США підривають власну космічну інфраструктуру

У центрі амбітних космічних планів США назріває глибока криза. Попри гучні обіцянки про польоти на Місяць і Марс, Національне аерокосмічне агентство США (NASA) опинилося під тиском безпрецедентних бюджетних скорочень, які можуть назавжди змінити його наукову траєкторію.

Згідно з останнім бюджетним планом адміністрації Трампа на 2026 рік, NASA має втратити мільярди доларів фінансування. Найбільш вражаючим є урізання в розмірі 508 мільйонів доларів, що торкнеться Міжнародної космічної станції — ключового форпосту людства в космосі. Це призведе до зменшення чисельності екіпажу, скорочення досліджень і поступової втрати однієї з найефективніших наукових платформ у мікрогравітації. “Це найбільше річне скорочення бюджету NASA в історії США”, — зазначає Кейсі Драєр з Планетарного товариства. Він наголошує на тому, що ці кроки підривають не лише американське лідерство в космосі, а й довіру міжнародної спільноти.

Особливе занепокоєння викликає майже повне скорочення фінансування місії Mars Sample Return — одного з найважливіших наукових проектів, який мав на меті доставити зразки з поверхні Марса для детального аналізу на Землі. Замість цього пропонується інвестувати 1 мільярд доларів у “програми, орієнтовані на Марс”, які не мають чіткого наукового наповнення і, за словами критиків, виглядають як пряма підтримка приватних гравців, зокрема SpaceX Ілона Маска. Паралельно з цим скорочуються програми з вивчення Землі — на 1,161 мільярда доларів. У час, коли моніторинг кліматичних змін є критично важливим, цей крок виглядає щонайменше суперечливим. Аналогічно урізаються бюджети на освітні ініціативи NASA: на 143 мільйони доларів менше на програми STEM, які мали надихати нове покоління науковців і інженерів. На тлі цього понад 7 мільярдів доларів буде направлено на програму освоєння Місяця. Проте навіть у цьому напрямі простежується відхід від державних технологій: система запуску SLS і капсула Orion поступово відходять на другий план — на користь комерційних альтернатив. Згортання програми “місячного шлюзу” після місії Artemis III лише посилює сумніви щодо довгострокової стратегії NASA. Ситуація породжує важливе питання: чи можливо будувати стале майбутнє у космосі, знищуючи фундаментальні наукові платформи і освітні ініціативи, які зробили ці мрії реальністю?

За умов, коли бюджет NASA становить лише 0,5% від загального бюджету США, масштаб таких змін виглядає не як оптимізація, а як стратегічне самознищення. Без стабільного фінансування наукових досліджень, міжнародних партнерств і екологічного моніторингу, США ризикують втратити не лише лідерство в космосі, а й довіру до себе як глобального наукового партнера.