнього сюжету.
Як завжди розкажу про саме видання. Книга від «Асса» мені сподобалася. Тут зручний для читання шрифт та м’який на дотик жовтавий папір. А головне — стильна жанрова обкладинка, чого так не вистачає багатьом іншим книгам. По ній відразу видно, що це за жанр, про що історія тощо.
Але, на мою думку, сам стиль картинки зробили трохи дитячим, бо оригінальні обкладинки австралійського видання, та й американського і англійського, мають доросліший стиль. Тому це може відлякати певну кількість старших читачів, якім ця книга сподобається, але вони подумають, що це щось занадто дитяче. Саме так вважав і я, коли вперше побачив видання.
Висновок:
«Учень рейнджера. Руїни Ґорлану» — саме те фентезі, яке виконує свою обіцянку. Воно не претендує на глибоку філософію чи політичну складність, бо воно все ж підліткове. Але водночас дарує задоволення від читання, викликає симпатію до героїв і залишає бажання продовжити знайомство з їхніми пригодами.
Це камерна історія, яку хочеться порадити не тільки підлітку. Цей роман легко може прочитати дорослий, щоб просто на кілька вечорів вирватися з реальності у світ, де, попри небезпеки, Добро має сенс, а зі Злом можна впоратися. Також це той приклад, який показує, що фентезі — не лише битви, чари та дракони, а й шлях до себе, вибір, дружба та праця. А ще віра в того, хто поруч.
Купити в Асса