Для чого Трамп намагається зробити власний День перемоги

Американська велич у марші

Президент Дональд Трамп заявив, що перейменує 8 травня, день, який широко відзначається американцями як День перемоги в Європі (Victory in Europe Day), на День перемоги у Другій світовій війні (Victory Day for World War II). «Ми зробили набагато більше, ніж будь-яка інша країна, для досягнення переможного результату у Другій світовій війні», — написав Трамп у соцмережі Truth Social.

Також він збирається перейменувати День ветеранів на «День перемоги у Першій світовій війні» (11 листопада), щоб країна могла «відзначити свої воєнні перемоги». Адже, на думку Трампа, Штати «виграли обидві світові війни, ніхто і близько не був з нами за силою, відвагою чи військовою звитягою, але ми ніколи нічого не святкуємо — адже у нас більше немає лідерів, які знають, як це робити! Ми знову почнемо святкувати наші перемоги».

Дослідження Pew Research Center продемонструвало, що 61% виборців, які служили у збройних силах США або військовому резерві, планували голосувати за Трампа на президентських виборах 2024 року. А вже в березні 2025 року «під ніж» потрапило чимало федеральних міністерств, Міністерство у справах ветеранів — близько 80 000 робочих місць (понад 15% співробітників відомства) — і це викликало критику з боку представників ветеранів. Тож, можливо, після цих подій американський президент намагається налагодити стосунки з власним електоратом, серед якого є ветерани.

До того ж такий крок цілком вписується в політичне гасло Трампа — «зробити Америку знову великою». Тож Америка готується до військового параду на честь 250-річчя своєї армії 14 червня (який, за збігом, також є днем ​​народження Трампа). За інформацією Associated Press, у параді візьмуть участь близько 6600 солдатів, 150 транспортних засобів (серед яких бронетранспортери Stryker, бронемашини Bradley, артилерійські машини Paladin, гаубиці, піхотні машини) та 50 гелікоптерів; процесія рухатиметься від Арлінгтона, штат Вірджинія, де розташоване національне меморіальне кладовище, до Національної алеї у Вашингтоні. Видання повідомляє, що ідея помпезного святкування виникла зовсім недавно, і обійдеться в десятки мільйонів доларів. Для порівняння, один із попередніх парадів Перемоги у Москві коштував приблизно дванадцять мільйонів доларів.

Задум проведення масштабного дійства з залученням армії та техніки залишився у Трампа нереалізованим із часів його першого терміну. У 2018 році Трамп планував провести військовий парад, надихнувшись прикладом того, як у 2017 році Франція відзначала одне з найстаріших національних свят — День взяття Бастилії. Після перегляду святкового маршу вздовж знаменитих Єлисейських полів він захотів такої ж грандіозності на Пенсильванія-авеню. Втім, дійство не відбулося з економічних і логістичних причин: воно обійшлося би в більш ніж 90 мільйонів доларів і завдало би шкоди місцевим дорогам, непристосованим до пересування танків та іншої важкої броньованої техніки.

Заперечення Трампом ролі Радянського Союзу в перемозі у Другій світовій війні змусило реагувати росіян. Офіційна представниця МЗС Росії Марія Захарова відповіла на допис Трампа у згаданій Truth Social цитатами президента Рузвельта від 1943 року: «Червона Армія і російський народ, напевно, змусили збройні сили Гітлера йти шляхом до остаточної поразки та завоювали на довгі часи захоплення (lasting admiration) народу Сполучених Штатів». Мовляв, тоді Штати визнали «нищівний контрнаступ» радянської армії (правонаступниками якої росіяни себе вважають) проти великого німецького угруповання вирішальною подією Другої світової війни, а нині Трамп силкується переглянути цю позицію і вдається в історичний ревізіонізм.

Кількома днями раніше — ще до того, як було заявлено про перейменування Дня перемоги у США та проведення військового параду — прессекретар Путіна Дмитро Пєсков так само заперечував роль США у війні: він сказав, що перемога у Другій світовій війні була б можлива і без американської програми лендлізу, яка забезпечила СРСР постачання техніки та зброї. «Ми би жерли землю, але ми би перемогли», — сказав він.

