Мріяв стати кадровим військовим. Згадаймо 22-річного матроса Микиту Фоміних

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Микиту Фоміних.

19 квітня 2025 року в районі населеного пункту Станіслав Херсонської області від отриманих поранень під час бойових дій загинув 22-річний матрос, оператор радіоелектронної розвідки взводу розвідувальної роти 40-ї бригади морської піхоти берегової охорони Микита Андрійович Фоміних. Про це повідомляє «Главком» із посиланням на Обухівську міську раду.

Микита народився 10 липня 2002 року у місті Первомайськ Російської Федерації, майже одразу після народження родина переїхала до України. Дитинство та шкільні роки Микити пройшли у селі Рагівка Вишгородського району Київської області. Після школи юнак вступив до Професійного ліцею міста Українки, де здобув освіту за спеціальністю «слюсар з ремонту колісних транспортних засобів, електрозварювальник на автоматичних та напівавтоматичних машинах другого розряду».

У 2020 році, завершивши навчання, почав працювати у Котовському лісництві: був відповідальним та працьовитим фахівцем, справу цю любив, і, як до всього у своєму житті, ставився до неї відповідально.

У 2021 році Микита був призваний на строкову службу. Почав своє військове навчання в Десні на Чернігівщині, згодом склав присягу та був направлений до Одеської військової академії. Там і застав його початок повномасштабного вторгнення. Відтоді розпочався його справжній фронтовий шлях.

Микиту направили до Харкова, де понад вісім місяців у складі свого підрозділу він мужньо тримав оборону. А вже в січні 2023 року він підписав контракт і продовжив службу у іншій гарячій точці фронту – на Донеччині.

За успішне виконання бойових завдань, мужність та старанність Микита, який мав позивний Фома, неодноразово відзначався подяками та заохоченнями. Хоча про це, і взагалі про свою службу говорити не любив. Називав своє перебування на фронті роботою, і ставився до цього з великою відповідальністю, маючи свою велику мрію стати справжнім кадровим військовим. 

«На жаль, цій мрії не судилося стати реальністю, і ми сьогодні, знаючи відгуки про нього його побратимів, оцінку керівництва, можемо лише уявити, яку найціннішу людину для держави ми втратили», – зазначили у міськраді.

Микита був найстаршим сином у дружній багатодітній родині, яку створили його батьки – Тетяна Миколаївна та Андрій Олександрович.

На початку повномасштабного вторгнення війна змусила їхню сім’ю покинути рідні місця. Вони переїхали до Обухова, де ще з часів Чорнобильської катастрофи жила бабуся.

Два роки тому Микита одружився з коханою дівчиною – Каріною. Разом вони мріяли про дитину, власний затишний дім, про щасливе, мирне майбутнє. Але війна перекреслила всі плани…

Микита захоплювався боксом. Був спокійним, поміркованим та мужнім. Любив служити. Любив жити. І саме таким – справжнім чоловіком, справжнім захисником – він залишився в пам’яті тих, хто його знав. І було йому всього лише 22 роки. Життя, сповнене мрій, надій, любові обірвалося на злеті.

26 квітня Обухів попрощався з Микитою Фоміних, який загинув 19 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання в Херсонській області. 

У захисника залишилися мама Тетяна Миколаївна, тато Андрій Олександрович, дружина Каріна, сестри Софія, Поліна, брати Іван та Ілля. 

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.