У Київській фортеці завершився XI Міжнародний фестиваль історичного кіно «Поза часом»

В Київській фортеці завершився XI Міжнародний фестиваль історичного кіно «Поза часом», який проходив 23-25 квітня. В цей раз він був не конкурсним, а дискусійним. Кожен з трьох днів фестивалю закінчувався обговоренням побаченого учасниками, організаторами і глядачами. Темами дискусій були такі важливі для історичної кінематографії теми: 

• "Роль історичного документального кіно в Україні в умовах повномасштабної фази війни"
• "Коли сьогодення перетворюється на історію?"
• "Історичне біографічне кіно вчора, сьогодні і завтра".

Вперше у фестивалі окремим блоком було представлено студентське кіно. Задум щодо такого формату фестивалю народився ще безпосередньо перед початком повномасштабної фаз війни – в лютому 2022 року. І ось тільки тепер організатори змогли скористатись попередніми домовленостями з на той момент викладачами Інституту кіно та ТБ КНУКіМу Віктора Грізу та Олександра Ковша і, нарешті, втілити намір в життя. 

Директорка фестивалю Інна Гончарова: 

«Ми вважаємо дуже важливим залучати до створення історичного кіно саме мистецьку молодь, адже в такому випадку представлені молодими кінематографістами роботи – це вже не просто їхній мистецький досвід і практика, а ще й самоосвіта в галузі історії, і можливість більш глибокого осмислення історичних процесів. Обговорення побаченого на екрані – також активно сприяє усвідомленню молоддю ролі історії і причинно- наслідкових зв`язків в житті суспільства.

Узагальнюючи побачене і почуте, як в процесі підготовки до фестивалю, так і безпосередньо під час фестивалю,  можна зробити певні висновки щодо сьогоднішнього стану історичного кіно в Україні. Маємо на увазі як документальне, так й ігрове кіно. 

В цьому році ігрове історичне кіно не було представлено на фестивалі, але кілька слів треба сказати і про нього. Багато українських художніх фільмів, які можна віднести до жанру історичного кіно і які було знято протягом повномасштабної фази війни у 2023-2025 рр., знято про вчорашнє сьогодення або сьогодення, тобто про війну, що триває, або сюжет, тим чи іншим чином пов'язано з війною. Окремо можна виділити біографічну драму «Малевич» (режисер Дар`я Онищенко, виробництво України, Сербії, Італії та Швейцарії), «Будинок «Слово». Нескінченний роман» (режисер Тарас Томенко) – про українських письменників доби «розстріляного відродження», «БожеВільні» (режисер Денис Тарасов). Цікаво, що 90-ті надихнули одразу кількох українських режисері на зйомки.

Але повернемось до фестивалю, на якому цього разу було представлено тільки документальне кіно. 

Всім українським режисерам, і не тільки українським, а і в багатьох країнах світу, добре відомо, що знайти гроші на зйомки документального кіно набагато важче, ніж на зйомки ігрового, хоча виробництво ігрового кіно потребує водночас набагато більше коштів.  Ігрове кіно більш «заточено» на прокат – на противагу документальному кіно, яке дуже часто знімається за власний кошт.

Картина з фінансуванням кіновиробництва в Україні під час повномасштабної фаз війни взагалі виглядає дуже скромною і проблематичною. Пітчингів – обмаль, а Український культурний фонд підтримує насамперед воєнну та патріотичну тематику. Іноземні інвестори – це взагалі окрема історія. Від час повномасштабної фази війни майже повністю припинилась підтримка кіновиробництва з боку приватних бізнесових структур і місцевих органів самоуправління. Все це негативно вплинуло на розвиток документального кіно в Україні. Так, було знято кілька якісних повнометражних українських фільмів і міжнародних проєктів, які номінувалась і отримали найпрестижніші в світі премії та нагороди, проте вони – скоріше, виключення, які підтверджують «правило»: наразі в Україні катастрофічно не вистачає якісного документального історичного кіно: тематичного, науково-популярного, публіцистичного, біографічного, тощо. Наполягаємо на епітеті «якісне», оскільки останнім часом вирує думка, що для створення документального фільму достатньо мобільного телефону, який є у всіх. Тобто тепер ніби кожен може створювати документальне кіно. Насправді якості зйомки, якої достатньо для блогу в соцмережах, зазвичай не вистачає для створення культурно-мистецького продукту. Отже, перша проблема: брак коштів в галузі і відсутність державного замовлення на історичне кіно, крім фільмів на воєнну та патріотичну тематику – в умовах, коли держава є фактично єдиним інвестором.

