Міграція від мобілізації: чи закриє Рада кордони для старшокласників

Виїзд хлопців-підлітків за кордон до настання повноліття, стає все більш загрозливою тенденцією.На сполох б'є міністр освіти Оксен Лісовий, народні депутати, звучить багато слів про "втрачене покоління" і "демографічну кризу", втім, стратегічне рішення проблеми досі не з'явилося. Та чи можливо це в принципі: втримати юнаків в країні, охопленій великою війною? Питання досліджував "Телеграф".

Масштаби проблеми

– Це жах що робиться. Після 11 класу за кордон, після 9 класу за кордон… Ми фактично втрачаємо це покоління, – каже народна депутатка Соломія Бобровська.

Осягнути масштаби "жаху що робиться" не так просто, адже чітких офіційних даних, скільки ж саме юнаків у віці 16-17 років щороку виїжджають з України немає. Держприкордонслужба не веде детальної статистики виїздів за віком і статтю.

– Ніхто не підраховує, скільки таких юнаків виїжджає з України, – зазначав речник ДПСУ Андрій Демченко.

Справжнього галасу наробила заява народної депутатки Ніни Южаніної, яка зазначала, що перед навчальним роком 2024-2025 Україну полишило близько 300 тисяч дітей. Звісно, не всі з них юнаки 16-17 років, та й в Міносвіти заяву нардепки спростували.

Втім, за даними Держстату, в поточному навчальному році (у порівнянні з минулим), учнів в українській системі загальної середньої освіти дійсно стало менше на 162 тисячі осіб. Знову ж таки, не всі з них юнаки на межі повноліття. А скільки їх? Давайте рахувати.

Так, частка учнів у старших класах (10-12) складає близько 13,2%. Якщо брати цей відсоток за константу, то зі 162 тисячі учнів, яких недорахувалася система загальної освіти цьогоріч, близько 21,5 тисяч – старшокласники. І приблизно половина з них, тобто 10,7 тисяч – юнаки. За цією ж логікою розрахунків, приблизно ще 9 тисяч юнаків наша освіта недорахувалася і в минулому навчальному році (2023-2024). Тобто за два роки в Україні кількість юнаків в старших класах скоротилася майже на 20 тисяч. Це дорівнює кількості населення таких міст, як, наприклад Яготин чи Генічеськ.

– З того що я бачу (хоча я більше бачу ситуацію по Львову), з 30 випускників, їдуть п'ятеро хлопців і одна-дві дівчини. В деяких випадках три. Та в будь-якому разі це багато, тому що три випускника, це 10%, а п'ять-шість випускників це 20%, – коментує "Телеграфу" членкиня парламентського комітету з питань освіти, науки та інновацій Наталія Піпа.

Звичайно, це все достатньо грубі підрахунки, які дають лише приблизне уявлення про масштаби проблеми, адже хлопці можуть виїжджати і посеред навчального року, і після 9 класу і навіть раніше, приймаючи рішення вже не повертатись в Україну.

Як, наприклад, син мешканки Вишгороду Ірини, який залишив країну у березні 2022-го у неповних 18 років.

– Завдяки українській освіті його прийняли до вузу у Франції, тут він і планує закінчувати навчання та отримувати диплом про вищу освіту. Повертатися не плануємо бо фактично немає куди – житла вже немає, зв'язки з друзями розірвані, – каже "Телеграфу" Ірина.

То що ж робити?

В Міносвіти планують втримати старшокласників в країні якісною професійною, передвищою, та вищою освітою.

– Якість освіти за кордоном часто залишає бажати кращого. Хоча це не надто популярна думка, наші найкращі виші — не просто на рівні, вони реально конкурентні, –зазначав заступник міністра Михайло Винницький.

Те ж саме передбачає і "Стратегія демографічного розвитку України на період до 2040 року".

"Одна з ефективних стратегій для утримання молоді в країні — інвестування в освіту та професійне навчання. Запровадження сучасних програм навчання, які відповідають потребам ринку праці та світовим тенденціям, дасть змогу молодим українцям здобувати конкурентоспроможні навички та залишатися в Україні, усвідомлюючи перспективи для професійного зростання", — зазначається в тексті стратегії.

Підвищення якості освіти для вирішення проблеми, звісно, важливе, адже формування світогляду юнаків не в останню чергу, відбувається завдяки професійності педагогів.

