Румунія на роздоріжжі: ультраправий експеримент чи європейський прогрес?

Румунія на роздоріжжі: або скотитись в ультраправий експеримент, що насправді бажає 40,9% виборців, які підтримали на виборах Президента лідера AUR Джордже Сіміона або дати шанс європейському прогресистському порядку, уособленням якого є Нікушор Дан – мер Бухареста з доволі скромним результатом у 20,9%.

Розрив між ними після першого туру 20% і електоральна історія майже не знає випадків, коли у другому турі можна наздогнати вражаючу 20-відсоткову відстань між основними кандидатами.

Це може зіграти погану справу із сприйняттям Дана як нездатного взяти цю висоту. Хоча, у 2004 р. на президентських виборах в Румунії Траяну Басеску вдалось у другому турі наростити підтримку у 18%, обігнавши Андріана Нестасе з його результатом в першому турі у 40,9%.

Нині ж інша політична ситуація: Сіміон та Дан обидва сприймаються як несистемні кандидати, що тримаються поодаль від традиційної політичної системи. Хоча, проти Сіміона перспективніше розкрутити компрометуючі історії, враховуючи його суперечливу діяльність як опозиціонера.

Хоча, на президентських виборах в Перу у 2016 році Педро Кучинскі, який відставав від Кейко Фухіморі після першого туру на 18%, таки вдалось вирвати перемогу в другому турі з перевагою у 0,24% (десь 41 тис. голосів).

Щоб ви розуміли, це просто надзавдання на рівні дива. Тому більшість румунських аналітиків вже зараз пророкують перемогу Сіміона, адже він впевнено переміг у більшості округах. Причому його результат більший, ніж спільний результат Сіміона та Джорджеску на скасованих грудневих виборах минулого року, отримав доволі крутий результат після першого туру. Опитування, до речі, знову підвели, адже давали йому у районі 30%, а він отримав на цілих 10% більше.

Чому румуни стали настільки прихильними до Джорджеску та його дублерів? Чому провалився кандидат від урядової коаліції Крін Антоненску? Чому Румунію політично трясе вже пів року?

Відповідь одна і цілком очевидна – антиістеблішментський запит, що мов вірус уражає західні демократії, які під прикриттям виборчих процедур перетворюються у корупційні заповідники та хвилі інституції.

Нікушор Дан є академічним математиком, типовим «золотим медалістом» і муніципальним активістом, тому й сприймається як політик за межами політичного істеблішменту.
Власне, як і Джорджеску і Ласконі, що були оголошені переможцями скасованого першого туру в грудні минулого року.

Політичний капітал Дан зробив за рахунок кампаній боротьби із забудовами, позиціонування як сучасного мера університетського міста IT-професій та креативної індустрії, перемігши на виборах мера Бухареста у 2020 році.

Проблема Никушора Дана інша: чи зможе він завоювати довіру консервативної румунської глибинки та периферії? Травневі вибори показали тенденція до зростання явки в міських районах, тоді як в сільській місцевості явка виборців під час першого туру навіть зменшилась. Але ж вони можуть прийти на другий тур і навряд чи проголосують за «міського мажора» Дана?

Розрахунок на те, що стрімке електоральне розширення у Дана відбудеться за рахунок голосів, відданих за Кріна Антонеску (20%), Віктора Понту (13%) чи Елену Ласконі (2,7%) – дуже гіпотетичний. Дан точно може розраховувати на підтримку колись рідної для нього USR, коаліційних партій націонал-лібералів та угорської UDMR. Натомість, інша коаліційна партія PSD ухвалила рішення не підтримувати ні Дана, ні Сіміона.

Друга проблема Дана – явка та мобілізація. На перший тур прийшло лише 53,2% виборців. Тому розширення підтримки за рахунок «тихого електорату» може стати ключем до переваги у другому турі над Сіміоном, який має доволі зцементований ядерний електорат, що обов’язково прийде за нього голосувати у другому турі.

Дану би допомогла агресивна мобілізація виборців в стилі європейського «народного фронту» проти «фашистів». Тобто повторити трюк Макрона для перемоги над ультраправою Ле Пен у 2017 та 2022 роках.

Але Дану буде значно важче сформувати широку коаліцію виборців через маловідомість, мінімум часу та ресурсну обмеженість. Натомість, інші учасники президентської гонки вже «поплили». Третій номер, ставленик урядової коаліції Крін Антонеску ухиляється від чіткої відповіді на питання підтримки у другому турі будь-кого з фіналістів.

Що стосується головного претендента на перемогу – Сіміона, то він – продукт правого повороту та сувереністської хвилі, що захоплює електоральні маси по всьому західному світу. Особливо в середовищі румун, які проживають за межами Румунії. Не дивно, чому Сіміону вдалось залучити голоси румунської діаспори (61% цих виборців).

Сіміон гарно розіграв і американську карту, намагаючись предстати в уяві виборця «румунським Трампом». Перед виборами США скасували безвіз для румунів. Сіміон миттю розгорнув меседж про те, що його перемога призведе до поновлення безвізу та порозуміння із США.

На користь Сіміона спрацювало багато ефектних технологій. Спершу скажу, технологія уподібнення із Джорджеску, яка активувала корінного виборця останнього, який почував себе ошуканим старою політичною елітою та бажав помститися через голосування. Сіміон пообіцяв знайти для Джорджеску керівну посаду у випадку своєї перемоги.

Наприклад, прем’єр-міністра. Що ще потрібно було для ображених симпатиків? У день голосування вони прийшли разом на виборцю дільницю (зазвичай, політики ходять із своїми дружинами).

Проблема у тому, що стара еліта, що асоціюється із націонал-лібералами і соціал-демократами, сама себе переграла, підірвавши результат виборів у грудні. Зосередившись на Джорджеску як на головному своєму опонентові, вона перстом вказала для великої маси антиелекторату на персону ультраправого маргінала.

Недопущення Джорджеску предстало у свідомості виборця як питання принципу та сатисфакції.

Так-от, допусти у грудні другий тур – з великою ймовірністю Елена Ласконі виграла б його, а Джорджеску залишився б при стелі у 30%. Натомість був обраний найтупіший шлях – створити з Джорджеску образ мученика, жертви змови старої еліти та безкомпромісного антисистемника.

Замість того, щоб бути відправленим у нокаут Джорджеску руками влади став електоральною іконою. Але комусь дуже не хотілось бачити на посаді Президента Ласконі.

Тепер прем’єр Чолаку подав у відставку, а Румунія може скотитись до поясу антибрюссельської фронди, приєднавшись до Угорщини та Словаччини.