Наш вибір – жити тут: Андрій Ісаєнко про особисте, війну та чому не боїться ТЦК

Він може бути суворим майором поліції в кіно, люблячим батьком у реальному житті й свідомим українцем за своєю сутністю.

В ексклюзивному інтервʼю Фактам ICTV зірка українського театру та кіно Андрій Ісаєнко розповів, як у юності їздив брати поліцейського на хабарі, як насправді реагує на славу, чи готовий стати до зброї та чому не покаже доньці жодного з російських проєктів зі своєю участю.

Андрій Ісаєнко про ролі

– 19 травня на ICTV2 відбудеться премʼєра поліцейського ситкому Майор Сковорода, де глядачі побачать вас у головній ролі. Також стартували зйомки екшн-драми з МВС Служба 112. Наскільки вам близька професія правоохоронця?

– Мені це завжди було цікаво. Я навіть колись допомагав татові однокласника, що працював у Службі внутрішньої безпеки: їздили із ним на затримання як свідки, коли брали на хабарі одного поліціянта. Мені років 20 було. Це було навіть інколи страшно, але дуже цікаво зрозуміти, як люди думають, як вони вправляються з усім цим, що на них навалюється.

– Особисто ви мали проблеми з поліцією колись? 

– Я завжди був, скажімо так, законослухняний. Може адмінка якась ще з університетських років, але нічого страшного не було. Навіть порушую правила дуже-дуже рідко.

– Ще одна роль, яку ви скоро приміряєте на себе – роль ведучого програми Ранок у великому місті на ICTV2. Як гадаєте, чи буде комфортно по той бік – не у ролі кінозірки, в якої беруть інтервʼю, а в ролі телевізійника?

– Треба це спробувати, щоби зрозуміти, але, думаю, буде цікаво. Я таким ще ніколи не займався, тому це для мене новий досвід і відкриття якихось нових обріїв.

Андрій Ісаєнко про славу та заробітки

– До слова, як часто вас впізнають на вулиці? Як ви реагуєте на це?

– Якщо люди просять сфотографуватися, то я залюбки це зроблю. Якщо це принесе людині якесь задоволення або якусь добру теплу емоцію, то мені приємно дарувати її людям. Впізнають доволі часто, і я ніколи не йду, якщо просять сфотографуватися

Єдиний виняток – якщо це велике місце. Наприклад, ми ходили в цирк, там багато людей було, всі виходили й до мене підійшли сфотографуватися. Я сфотографувався, але одразу накинув капюшон і побіг звідти, тому що моя родина мене чекала б дуже довго, поки я з усіма перефотографувався. Вони б змерзли, й це було б неправильно щодо моїх рідних.

– Слава – це добре, але ж хочеться не лише морального, а й матеріального задоволення від роботи. Багато хто з ваших колег каже, що до повномасштабки було краще з грошима. Але ж тоді в наших проєктах часто знімали росіян, які отримували більше за українців. То справді було краще?

– Після 2014 року їх все одно стало менше в рази. Перші роки агресії їх взагалі не було, а вже 2016-2017 роки вони почали зʼявлятися. Але все одно були пріоритети й серіали, які знімалися державним коштом, і вони всі робилися українською мовою з українськими акторами й у головних ролях теж.

Краще було хоча б за одним тим пунктом, що працювало Держкіно, виробляючи доволі великий обсяг різних патріотичних проєктів, серіалів, фільмів тощо.

Тому роботи було, грубо кажучи, більше ніж зараз. Але й зараз вона є, тому що український глядач потребує українського продукту, щоби ввечері дивитися щось наше, ніж чиєсь там інше. Це і для молоді, мені здається, правильніше, і для всіх, з боку фінансів.

Проте, якщо порівняти в доларовому еквіваленті, то зараз, звісно, набагато менше, ніж було.

– Ви зараз наскільки впевнено почуваєтеся щодо фінансів? 

– Я скажу так, що не страждаю від фінансових потреб: є гроші, щоби задонатити, є гроші, щоби спокійно жити.