Здається, росіян роздратувало не лише зазіхання на «їхній» культ перемоги, а й помпа, з якою Штати збираються вкластися у власне «винайдення традиції». Приміром, один з анонімних проросійських телеграм-каналів на майже 70 тис. підписників пише, що американський парад — «не стільки свято, скільки елемент залякування, посилення позицій в очах громадськості».

Американський президент, здається, намагається зіграти на полі російського диктатора, зачіпаючи його манію величі та любов до мілітаризованої символіки. Така собі спроба перехопити історичний наратив перемоги над фашизмом, який Росія довго й ретельно вибудовувала. Якщо парад у передмісті Вашингтона відбудеться, то слугуватиме не лише для мобілізації внутрішньої підтримки серед патріотичних виборців, а й дасть сигнал міжнародній спільноті, зокрема Путіну, що нині США, як і 80 років тому, претендують на лідерство у визначенні майбутнього європейського континенту.

Російський культ перемоги

Початок традиції святкування 9 травня як «Дня перемоги», що зокрема символізувало єдність комуністичного блоку, було закладено одразу після закінчення німецько-радянської війни 1945 року, коли було проголошене свято (після 1947 року вихідний скасували) й проведений перший парад, а також під час відзначення 20-ї річниці закінчення Другої світової війни, у 1965 році. Генсек Леонід Брежнєв, який прийшов до влади восени 1964 року, став першим лідером СРСР, який не був ветераном «Великої жовтневої революції». Водночас він був ветераном «Великої Вітчизняної війни». Посилення культу «Великої Перемоги» поряд із культом «Революції» відтак надавало Брежнєву додаткових символічних балів. Парад Перемоги 1965 року на Красній площі став лише другим після параду 1945 року, у 1985 році був проведений третій такий парад, і лише з 2008 року вони стали щорічними. Про значення 9 травня, «Безсмертного полку» та те, як російський парад перемоги перетворився на парад маргіналів, ми писалив цьому матеріалі.

Радянські паради були оформлені в рамках ідеологічної мети демонстрації сили соціалізму проти капіталістичних і фашистських загроз. Російські, хоч і намагаються акцентувати на перемозі над ворожим блоком, теж радше нагадують демонстрацію сили, ніж увічнення жертв чи заклик до світової солідарності. З 2000-х років паради до Дня Перемоги в Москві дедалі більше зосереджуються на демонстрації передового озброєння (наприклад, танків Т-14 «Армата», гіперзвукових ракет) і військової доблесті. Ця мілітаризація узгоджується з акцентом Путіна на відновленні геополітичного панування Росії, а не на об’єднанні проти вселенського зла.

Російські паради служать націоналістичним і мілітаристським програмам, а не універсальним антифашистським ідеалам. З 2024 року учасники так званої «СВО» вперше взяли участь у параді на Красній площі. Це ще більше пов’язує парад із поточними війнами, збиваючи в одну масу тих, хто розглядає День Перемоги як спільну антифашистську спадщину, і тих, хто виступає за повномасштабне вторгнення Росії в Україну.

Сучасним російським парадам бракує інтернаціоналістичного духу ще й тому, що зростання ізоляції країни через санкції, вторгнення в Україну та напруженість у стосунках із Заходом зробили цей захід переважно російською справою.

Окрім ідеологічних моментів, високих гостей відлякує й безпекова складова заходу. Вони побоюються провокацій чи атак, які могли би зашкодити дійству 9 травня, тож Путін в цьому році навіть запропонував установити триденне перемир’я на три дні, яке охрестили «шашличним». Зеленський на це сказав: «Наша позиція дуже проста щодо всіх країн, які їхали чи їдуть на 9 травня: ми не можемо нести відповідальність за те, що відбувається на території Російської Федерації. Вони забезпечують вам безпеку і тому гарантії ніякі давати ми не будемо. Тому що ми не знаємо, що Росія робитиме в ці дати. Вона може робити зі свого боку різні, скажімо так, кроки: і підпали, і підриви тощо, а потім звинувачувати нас. Я сказав про це міністру закордонних справ, що наша позиція — ми не рекомендуємо з погляду (безпеки — «ДМ») відвідувати Росію». І  висловив готовність до перемир’я на 30 днів, що було би кроком до можливого закінчення війни, а не лише переведення духу. З його слів, травневе перемир’я — це частина дипломатичної гри Москви, театральна постановка з боку диктатора. Очільник українського МЗС Сибіга сказав, що за пропозицією Путіна криється небажання закінчити війну.