Через те, що держава останнім часом замовляє насамперед фільми на воєнну і патріотичну тематику, тягне за собою наступну проблему: зменшення глядацької аудиторії історичного кіно в середині країни. Більшість з українців, які постійно проживають в Україні, вже фізично і психологічно не можуть змусити себе дивитись фільми про війну, в якій вони живуть кожен день. Особливо це стосується внутрішніх переселенців, мешканців прифронтових зон і Києва, який з 26 серпня майже кожен день  обстрілюють з повітря. На жаль, в українців війни занадто багато наживо і в соцмережах. Люди поки що не готові рефлексувати щодо подій, які все ще тривають, і які стосуються безпосередньо кожного.

Про проблему відсутності уваги українських ЗМІ до незалежних культурних і мистецьких проєктів навіть говорити не хочеться, бо, на жаль, до цього давно вже всі звикли. І під час повномасштабної фази війни ця, і без того, негативна тенденція, на жаль, тільки погіршилась. Культура, мистецтво не тільки сьогодні, а як завжди у нас – не на часі.

На наш погляд, одна з головних проблем сучасного українського документального кіно: відсутність  у кінематографістів усвідомлення, що в документальному кіно саме сценарій є фундаментом якості фільму. Сценарій – фундамент будь якого кіно, проте в ігровому можна сховатись за мелодійну музику, за вродливі обличчя акторів крупним планом, за кропітку працю художника-постановника і оператора, тощо. В документальному кіно відсутність логічного сценарію тягне за собою провал фільму. 

З якістю сценарію історичного кіно пов`язано ще одну фундаментальну проблему, яку поки що, на жаль, ніхто не збирається вирішувати: це дотримання самих суті, місії і завдань історичного кіно. Сценарій  в історичному кіно – це фактично окреме історичне дослідження, в якому сценарист має дотримуватись всіх принципів історичного дослідження: історизму, об`єктивності, соціального підходу, альтернативності, багато джерельності, тощо. Як тільки хоча б один з принципів не дотримано при написанні сценарію, він перетворюється на агітку, і фільм стає не історичним, а пропагандистським, висвітлюючи лише одну точку зору на подію. Історію, історичні постаті та їх культурний спадок, будь-які історичні події та процеси не можна розглядати лише з точки зору умов і викликів сьогодення. Саме до цього закликає соціальний  принцип в історичному дослідженні. Треба враховувати історичний контекст епохи, що досліджується, соціально-економічне підґрунтя, тощо. На жаль, як показує практика, всьому цьому не навчають майбутніх документалістів у вишах. Саме тому ми вважаємо, шо перший досвід залучення студентських робіт та їх обговорення в дискусійному форматі є успішним кейсом фестивалю і буде використовуватись нами в майбутньому. 

Історичне кіно не дає відповіді на питання,  і не має цього робити, але його покликано, щоб змусити нас замислитись.

І хоча і цьому році фестиваль був не конкурсним, ми вирішили відмітити деякі роботи у спеціальних номінаціях – для заохочення  і надалі знімати історичне кіно. Попри всі проблеми».

СПЕЦІАЛЬНІ НОМІНАЦІЇ ХІ МІЖНАРОДНОГО ФЕСТИВАЛЮ ІСТОРИЧНОГО КІНО «ПОЗА ЧАСОМ»

• Марія Яремчук «За послідовну і ретельну фіксацію сучасної історії України» (фільм «Прифронтове життя. Сумщина")

• Владислав Робський «За висвітлення соціально важливої теми реабілітації інвалідів війни» (фільм «Народжені, щоб жити»)

• В`ячеслав Бігун «За меморіалізацію пам`яті загиблих на війні журналістів»» (фільм "Остання зйомка") 

• Максим Вихватень: «За популяризацію науки через персональні здобутки свого героя» (фільм "Повернення до раю") 

• Тетяна Кияшко: «За пошук нових форм у поєднанні ігрового і документального кіно» (фільми «Альтернативні реальності" та "Щедрик. Еволюція")

• Олександр Ош: «За особисту людяність героїв кінооповідань» (фільми "Глибини пристрасті", ч.1 та "Наш Роберт") 

• Данило Тяж та Богдан Помінчук: «За археологію та реконструкцію міфу» (фільм "Дух Різдва")

• Юлія Локтікова: «За актуалізацію історії» (фільм "Дух вічний")

Довідка:

Організатори: НІАМ «Київська фортеця», ГО «Креативна Україна», ТОВ КФ «Веданта-експерт»

Партнер: «Ukrainian Home e.V.», Німеччина