– У вашому доробку багато фільмів, знятих у співпраці з рф, такі були реалії. Коли ми якось говорили із Сергієм Стрельніковим, то він сказав, що ніколи не покаже ті фільми своєму сину. Ви своїй доньці що скажете?

– Я своїй доньці теж нічого показувати не буду. Моя донька розмовляє українською, дивиться тільки українськомовні проєкти, а якщо якісь іноземні, то вони теж тільки в українському перекладі.

Зараз вона почала дивитися серіал Будиночок на щастя. Для неї це смішно та весело, і я радію, якщо вона дивиться якісь українські продукти українською мовою.

Андрій Ісаєнко про приліт Шахеда

– До речі, як вона? Адже місяць тому, під час атаки ворожих дронів на Київ, постраждав ваш будинок. Як ви та ваша родина після цього? В якому стані будинок? 

– Щодо будинку, то це був перший під’їзд, а у нас восьмий, тому наша частина не зазнала якихось сильних пошкоджень. В першому під’їзді, куди Шахед прилетів, наскільки я знаю, будуть демонтувати верхні два поверхи й заново добудовувати, тому що доволі таки сильні пошкодження. І газу в нашому будинку досі немає після того, і незрозуміло, коли з’явиться.

– У вас все на електриці? 

– У нас як – коли був блекаут, ми раділи, що у нас є газова поверхня варильна, але у нас електрична духовка. І зараз навпаки все стало, вона нас виручає і мультиварку ще взяли, щоб якось їжу готувати.

– Чи не почала ваша донька після цього більше боятися атак? 

– Та боїться, і дружина довго відходила від цього, бо чула, як воно підлітало і як прилетіло. Я прокинувся від вибуху, прокинулася і моя донька, вона спала в коридорі, а я на своєму ліжку. Проте, що б не сталося, це наш вибір – жити тут

Я попри все вважаю, українські діти мають жити в Україні, і наші Повітряні сили й інші Сили оборони роблять все, щоби українська молодь, українські діти росли в Україні й продовжували Україну, так би мовити.

Андрій Ісаєнко про рідне Запоріжжя

– Ви виросли в Запоріжжі, місті, яке стало одним із символів стійкості. Часто навідуєтеся туди? Чи є там ваші рідні?

– Так, звісно. Єдине, що у 2024 році, здається, у мене не було можливості, чи батьки приїздили просто два рази, а так у 2022-му та 2023-му я їздив на день народження мами – привітав, зробив сюрприз. Потім ще влітку був того ж року.

Навідую, намагаюся навідувати. Це, все ж таки, рідне місто. Цього року планую з’їздити, коли буде вільний час.

– Ваші рідні залишились у Запоріжжі, нікуди не виїжджали? 

– Ні, і не збираються. І гойдалок через сумнів в них не було. Там навіть КАБ недалеко, метрів за 150, пролітав, будинок сусідній зачепив, ще там щось, Проте з ними все нормально, живуть далі.

– Ви формувалися в той час, коли про Запоріжжя більше казали як про індустріальний центр, але ви не пішли в металурги чи машинобудівники, пішли в актори. Чому обрали такий шлях?

– Це сталося випадково. Мама намагалася мене зорієнтувати, щоби я в інженерну академію вступав. Навіть за курси дізналася, і я пішов. Але мене звідти вигнали за те, що я не дуже розбираюся в точних науках. Особливо математика для мене, якісь вищі ступені – це вже якийсь темний ліс такий. Я в цьому взагалі нічого не тямлю.

Так от, мене звідти вигнали, і потім я вступив на журналістику в один з місцевих інститутів на платне. Я вже святкував з хлопцями це в школі, аж тут проходила повз керівниця команди КВК, де я грав, і запитала, що та як. Я сказав, що вступив на журналістику, а вона сказала, що не треба, йди спробуй на бюджет на акторський, раптом вийде. Я послухав її, все зробив, вона мене підготувала, і я вступив на бюджет.

