Побєда для Росії. Чому це так важливо

Як це не парадоксально, Росія не має власної тяглої історії.

Історію їм придумували. Спочатку наш Феофан Прокопович, потім Карамзін, потім – Ключевський і тд. Вся «історія Росії» – це фрагменти краденої історії інших націй і народів.

Вони намагалися щось до себе ліпити. Київську Русь, християнство, нашого Володимира Великого і тд. Але воно якось до них не липне, і вони це відчувають підсвідомо.

Друга світова, або «Велика Вітчизняна» – це первородний міф сучасної Росії. Перший свідомий і зафіксований акт національної історії. Як більшість світу веде літочислення від Різдва Христового, російська метрика веде свій лік від побіди. Від 9 травня 1945 року. Вони навіть свідомо виокремили його у «9 травня», хоча акт про капітуляцію Німеччини був підписаний напередодні – 8 травня.

Американський історик Амір Вайнер в книзі «Збагнути війну» пише: «Війна породила міф, що визначив державу сильніше за попередній основоположний міф революції. Він, цей міф перемоги, став сприйматися як надісторичний, позачасовий».

Саме тому вони вже 80 років, у травні ходять в гімнастьорках, саджають дітей в паперові танки, носять дідів на палках, безкінечно штурмують картонний рейхстаг, пишуть на «жигулях»: «На Берлін» і «Можем повторіть»... Це – ознаки релігійного культу, язичництва. Міф потребує постійного самовідтворення, інакше він загине. «Вічний вогонь» невідомому солдату – генеральна ознака цього міфу. Вогонь – вічний, а солдат – невідомий...

І саме тому вони так зацікавлені, аби 9-го травня на мавзолеї (що, по-суті, являє собою гроб «прабога» Леніна з доісторичних часів) були присутні іноземці. Міфу потрібні свідки.

Побіда для Росії – це книга буття, біблія. Тільки замість Адама і Єви в райських садах, Єгоров і Кантарія з червоним прапором на даху рейхстагу...