– А з педагогічною освітою величезна купа проблем, – коментує "Телеграфу" колишній освітній омбудсмен Сергій Горбачов. – З випускників педагогічних університетів до школи доходить хіба що п'ята частина. Проблема кадрового забезпечення стоїть шалено гостро.

Але! По-перше, утримувати молодих людей у підлітковому віці вже надто пізно.

– Треба починати з першого класу! – запевняє "Телеграф" Герой України, партизан Володимир Жемчугов. – Це національно-патріотичне виховання молоді. Молодь не рахує за цінність Україну, українську державу, культуру, мову. Це не є цінністю для молоді, а відтак, вона не вважає, що це потрібно захищати. Кажуть, що у влади немає політичної волі, щоб вирішити питання національно-патріотичного виховання молоді з першого класу. ЗМІ просто кричать кожного дня про те, що роблять з нашими українськими дітьми окупанти. Вони з першого класу вчать дітей ненавидіти Україну та українців, дуже мілітаризують молодь, а ми нічого не робимо, не готуємо дітей до захисту, фізичного та ідеологічного.

По-друге, навіть якщо в Україні відкрити філіал Гарварду і запросити туди викладати Біла Гейтса, на юнацьку міграцію, за словами експертів, це особливо не вплине, бо яка ж користь з Гейтса, якщо він сидітиме в підвалі разом зі студентами.

– Тривоги. Навіть якщо сховища обладнані, то освітній процес постійно переривається. У великих університетах немає можливості помістити всіх студентів в бомбосховищах. Вони фактично слухають лекції онлайн і іноді проводять семінари в звичайному режимі. А для технічної, медичної освіти, коли потрібні лабораторії, ну це не дуже добре, – пояснює "Телеграфу" доцентка Київської школи економіки Ольга Купець. – Плюс психологічна сторона. Наприклад, в ніч з 23 на 24 квітня (коли РФ завдала масованого ракетного удару по столиці, — Ред.), не спали і викладачі, і студенти. Люди втомлені. Для галочки якісь оцінки є, якісь дипломи видаються, але якщо ми говоримо про якість, знання та вміння, то вони страждають від війни. Тому навіть в містах, які далекі від лінії фронту, якість освіти все одно страждає.

Відтак, в Уряді не зовсім точно діагностують "хворобу", або ж просто не хочуть визнавати реальність, адже рішення виїхати за кордон на межі повноліття, юнаки та їх батьки приймають не через якість української освіти, а з причини безпеки. А безпека напряму впливає на якість освіти. Таке от замкнене коло.

Міграція від мобілізації

Та найголовніші безпекові побоювання батьків і старшокласників стосуються навіть не обстрілів і повітряних тривог.

– Батьки відправляють дітей за кордон, бо не хочуть, щоб вони пішли служити й захищати Україну. Це основна причина, – зазначав Горбачовв інтерв'ю "Телеграфу".

Таку тезу підтверджує і співрозмовниця видання Ірина, яка вивезла свого сина.

– Однозначно – це перспектива мобілізації і зміна правил [мобілізації] що відбувається ну дуже часто. Плюс ще момент який вчинив наш Уряд ізоформленням документів для чоловіків закордоном. Це дуже важливий момент, який лише сприяє недовірі урядовій політиці в цілому. Коли за пару днів змінюється трактування своїх громадян, – каже Ірина.

Це ж визнають і в освітньому комітеті Ради.

– Шкода, що ми за останні 20-30 років виростили покоління, яке не хоче захищати свою власну країну, а хоче виїхати і перечекати, – каже "Телеграфу" голова комітету Сергій Бабак.

Про 20-30 років нардеп каже не випадково, адже проблема розповсюджується не тільки на юнаків на межі повноліття.

– В останній хвилі нашого соціологічного моніторингу (червень 2024) одне з питань було наступним: "Ким Ви себе перш за все вважаєте?" Це питання про національно-територіальні ідентичності. Ключовий індикатор для держави у відповіді на це питання – "Громадянином України". Загальний відсоток таких відповідей був доволі високий – 74%. Але! Серед різних демографічних груп, найнижчий відсоток такої відповіді виявився у молодих чоловіків (18-29 років) – близько 50%. Чому так? Тому що, фактично, на них лягає тягар війни. А в багатьох з них можуть бути інші плани на життя. І відбувається зіткнення інтересів держави і особистих інтересів молоді. Я зараз кажу не про моральний бік справи, це складна проблема. Кажу про соціологічний факт, – каже "Телеграфу" заступник директора Інституту соціології НАН України Сергій Дембіцький.

