Чотиризірковий американський генерал Девід Маккірнан: «Я сподіваюся, що допомога США Україні не лише не припиниться, а й збільшиться»

Колишній командувач американських сил в Афганістані вважає, що Україна має всі шанси втримати лінію фронту, але для цього є кілька умов.

Сили оборони перебувають у процесі структурних змін, які мають перехилити шальку терезів на користь України в одному з найпроблемніших складників війни — організаційному. Також Збройні сили мають проблеми з розмежуванням відповідальності між структурами, що забезпечують ведення бойових дій. Та водночас Україна готова віддано боронити свою землю незалежно від волі європейських чи заокеанських партнерів. Такі висновки після візиту до України зробив чотиризірковий американський генерал у відставці, колишній командувач військ США в Афганістані Девід Маккірнан.

Журналіст ZN.UA поспілкувався з колишнім високопосадовцем армії США, який керував американськими військами під час атаки на Ірак у 2003 році та здійснював командування Армією США та всіма союзними силами в Афганістані з 2008-го по 2009 рік. Маккірнан розповів про своє бачення майбутнього фронту російсько-української війни, роль американської та європейської допомоги, оцінив створення корпусів у ЗСУ та поділився проблемами, які побачив під час поїздки до України.

— Пане генерале, як ви оцінюєте положення сил та баланс сторін на полі бою російсько-української війни станом на квітень 2025 року?

— Я впевнений, що Україна продовжує екзистенційну боротьбу за власну свободу. Попри те, що українські воїни суттєво переважають противника за своїми якостями й умотивовані захистом рідної землі та майбутнього, вони змушені протистояти чисельно більшому та жорстокому російському ворогу, який фактично розглядає жертви серед цивільного населення як прийнятні.

Хоча просування російських військ є поступовим і досягається лише значними втратами, Україна відчуває брак живої сили та потребує постійної матеріально-технічної й розвідувальної підтримки від Заходу.

— Які висновки ви можете зробити після візиту в Україну? Що вас вразило позитивно, а що негативно?

— Під час двох візитів до України я відчув непохитну волю українських солдатів і командирів боротися з усією майстерністю, ініціативністю та відвагою стільки, скільки буде потрібно. У багатьох аспектах це перетворилося на війну дронів.

Застосування БпЛА українською стороною є надзвичайно ефективним для наведення, розвідки та логістичного забезпечення; проте постійно виникають технологічні виклики, пов’язані з адаптацією контрзаходів і контр-контрзаходів. Це перетворюється на цикл «дія—реакція—протидія».

В армії США ми намагаємося дотримуватися певних принципів лідерства, відомих як «Командування місії» (Mission Command), у кожній операції. Принцип, який я вважаю найважливішим для успішного виконання місії, — це взаємна довіра.

На мою думку, довіра є на тактичному рівні, але її значно менше між штабами тактичного та оперативного рівнів. Це також стосується міжвидових формувань, що призводить до недостатньої синхронізації дій між армійськими підрозділами, морською піхотою, десантно-штурмовими військами, підрозділами БпЛА та Повітряними силами.

— Ви багато років керували великими військовими з’єднаннями, зокрема в бойових умовах. Як ви оціните керованість і загальну структуру Збройних сил України? В чому потрібні вдосконалення та які?

— Єдине, що я хотів би запропонувати, — чіткіше розмежування ліній командування, відповідальності та підзвітності між «структурами генерування сил» та «операційними силами». «Структури генерування сил» — це Генеральний штаб і командування видів, єдиним завданням яких є рекрутинг, навчання та забезпечення боєздатних підрозділів для штабів, що безпосередньо керують бойовими діями. «Операційні сили», своєю чергою, інтегрують ці навчені та боєздатні підрозділи у свої зони відповідальності.

Під «операційними силами» я маю на увазі штаби корпусів, що формуються, й підрозділи нижчого тактичного рівня. Чітке розмежування відповідальності за забезпечення військами та їх застосування також зменшить проблему надмірної кількості командувань і штабів, які віддають оперативні накази та вказівки, що часто призводить до плутанини й неузгодженості під час операцій.

— Як ви оцінюєте створення в українській армії корпусів? Які зміни це принесе й наскільки швидко?

— Я вважаю, що за умови належного ресурсного забезпечення нових штабів корпусів та оптимального визначення їхньої сфери контролю це забезпечить Збройним силам України ефективне управління та командування на оперативному рівні.

Хоча реорганізація командних структур під час активних бойових дій є складним завданням, зараз, можливо, найкращий час для цього. Війна стає каталізатором для оптимізації чіткої вертикалі командування й управління. Поступове цілеспрямоване створення штабів корпусів та забезпечення їхньої ефективної структури сприятиме підвищенню узгодженості операцій.

— Яким є ваш прогноз щодо наступних дій російської сторони? Які несподіванки від ворога ми можемо побачити на фронті?

— Я впевнений, що Путін не зупиниться, поки не встановить контролю над усією Україною, й, поза сумнівом, прагнутиме подальшого розширення «російської імперії» навіть за умови досягнення домовленостей про припинення вогню та демаркаційну лінію. Я також вважаю, що він продовжуватиме наступ, використовуючи погано підготовлених солдатів і командирів, проксі-сили, такі як північнокорейські формування, а також завдаватиме невибіркових ударів по цивільному населенню за допомогою далекобійних авіабомб, БпЛА та ракет, намагаючись зламати волю українського народу.

— На вашу думку, скільки ще українські сили зможуть тримати лінію фронту, з урахуванням усіх обставин, які ми бачимо зараз?

— Навіть з огляду на вищезазначене, я бачу надзвичайну стійкість українців та їхню непохитну волю до боротьби за свободу. Людські ресурси, матеріально-технічна підтримка Заходу, обмін розвідувальними даними та міжнародний тиск на Путіна визначатимуть тривалість цієї боротьби.

— Чи зможе Європа та інші союзники України знайти заміну військовій допомозі від США? Адже її, найімовірніше, далі не буде.

— Як громадянин Америки я щиро сподіваюся, що наша допомога не лише не припиниться, а й збільшиться. Проте невідомо, чи зможе та чи захоче Європа надати достатню всебічну допомогу, якщо цього не станеться.

— Які типи озброєння чи допомоги від США є такими, які замінити буде найскладніше й чому?

— Я вважаю, що обмін розвідувальною інформацією, можливості для завдання ударів великої дальності та системи протиповітряної оборони є найнеобхіднішими, і їх найважче замінити.