Жінки в армії на бойових посадах — сила і гордість Австралії

Саме це зробив минулого тижня Бенджамін Бріттон, уже позбавлений підтримки кандидат у прем'єр-міністри від лібералів, повторивши своє твердження про те, що жінкам не місце в бойових діях. Про це пише старший офіцер Королівського австралійського флоту Дженніфер Паркер у своїй статті, яку переклав Фокус.

Ідея участі жінок у бойових діях не нова і сягає корінням углиб століть. Те, що ця тема знову стала предметом політичних дискусій, небезпечно і шкідливо. Такі обговорення можуть підірвати моральний дух наших сил оборони і розпалити культурну війну саме в той момент, коли ми повинні зосередитися на зміцненні бойового потенціалу.

Національна безпека є двопартійним пріоритетом, і обидві сторони визнають стратегічну невизначеність, з якою стикається Австралія: війна в Європі, нестабільність на Близькому Сході та агресивність Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні.

Однак замість того, щоб зміцнювати нашу обороноздатність, недавні політичні дискусії ризикують її підірвати. Саме це роблять знову спливли коментарі Бріттона, який закликає усунути жінок від бойових посад, щоб "виправити армію", і інтерв'ю 2018 року, в якому представник опозиції з питань оборони Ендрю Гасті заявив, що "бойова ДНК" підрозділів ближнього бою "найкраще зберігається, коли в них служать виключно чоловіки".

Важливо прояснити, що насправді мається на увазі під бойовими посадами. Це персонал, який безпосередньо стикається з ворожими силами — як правило, на військових кораблях, винищувачах і на полі бою. Але в міру того, як характер війни змінюється у всіх п'яти сферах — на суходолі, на морі, в повітрі, в кіберпросторі і в космосі, — змінюється і характер бойових дій. Кордони розмиваються, прикладом чого може слугувати включення операторів безпілотників до числа бойового персоналу. Сьогодні визначення бойової посади набагато менш однозначне, ніж раніше. Це лише підтверджує, наскільки безглуздо виключати 50% населення Австралії з числа учасників бойових дій.

Шлях Австралії до повної інтеграції жінок був довгим. Жінки повноправно беруть участь в австралійських військових операціях з часів англо-бурської війни 1899 року. У 1990 році глава військово-морського відомства зняв обмеження на службу жінок у морі, і жінки з Королівського австралійського флоту були направлені на передові позиції під час війни в Перській затоці на борту корабля HMAS Westralia. До 1998 року військово-морський флот дозволив жінкам служити на підводних човнах.

До 1992 року більшість посад в австралійських Силах оборони були відкриті для жінок, залишилося лише кілька винятків: водолази-розвідники, бойові інженери, піхота, артилерія, аеродромна оборона і спецназ.

У 1992 році Королівські військово-повітряні сили Австралії відкрили для жінок можливість служити льотчицями винищувачів, хоча це відбувалося повільно через культурні обмеження, а не через можливості. Однак ще до цього, 1990 року, жінки-льотчиці RAAF уже літали на літаках C-130 у бойових умовах, а до 2000 року — служили штурманами на австралійських ударних літаках F-111.

Зрозуміло, природа конфліктів у різних регіонах відрізняється, але так чи інакше це бойові посади, де на кону стоять життя жінок, і їхні жертви цілком реальні.

Шлях до включення жінок до складу сухопутних бойових підрозділів в Австралії був повільнішим. Незважаючи на те, що жінки ADF роблять ключовий внесок у миротворчі місії з 1990-х років, офіційну заборону на службу жінок у сухопутних бойових частинах було знято тільки 2011 року, а в частинах спеціального призначення — 2014 року.

І це незважаючи на те, що перша жінка отримала зелений берет командос ще 1981 року, а до зміни політики жінки служили як бойові медики разом зі спецпризначенцями в Афганістані.

Але в чому ж полягає суть коментарів Бріттона? Крім явного нерозуміння широти спектра бойових посад, він висловив стурбованість з приводу "жіночих стегон".

Дійсно, дослідження, проведені в Австралії та Великій Британії, показали, що бронежилети, розроблені для чоловіків, можуть чинити негативний фізичний вплив на жінок. Але в тих же дослідженнях робиться висновок, що подібні проблеми можна вирішити шляхом поліпшення конструкції. Йдеться не про зниження рівня захисту, а про зміну конструкції відповідно до особливостей тіла, для якого вона призначена.

А як йдуть справи з успіхами жінок на цих фізично важких посадах? У 2018 році директор із кадрової стратегії армії повідомив парламентському комітету, що рівень відсіву жінок на бойових посадах загалом такий самий, як і в чоловіків.

Аналогічним чином, частка рекрутів, як чоловіків, так і жінок, які не відповідають стандартам фізичної підготовки для цих посад, не показує значних гендерних відмінностей.

Що стосується так званої бойової ДНК підрозділів ближнього бою, це досвід, який заслуговує на повагу вдячної країни. Я ніколи не брала участі в сухопутних боях. Але на підставі свого оперативного досвіду — від служби на морі під час другої війни в Перській затоці до переслідування озброєних контрабандистів наркотиків у Карибському басейні — я можу сказати таке: бойова ДНК військового корабля зміцнюється, а не послаблюється завдяки всім видам розмаїття, зокрема й гендерного.

Австралія стоїть перед реальною перспективою конфлікту в нашому регіоні. Такі надумані культурні війни лише відволікають від серйозного завдання підготовки наших сил оборони до майбутніх викликів.

Про автора

Дженніфер Паркер — старший офіцер, яка за понад 20 років служби в Королівському австралійському флоті займалася проєктуванням структури сил, стратегічним плануванням і різними оперативними завданнями. Зараз вона пише докторську дисертацію, присвячену військово-морській стратегії Австралії. Ця стаття була спочатку опублікована в журналі The Australian.