Є неприємні речі, які треба усвідомлювати, якщо хочеш рости

Є неприємні речі, які треба усвідомлювати, якщо хочеш рости. У всіх сферах життя. Спочатку прості, потім складніші, такі, що потребують широкого контексту, але неприємні вони +/- однаково, бо кожна вимагає відмови від інфантильної ілюзії грандіозності.

У підлітковому віці добре було б знати, наприклад, це: хлопець тобі не телефонує й системно поводиться не так, як би тобі хотілося тільки тому, що ти не маєш для нього великого значення. Стосунки до якогось моменту дуже пластичні, все змінюється, але якщо ти чекаєш на дзвінок, а він все не дзвонить і не дзвонить — найімовірніше, пояснення полягає в тому, що ти йому не дуже потрібна/цікава. Не настільки, як би тобі хотілося.

У юному віці було б непогано усвідомити це: якщо в тебе на роботі постійні конфлікти — у тебе проблема або з мотивацією, або з поведінкою. Не в роботодавця, в тебе. Або розберися, що тебе мотивує, і знайди роботу, яка тобі це дасть, або схили голову і працюй за правилами роботодавця.

У віці створення великих історій стосунків (шлюб, діти), було б чудово розуміти це: ти ніколи не збудуєш істинну глибоку довіру там, де ти ігноруєш волю іншого. Система стримувань та противаг у сімʼї може працювати роками і для публіки це може виглядати як успішний успіх, але реального щастя співжиття у родині, де всі тиснуть одне на одного чи всі разом тиснуть на когось одного, не буде. Я бачила купу сімей, де немає поваги до волі партнера або волі дітей — це може як завгодно виглядати ззовні, але по факту там всі нещасні так чи інакше, on a daily basis.

У віці створення союзів та великих дружб було б чудово навчитися без істерик визнавати провину та вибачатися. Часто люди так вибачаються, що я просто не можу збагнути — вони реально вважають, що оця нещира кострубата конструкція спрацює?:) "Вибач що у тебе склалося враження", "вибач, що я не така, як тобі, можливо хотілося б", — лол що? Вибачення — це опис того, у чому конкретно ти був неправий + жаль, що ти був такий неправий і повів себе отак і отак. Не зверху подачки, не повзання на колінах, не драматичні жести. Простий опис, у чому конкретно я вважаю себе неправим у цій ситуації. Чому для его величезної кількості людей подібне вибачення настільки складне/неможливе, мені ніколи не зрозуміти — у мене не дуже крихке его.

А в дорослому віці було б добре усвідомлювати, що ідеалізація — зло. Ідеали добро, а ідеалізація когось, хоч негативна, хоч позитивна — зло. У політичному спектрі насамперед, бо він дотичний до морально-етичних категорій, найбільш вразливих до ідеалізації та найбільш впливаючих на загальну картину світу.

Коли людина починає обожнювати або ненавидіти умовного Зеленського чи Порошенка, сильна емоція підключає не лише захисні механізми її психіки, вона підключає ще й механізми соцмереж. Своїми лайками та постами людина створює навколо себе інформаційний кокон, в якому її кумир ЗАВЖДИ +/- правий, а опонент кумира ЗАВЖДИ +/- неправий. Це кокон допомагає заплющувати очі на все, що не вкладається в приємну картину.

Між тим, реальні люди в більшості випадків чорно-білі, хоча бувають і повністю чорні, і дуже-дуже білі. Порошенко зробив купу всього — і відверто поганого, і відверто хорошого. Зеленський зробив купу всього — і відверто поганого, і відверто хорошого. От Портнов, той так — прям чорний — не знаю, чи зробив щось хороше колись взагалі. Та й чи має те хороше якусь вагу на фоні. А от Леся Литвинова — схоже що прям біла, не знаю, чи робила щось погане, і якщо раптом так, чи зможе те "щось" хоч якось змінити баланс із урахуванням того, які мегатонни вона зробила хорошого.

Я дивлюся на зростання, як на одну з основних задач у житті людини. Зростання в персональній силі, чистоті, правді, любові. І як на мене, самонаведені ілюзії, відмова бачити речі ясно (бо бачити їх обʼєктивно боляче) — це ключова проблема, яка це зростання блокує.

Джерело: Facebook-сторінка Юлії Нікітіної.