21-річний опікун чотирьох братів і сестер: Діти - в школі, а я працюю на двох роботах

Безмежна материнська любов насправді може жити в серці кожного. Тому іноді роль мами бере на себе інша людина. Наприклад, старший брат. Про 21-річного В’ячеслава Ялова, який три роки тому замінив матір своїм рідним братами і сестрам, про те, як знаходить спільну мову з підлітками, чому переїхав до Ужгорода і трохи про мрії хлопця - читайте у матеріалі Коротко про.

Шахраї збирали гроші від імені В’ячеслава

І їсти готує, і "домашку" «своїх» дітей перевіряє, ще й встигає працювати на кількох роботах і здобувати вищу освіту. В свої 21 В’ячеслав Ялов має аж надто багато обов’язків.

- Я і мої діти залишилися самі, тому не маю права опускати руки, - каже Коротко про хлопець.

«Його» діти - це 14-річна Ніколь, 13-річний Тимур, 11-річна Олівія. Є ще 19-річний Данило, який зараз навчається на вебдизайнера в одному з київських вишів. Офіційно В’ячеслав Ялов є опікуном своїх же неповнолітніх братів і сестер. Причиною цьому стала сімейна трагедія.

Три роки тому загинула матір дітей. У той день, 15 березня, В’ячеслав разом з мамою Мариною поверталися додому з магазину. Їхнє рідне селище Верхньоторецьке Донецької області вже активно обстрілювали, Ялови збиралися переїздити в більш тихе місце. Але не встигли. По дорозі додому за десять метрів від них розірвалося два снаряди. Хлопця оглушило, а матір від важких поранень померла у В’ячеслава на руках.

Через декілька днів діти переїхали до Костянтинівки, згодом – на Львівщину, у місто Дрогобич. В’ячеслав вирішив стати офіційним опікуном своїх рідних братів і сестер, щоб тих не забрали до дитячого будинку. Та й близьких родичів у них немає.

Як переселенцям, Яловим виділили кімнати в гуртожитку. Тоді за життям цієї родини слідкувала, без перебільшення, вся Україна. Яловим навіть обіцяли дати квартиру, збирали гроші. Одразу ж активізувалися шахраї, які постворювали в соцмережах фейкові сторінки і, нібито від імені В’ячеслава, просили про грошову допомогу. Відомо, що багато українців потрапили на такий гачок, переказували кошти. Справою зацікавилася поліція, але результат розслідування невідомий.

Поступово інтерес до родини Ялових згас. Дітям довелося з’їхати з гуртожитка, орендувати за власні гроші квартиру.

- У Дрогобичі нас нічого не тримало, допомоги як такої ми не отримували, з мене навіть зняли статус ВПО, - розповів В’ячеслав Ялов. – Тому, обдумавши всі за і проти, я вирішив переїхати з дітьми до Ужгорода. Розумієте, я прагну певного розвитку. А в Ужгороді ми винаймаємо квартиру, діти ходять в школу, я знайшов роботу, навіть декілька.

Виховує, працює, навчається

В Ужгороді Славко працює помічником депутата в Закарпатській обласній раді, підпрацьовує водієм, займається благодійністю, ще й встигає вивчати політологію. Буває, що сил бракне, в голову забираються сумні думки, а руки опускаються. Але, як каже сам хлопець, його мотивують усмішки «його ж» дітей. До того ж молодші брати і сестри все-таки намагаються хоча б якось йому допомогти. Наприклад, без нагадування виконати домашнє завдання або помити посуд.

- Вони мають домашні обов’язки, але я вже змирився з тим, що готувати їсти не хочуть, цим займаюся тільки я, - усміхається В’ячеслав. – Як і в кожній сім’ї, і в нас бувають певні непорозуміння. Вони ростуть, змінюються, в них з’являються якісь свої «хотілки». Так, сварюся, пояснюю, виховую. Але хіба ж на них можна довго ображатися? Та все ж система покарання в нас є. Якщо провинився, то на 2-3 дні забудь про прогулянки і улюблені позашкільні гуртки.

Розмовляючи з кореспонденткою Коротко про, В’ячеслав якраз прогулювався з дітьми в одному із ужгородських парків. Сестри Олівія і Ніколь час від часу підбігали до старшого брата, тягнули його то на дитячий майданчик, то по морозиво.

- Можете йти, але будьте в полі мого зору, - суворо наказав дівчатам Славко.

Щасливі дівчата аж помчали до нових друзів.

- А в тебе є друзі в Ужгороді, кохана дівчина? – запитуємо В’ячеслава.

- Немає, тому що банально часу катастрофічно не вистачає на особисте життя, - відповідає хлопець. – Я як не на роботі, то займаюся малими. Як не на навчанні - то у благодійному фонді.

Хлопець каже, що декілька його близьких товаришів зараз живуть у Києві. Він і сам подумує про переїзд до столиці. Але тут же пояснює: ще не час, через майже щоденні "прильоти" не ризикне перевозити дітей до Києва. Як каже він, не хоче ризикувати найдорожчим.

Спілкуючись з В’ячеславом, зрозуміла, що цей хлопець аж надто швидко подорослішав за останні 3 роки. Давайте відверто: 21 рік – це така «зелена» юність. Час, коли хочеться проводити дні не на роботі, а гуляючи з друзями. Хочеться «тусуватися» в нічних клубах, запрошувати на побачення дівчат, біситися через своїх «предків», подорожувати, спробувати на смак щось заборонене. Але аж ніяк не виховувати підлітків.

- Щодо подорожей, то ми з дітьми вже були в Болгарії, Румунії, Литві, - заспокоює В’ячеслав. - А щодо іншого… Зараз я працюю над тим, щоб і в дітей, і в мене було щасливе майбутнє. Це моя мета.