Україна та Ізраїль наново вчать світ, що мораль вимагає протистояти злу

Цей текст був опублікований проєктом NE Global 26 жовтня 2023 року і тоді залишився майже непоміченим в Україні. З того часу його актуальність анітрохи не знизилася, тому ми, за згодою автора, пропонуємо вам його переклад.

Зараз — слушний момент, щоб прояснити головну моральну суть того, що відбувається в Ізраїлі та Україні.

Виживши після двох найбільших геноцидів минулого століття — Голокосту та Голодомору, — ці нації знову опинилися в центрі уваги світу, демонструючи мужній приклад того, що означає відповісти на прямий виклик власному існуванню — іншими словами, як чинити опір злу геноциду.

Сьогоднішня ситуація вимагає чіткого формулювання "теології зла", бо сучасний світ шукає відповідь на запитання "що робити?" і надзвичайно важливо сформувати філософське підґрунтя, чому діяти необхідно.

Попри домінування секулярного й матеріалістичного світогляду, добре, що світ, нехай і неохоче, намагається осмислити, що таке "зло" — навіть у його абсолютному вираженні.

Термін "зло" майже зник із лексикону сучасної політики.

Західні суспільства втратили теологію зла — і це прикро, адже виклик, кинутий самому розумінню людського існування та його порядку, показує, що ми нікуди не пішли від межі між добром і злом.

Зло — це навмисне знищення та руйнація людських істот.

Його мета — вбивство, знищення, навіювання страху через масові розправи й прояви інтимного варварства, такі як катування й зґвалтування.

Сьогоднішні носії зла — Росія та ХАМАС — втілюють політичну ідеологію, в якій відсутня повага до гідності й духовної цінності людського життя.

Бо ХАМАС і Росія — це, по суті, "суспільства смерті", культури, яким не притаманне прагнення до утвердження життя.

Це суспільства та історичні практики "сили терору", які не мають традицій поваги та захисту людського життя у своєму громадянському та політичному устрої.

Росія та ХАМАС є носіями авторитарного цинічного нігілізму, поширювачами політичної ідеології, натхненної менталітетом "культури смерті", чиї прагнення, як історично, так і в сьогоденні, спрямовані на встановлення та увічнення "безладу" в інших суспільствах та громадянському житті світу шляхом досягнення своїх політичних цілей, шляхом вбивства мирних жителів та заперечення основних і широко визнаних визначень прав людини.

Це основне значення наративу, який зараз розігрується: суспільства, засновані на праві та гідності, або, простіше кажучи, демократичні суспільства, зазнають прямого тиску з боку авторитарних цинічних сил через використання "тактики терору".

Захід цілком розуміє, що щось іде не так, але досі не усвідомив моральної суті цієї боротьби.

Вони не зуміли розробити словник і філософську рамку для опису ситуації. Їм бракує рішучості навіть подумки стикнутись із жахливістю зла, і тому вони відкладають дію. Як писав історик Єльського університету Тімоті Снайдер, Захід не називає дії Росії в Україні "геноцидом", тому що це залишає виправдання для бездіяльності. Українці та євреї такої розкоші не мають: якщо вони чекатимуть, не почнуть чинити опір, вони перестануть існувати.

Страх Заходу перед прямими військовими діями – це заперечення самої природи зла і того, що цьому злу можна протистояти лише силою.

Хоча західні суспільства обізнані з нацистськими злочинами через праці Елі Візеля, Бернара-Анрі Леві та Імре Кертеса, вони досі не загартували свою рішучість у боротьбі із сучасним злом, бо їм не вистачає політичної мужності й моральної впевненості, аби визнати існування зла сьогодні.

Але неможливо заперечувати, що терор – це політичний вираз авторитарної влади через насильство і що його кінцева мета – смерть.

Закривавлені діти, зґвалтовані жінки, старі, застрелені в груди, обезголовлені полонені – це надто "жахливо" для Заходу, щоб це бачити. Однак для євреїв та українців це – реальність повсякденного життя.

Використання терору — це зло. Тероризм — це ідеологія смерті. ХАМАС — це культ смерті, що не просто вбиває, а й оскверняє тіла. Це рівень їхнього презирства до єврейської гідності.

Терор неможливо визнати нормою. Це зло. Це гнилий плід дефіциту моральності. Він "проти життя", сама його сутність заперечує індивідуальне самовираження. Це "антижиття". Для "сили терору" розуміння того, що є "добром", визначається кількістю людей, яких навмисне вбивають. Це не схоже на прагнення бути "добром" або спробу його творити.

Це — антимир.