І Відповідно:

– Якісь освітні дії тут не допоможуть. Батьки, звісно, будуть вважати, що безпека дітей важливіша, ніж якість навчання. Оскільки загальна ситуація не покращується, то частина людей вирішує за кордоном почекати, як далі буде розвиватися ситуація. А для юнаків одна з головних причин виїзду – їх безпека, – зазначив у розмові з "Телеграфом" очільник КМІС Володимир Паніотто.

– Якісь преференції у освіті можуть вплинути на певну частину потенційних мігрантів, але на дуже невелику частину, – погоджується в розмові з виданням завідувач відділу міграційних досліджень, Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи Олексій Позняк.

– Через освіту точно мала ймовірність втримати. Якщо у батьків більше грошей, інформації, вони більш освічені, то їхні діти з більшою ймовірністю потрапляють за кордон, – резюмує Ольга Купець.

Два сценарії

В такому разі, чи існують в принципі механізми втримати у воюючій країні юнаків, які після настання повноліття виїхати вже не зможуть?

Існують. "Вегетаріанський" варіант:

– Єдине, що ми можемо зробити, це зберігати зв'язки з нашою діаспорою, з тим, щоб вони хоча б повернулися, – зазначає Паніотто.

– Що можливо зробити зараз? Хоча б запровадити державні програми. Наприклад, якщо молода людина залишається в Україні, закінчує тут виш, або заклад професійної освіти і залишається працювати в Україні мінімум три роки, то держава гарантує соціальну підтримку, ту ж допомогу з житлом, або якісь "підйомні" кошти, тобто фінансову мотивацію, – каже Жемчугов.

– Треба провести інформаційну кампанію, починаючи від президента, що якщо ми працюємо над справедливим миром, то він найближчим часом настане. А зі справедливим миром буде відновлення в Україні, а це добрі перспективи і можливості працевлаштування. Крім того, ти перебуваєш зі своєю родиною, в своєму суспільстві. Водночас, що мобілізаційний вік ми не опускаємо і зробимо все можливе, щоб не опускати і надалі, – запевняє Наталія Піпа.

Тієї думки, що навіть у воюючій країні є перспективи, дотримується 17-річний Дмитро, який минулого року вступив до Київського авіаційного інституту. Навесні 2022 року разом з братом та батьками він провів два пекельних місяці в бункерах "Азовсталі".

– За цей час я схуд на 12 кілограмів. Евакуювались "зеленим" коридором: пішки під обстрілами виходили до автобусів. Ми переїхали в Київ, і майже одразу отримали пропозицію всією родиною виїхати до Великобританії, там нас чекали і готові були прийняти, – пояснює Дмитро "Телеграфу". – Та ми зібралися на сімейну нараду і якось так навіть не домовляючись одразу вирішили, що їхати ми нікуди не будемо. Чому? Скажу особисто за себе — мені не по*єр на країну і кидати її в такий важкий момент для мене не варіант. І відверто кажучи, не думаю, що ми комусь особливо потрібні там, за кордоном. Можливо, хтось і не бачить для себе майбутніх перспектив в Україні, та я бачу, і коли буде повоєнне відновлення це навпаки шанс проявити себе.

Однак, подекуди звучать заклики і до більш радикальних сценаріїв:

– Закрити кордони і змінити законодавство: дозволити виїзд лише до 14 років, а не до 18, –каже "Телеграфу" один з депутатів від "Слуги народу".

Втім, в Раді запевняють, що вдаватися до таких суворих заборон нардепи не планують.

– Механізмів заборони (виїзду школярів та випускників — Ред.) немає і не буде. Це нічим не зупиниш, — підкреслює Сергій Бабак.

І це зрозуміло.

– Це буде мати дуже нехороший резонанс, адже мова йде про неповнолітніх. Наприклад, заборонити чоловікам 60+ виїжджати за кордон це буде мати набагато менший резонанс, ніж якщо заборонять неповнолітнім хлопцям, – пояснює Позняк.

Відтак, державі доведеться просто змиритися з міграцією юнаків, яка окрім прямих демографічних ризиків, несе небезпеку і для обороноздатності.

– Знижується мобілізаційний резерв. Але знижується не зараз, а через 8-9 років, оскільки мобілізація з 25 років, – каже Позняк.

Тому залишається сподіватися лише на те, що так довго війна не триватиме.