– Не можу не запитати вас про гучний скандал, який розгорівся в театральній спільноті, зокрема й освітній, – маю на увазі історію з домаганнями. Навчаючись у Запоріжжі, чи ви стикалися з подібним, і взагалі, що думаєте про все це? Можливо, доводилося перетинатися з тим самим Білоусом чи іншими фігурантами скандалу? 

– Я в Запоріжжі, слава Богу, з таким не стикався. Всі викладачі були чемні, ніхто ніколи не переступав якусь межу. У нас це було в дружбі, дуже-дуже класний курс і класні викладачі.

З приводу цього скандалу, що я думаю, то я на це одразу дивлюсь з того погляду, що в мене є дитина. І якби вона з таким зіштовхнулася, то я б це однозначно так просто не залишив. Бо це все ж таки діти – діти, які бояться сказати, бояться, що їх не зрозуміють, що вони ще більше себе занурять в цю самотність.

Ми знаємо, що вже була історія з Талашком, потім ще щось і знову. Найстрашніше, що слідство рекомендувало розірвати контракт з Білоусом, а якось так сталося, що його повернули на місце. Як тепер молодим акторам далі працювати в цій ситуації, я не уявляю.

Я з цим взагалі не згоден і вважаю, що це треба з корінням виривати з тої системи, щоби діти не боялися вчитися і жити.

Андрій Ісаєнко про ТЦК та Шевченківську премію

– Ми з вами вже говорили про професію правоохоронця, про ведучого, про акторство, а якщо говорити про професію військового? Чи готові ви були б на себе приміряти цю роль, але не в кіно, а в реальному житті? 

– Я у 2022 році сам пішов до військкомату і став на облік. Але мені на тоді сказали, бо я займався активною волонтерською діяльністю, що мій коефіцієнт корисної дії більше тут, ніж там. Так я з чистою совістю пішов звідти.

Наразі я заброньований і розумію, що, наприклад, якщо раптом я піду з театру, то він втратить значну кількість вистав, а це буде удар у фінансовому сенсі. Все ж таки працюють тут 250 людей, які теж мають працювати і мають підтримувати українську економіку, підтримувати українців, даючи їм розраду або ж привід для роздумів.

– Отже, ви на обліку, заброньовані і зустрічі з ТЦК не боїтеся?  

– Я ніколи їх не боявся. Як буде, так буде. Якщо треба буде так, то піду. Я й тоді пішов по своїй волі до військкомату, і міг до цивільного життя вже не повернутися. Проте вони вирішили так, а я після таких слів знаю, що маю ще більше працювати, щоби допомагати війську.

– Ви – лауреат Шевченківської премії. Як це визнання вплинуло на ваше ставлення до власної творчості та відповідальності перед суспільством?

– Я отримав Шевченківську премію 9 березня 2022 року. Тому емоцій в мене не було ніяких, через дату все якось змазалося. Та я завжди намагався робити свою роботу чесно стосовно глядача, партнерів, до всіх навколо. Тому я не вважаю, що якось змінилось моє ставлення до роботи після отримання цієї премії.

Щодо відповідальності, то мені здається, що я маю чесно спілкуватися з глядачами на ті теми, які болять. У нашому театрі багато вистав сучасного спрямування, багато вистав про війну, про наслідки війни. Ми маємо бути чесними та відвертими, щоби глядач нам повірив і щось виніс із собою.

Новий серіал Майор Сковорода стартує на телеканалі ICTV2 вже з 19 травня о 20:00. Це поліцейська комедія про нестерпну, але круту команду на чолі з майором Сковородою у виконанні Андрія Ісаєнка.

За сюжетом, у відділок до чотирьох новеньких оперативників приходить грізний керівник Андрій Сковорода. Він повинен спрацюватися з командою та розкрити низку злочинів, адже від цього залежить не лише його кар’єра, а й кар’єра його колишньої дружини.

Фото: Олеся Моргунець