«Фанатик»: син Джека Ніколсона, Рей, переслідує відому співачку і лякає всіх посмішкою

Якщо ви захоплюєтесь Джеком Ніколсоном – тим, яким він був у розквіті сил, – то у нас для вас гарна новина. Його син – Рей Ніколсон - успадкував від батька і той моторошний вайб прихованого божевілля, і зловісну усмішку, і талант, і значну частину харизми. Саме час поглянути на нього у ролі маніака, який в 90-ті роки переслідує відому співачку.

В українському прокаті вийшов комедійний трилер «Фанатик» з Реєм Ніколсоном та Самарою Вівінг. Це божевільна і місцями сюрреалістична історія на межі чорного гумору та горору, в якій заграла новими фарбами одержимість знаменитостями.

Про що фільм

90-ті роки. Лос-Анджелес. Поп-зірка Софія живе самотньо у величезному розкішному будинку, не переймається побутовими проблемами і надто мало думає про свою безпеку. А дарма. У Софії є палкий прихильник, божевільний Пол Дюерсон, який вважає Софію своєю дівчиною і впевнений, що ось-ось вони одружаться. А оскільки будинок охороняє лише одна людина – вдівець Белл, то Пол досить легко проникає на територію особняка. Белл терпляче намагається пояснити Полу, що всі його бажання – то маячня. Одного разу Пол не витримав і підрізав Белла. За це Дюерсона запроторили до божевільні, але за два роки він тікає і разом з іншими божевільними спільниками сповнений рішучості влаштувати весілля.

І оскільки співачка продовжує нехтувати правилами безпеки, вони проникають до неї у будинок і готують весілля, яке цілком може перетворитись на криваве.

Здавається, що він просто хоче кохати, а вона - вижити, та, як виявляється, не все так однозначно.

В основі сюжету – реальні події. В 1996 році було засуджено на 10 років чоловіка, який переслідував та погрожував співачці Мадонні. Зокрема, вдерся до її маєтку, заявив охоронцю, що він збирається одружитись з Мадонною, а якщо вона відмовиться, то переріже їй горло. З тюрми злочинця перевели до психлікарні, але він звідти втік. Втім, на відміну від фільму, його швидко затримали і ніякої шкоди він не встиг зробити.

Заради чого варто дивитись

Режисер та сценарист фільму Джиммі Ворден, той самий, який написав сценарій до ще однієї чорної комедії «Кокаїновий ведмідь», – влаштував справжні емоційні гойдалки, змушуючи глядача ледь не одночасно сміятись, жахатись і відчувати себе негідником через те, що сміявся над тим, що прийнято називати «розлюдненням».

У головній ролі Ворден зняв свою дружину – Самару Вівінг (племінницю Г’юго Вірвінга), більш того, підкреслював, що писав цю історію саме для неї. І не прогадав. За плечима акторки вже є солідний досвід роботи у фільмах жахів: «Гра в хованки», «Нянька», «Крик 6», серіал «Еш проти зловісних мерців».

Вони дуже гарно спрацювались в дуеті з Реєм Ніколсоном, а також з акторкою Альбою Баптистою, яка грає психічно хвору подругу Пола Дюерсона – Пенні, до речі теж великої фанатки Софії. Пенні навіть мріє заспівати з нею дуетом. Психопатка у Альби Баптисти вийшла напрочуд реалістичною, а розбірки між Пенні та Софією – це, безумовно, найяскравіша за рівнем пристрастей сцена фільму (і вона ж найбільш божевільна).

Самарі добре вдалось зіграти розбещену багатійку, яка намагається самотужки справитись з маніаком, а подекуди навіть проявити невластиве їй благородство. До речі, у хворих видіннях Дюерсона Софія дійсно щаслива наречена – і тут в поведінці самої Самари Вівінг теж проявляється щось божевільне – виглядає дещо моторошно.

Ну і, звісно, самий страшний у цьому фільмі – Рей Ніколсон. Йому вдається нав’язати глядачеві це відчуття беззахисності та огиди, коли до твоїх речей – одягу, ванни, постелі і до твого тіла - торкаються чиїсь холодні спітнілі долоні. Моторошна усмішка Рея (яка нічим не гірша від посмішки Джека Ніколсона у «Сяйві») – це його коронна фішка. Він добре її продемонстрував ще в горорі «Усміхайся-2».

Правда, режисер змусив його занадто часто посміхатись, трішки вийшов перебір. А так потенціал актора в амплуа лише психів не розкриється. Наприклад, закоханий погляд, яким він дивиться на Софію, цілком дозволяє йому зіграти і в якійсь драмі.

До речі, озвучував маніака Євген Лісничий, і чарівний голос нашого актора дубляжу додав на контрасті +10 до моторошності персонажа.

Що не склалось

Як то кажуть, ідея гарна, а реалізація підкачала. Початок фільму вийшов затягнутим і повільним, а через це нудним. Також Ворден намагався втиснути в один фільм купу жанрових елементів, кожен з яких повністю не розкривається. Тобто ні повноцінним горором, ні повноцінною чорною комедією, ні психологічним трилером це не назвеш. Сценарій Джиммі Вордена – нелінійний і була дуже гарна задумка: показати історії через кількох персонажів, а потім звести їх усіх в одному місці. Режисер явно надихався в цьому роботами Квентіна Тарантіно, але не вистачило напруги, темпу та яскравих персонажів. Фільм вийшов досить сирим – над ним би ще трохи попрацювати, і було б значно краще. Але що ж вже тепер.

У сюжеті багато дірок, які не дають зрозуміти логіку та мотивацію персонажів.

Чому така багата і популярна співачка має лише одного охоронця і де в цьому величезному будинку прислуга?

Чому, попри те, що всі актори грають добре, кожен з них ніби грає своє кіно? Охоронець грає так, ніби він головний персонаж фільму «Охоронець», Альба Баптиста – ніби вона якась Харлі Квін, Саманта Вівінг грає свою комедію про розбещену зірку, та й Рей Ніколсон ніби намагається повторити роль батька чи то у «Сяйві» чи то у «Пролітаючи над гніздом зозулі».

Чому про те, що події відбуваються в 90-ті, ми маємо здогадатись лише з титру на початку фільму та з пари журнальних обкладинок з Софією в стилі тих часів? Все інше виглядає, наче знімали сьогодні.

Та й взагалі «Фанатик» після перегляду залишає по собі стільки запитань, що бідолашний мозок не дає тобі заснути, шукаючи на них відповіді. За таких умов – нічні кошмари гарантовані, що на собі й відчув автор матеріалу.

Замість висновку

«Фанатик» вийшов в основному хаотичним, але водночас є багато місць, де по-справжньому смішно і по-справжньому страшно. Звісно, було б краще, аби режисер поставився до своєї роботи серйозніше – навіть до гумору, щоб не перетворювати на фарс те, що не потрібно. Що ж, вибачимо дебютантові у повному метрі. Якщо коротко: потенціал, щоб стати культовою класикою горору, «Фанатик» мав, але не склалося.

Але все ж це гарна можливість полоскотати собі нерви протягом півтори години.