Суспільства, засновані на страху, або "суспільства страху", як стверджував великий радянський дисидент Натан Щаранський у книзі "Аргументи на користь демократії", заперечують свободу індивідуальної реалізації, свободу втілювати свої економічні амбіції чи свободу унікального культурного самовираження. Це авторитарні відгалуження тоталітарної ідеології, що виражає себе через руйнацію.

Такі суспільства очолюють ті, хто ненажерливо використовує зловмисну силу та її прояви. Вони не дотримуються закону, їх не турбують базові права людини..

Вони використовують терор як політичний вираз своєї ідеології, бо не вірять у переговори. Вони вірять у перевагу сили зброї, насильства та смертей.

Як українцям, так і євреям визначення "зла" у термінах філології мало що дає. Вони сприймають зло як пряму та реальну загрозу для свого існування. Їм не потрібно його визначати. Вони бачать його, вони живуть серед нього, вони відчувають його задушливу силу, воно їх тероризує. Вони знають, що це зло, бо воно вже завалилося на них.

У них немає іншого вибору, окрім як чинити опір цьому злу і домагатися ізоляції його прихильників.

У такі часи слова неефективні, переговори практично не мають користі, заклики до "припинення вогню" неадекватні, а до припинення бойових дій – наївні, оскільки лише продовжують людську трагедію.

Захід все ще не здатний усвідомити весь жах зла. Але йому доведеться цьому навчитися.

Євреї та українці не переймаються літературним визначенням зла, бо вони просто бачать його і змушені чинити опір.

Їхнє існування залежить від цього.

Тому що в "суспільствах страху" діти і жінки, молодь і чоловіки сприймаються як витратний матеріал. М'ясо. Різанина молоді на музичному фестивалі, злочини в кібуцах, навмисні вбивства, позасудові страти, тортури в Бучі, навмисне руйнування Маріуполя та щоденні бомбардування громадянської інфраструктури – все це один і той самий підхід для породження страху і терору.

Справжня мета варварів — не лише кинути виклик, а й водночас породити сумніви у справжній природі їхніх злочинів, оскільки, як раніше нацисти й радянські комуністи, ці цинічні авторитарні лідери хочуть уникнути відповідальності за скоєні ними злочини. Але сьогодні, завдяки поширеності сучасних технологій, докази злочинів неможливо заперечувати. Проте руйнівникам демократичного й мирного порядку, схоже, це не заважає насолоджуватися людськими трагедіями. Вони не стурбовані моральними наслідками свого терору, вони мають власну "мораль", яку вибудовує їхня цинічна нігілістична пропаганда.

Зло має бути засуджено прямо зараз. Злочинців необхідно притягнути до відповідальності за їхні злочини. Однак навіть притягнення до юридичної відповідальності може поки що почекати. Правосуддю притаманне терпіння. Однак злу, виявленому просто зараз, чинити опір потрібно негайно. А це означає, що ті, хто є на боці добра, мають вийти проти сучасного зла і дати йому відсіч, зокрема озброєну.

Зрештою, злочини будуть розглянуті в судах, але на той час суспільствам, які прагнуть миру і нормальності, доведеться подолати небажання та невпевненість у протистоянні злочинній силі зла. Саме тому, що зло розуміє тільки силу, воно і сіє хаос серед тих, хто вагається.

Бездіяльність свідчить про відсутність моральної ясності, але також є ознакою браку політичної мужності перед обличчям екзистенційної загрози.

І саме тому Ізраїль й Україна сьогодні чинять опір. Не шляхом переговорів чи дипломатії, тому що вони зрозуміли, що авторитарні режими, як ХАМАС, Росія чи Іран, їхні вороги, не поважають ні їхню людяність, ні їхнє право на існування.

Євреї завжди це знали, але й українці також це розуміють. Не може бути жодних дискусій чи компромісів зі злочинцями, бо не можна розмовляти із сусідом, який прагне тебе знищити. Євреям, незалежно від їхніх політичних уподобань, довелося це визнати. Українці також тепер знають, що є ті, хто прагне знищити їх самих, їхню унікальність, їхню культуру та сам спосіб життя. Росія здійснює в Україні саме такий геноцид.

Сучасне покоління, сьогоднішній громадянський світ, лише починає наново засвоювати цей історичний урок. Саме тому люди добра підтримують Ізраїль та Україну. На відміну від покоління часів Голокосту вони принаймні засвоїли, що влада, яка не підкоряється міжнародному праву, не дотримується нормальної та моральної поведінки і прагне знищити гідність громадянської людини, веде до смерті.

Ми зобов'язані протистояти злу, ставши пліч-о-пліч з Україною й Ізраїлем. І незалежно від того, подобається нам це чи ні, зі злом не може бути жодного компромісу.