Один із «воєнкорів»-пропагандистів, чий телеграм-канал налічує 253 тисячі підписників, запропонував відчути справжню «радость со слезами на глазах»: замість напускного лоску, яким Путін намагається всіх вразити, на Красній площі слід продемонструвати фронтові реалії. «На 9 травня дуже хочеться бачити парадні розрахунки з перероблених і перепиляних у баггі “Нив”, “Жигулів”, “Москвичів”, а також інших раритетних автомобілів, у тому числі наварені кустарно сараї на стареньких БМП, на яких штурмові групи залітають у накати. І ось це все на площі Красній показувати. А не “Армату” та “Бумеранг”, яких на фронті ніхто й ніколи не бачив», — написав він, натякаючи на брак елементарної військової техніки та непоодинокі випадки «модернізації» старого легкового транспорту до рівня найновіших мілтех-винаходів.

Естетика влади: паради в демократіях і автократіях

Військові паради — це і про видовищність, і про символічну комунікацію. Німецький філософ Вальтер Беньямін в есе «Мистецький твір у добу своєї технічної відтворюваности» (1936) пише, що естетизація політики, зокрема паради, замінює етичні норми формою, що особливо небезпечно в тоталітарних режимах, де маси стають об’єктом маніпуляції. Подібні масштабні дійства створюють ілюзію єдності та величі, маскуючи політичні чи соціальні проблеми. У книзі «Фашистський спектакль» дослідниця Сімонетта Фаласка-Зампоні аналізує, як фашистська Італія використовувала паради для створення міфу про Муссоліні як «художника-лідера», який формує маси, подібно до того, як творить митець. Паради слугували не лише демонстрацією сили, а й інструментом для «перевинайдення» нації та придушення індивідуальності заради колективної волі.

В автократії, такій як сучасна Росія, парад функціонує як підкріплення наративу та легітимності режиму. У такій демократії як США, особливо під впливом трампістського популістського тиску, військові паради можуть сигналізувати про зсув до перформативного націоналізму — публічної демонстрації національної гордості, яка не обов’язково має під собою справжній патріотизм.

Трамп фактично відходить від легально-раціонального типу врядування, де легітимність влади походить від бюрократичних норм і законів, до харизматичної влади, в який, за теорією Макса Вебера, визнання залежить від особистої привабливості лідера. Військовий парад слугував би спробою підняти президентство з конституційної посади до квазімонархічної ролі, підкреслюючи славу, могутність і відданість. Однак мілітаризм у демократії повинен бути ретельно керований, щоб він не затьмарив цивільні принципи, що лежать в його основі. Військовий парад, особливо пов’язаний з образом та особистим наративом одного лідера, ризикує стати символом ерозії демократії.

Залишивши американцям втілення їхньої візії побудови демократії та «американської величі», важливо підкреслити, що все ж вплив американського параду на Путіна та російську політику, ймовірно, буде не надто потужним. Символічна конкуренція хоч і дратує Кремль, як видно з реакції російського агітпропу, але не змінює реального балансу сил. Ефективнішим кроком для символічної та реальної відповіді Росії стала би рішуча підтримка України — наприклад, постачання сучасної зброї, яка дозволила б Києву завдати поразки путінським силам. Який парад точно б убив путінське его — так це парад на честь великої перемоги України над Росією у війні, яку та розпочала у 2014 році. Його можна було би проводити як у Києві, так і в Європі чи Штатах. Такий парад міг би при цьому й не вражати кінематографічними масштабами чи ідеальною хореографією, не намагатися замінити політику ритуалом, насильство та смерті — красою синхронних пострілів, а колективну травматичну пам’ять — бравурним мілітаристським міфом.

Ілюстрація згенерована чат-ботом ChatGPT