Люди жили тут ще 500 років тому: це маловідома історія київських Позняків

Ще півстоліття тому там, де зараз розкинувся величезний житловий масив Позняки у Києві, було справжнє українське село. А також дуже зелена місцина з численними озерами, луками та лісами.

Цей куточок природи був оазою спокою і краси, який зберігав багатовікові традиції та зв’язок із землею. Сьогодні від нього залишились лише фрагменти, але історична пам'ять береже згадки про старі Позняки наперекір бетонним джунглям.

Походження та розвиток села Позняки

Позняки вперше згадуються в історичних документах 1538 року як землі, що належали Видубицькому монастирю. Протягом століть село розвивалося, входячи до складу різних адміністративних утворень Гетьманщини та Київської губернії. У 17–18 століттях тут будували церкви, займалися рибальством, лозоплетінням і землеробством, а продукцію продавали на київських ринках. До початку XX століття населення села зросло до тисячі мешканців, і воно стало важливою частиною Дарницького району.

Трансформація під тиском радянської урбанізації

До середини 20 століття село було оточене майже двома десятками озер та заплавними луками, які створювали унікальний природний ландшафт. На фотографіях 1939 року з архівів видно вулиці із хатами, місцевих мешканців у традиційному і радянському одязі, а також одне з озер, яке згодом зникло через засипання. Ці водойми та зелені простори були не лише природною окрасою, а й основою господарства — рибальство, пасіки, городи.

У другій половині ХХ століття радянська влада розпочала масштабну урбанізацію околиць Києва. Село Позняки, яке зберігало свій характер століттями, опинилося під загрозою зникнення. Озера засипали, зелені простори забудовували багатоповерхівками, а старі вулички зникали під шаром бетону. Так з’явився сучасний житловий масив, який майже повністю стер з лиця землі природний ландшафт і сільський побут.

Розвиток району значно прискорився після відкриття станцій метро "Позняки", "Осокорки" та "Славутич" у 1990-х роках, а також будівництва Південного мосту, що забезпечило транспортне сполучення з центром міста.

Культурне та релігійне життя

Історично на Позняках було дві церкви — Трьохсвятительська та Введенська, зруйновані у 1930-х роках. У сучасному масиві відновлено православні храми різних конфесій, зокрема дерев’яний храм святих Петра і Павла (2003), каплицю Богоявлення (2004), а також церкви Успіння Пресвятої Богородиці й преподобного Олега Брянського. Крім того, тут діють римо-католицький храм та церкви євангельських християн-баптистів і мормонів

Попри масштабні зміни, деякі мешканці старих Позняків не хочуть залишати свої домівки і борються за збереження залишків сільського побуту і природи. Залишилися приватні будинки на вулиці Батуринській, фрагменти зелених зон і кілька озер — Прірва, Корольок, Жандармка, Качине. Вони нагадують про багатовікову історію і природну красу, що колись панувала тут.