В Україні створюють базу ДНК-даних родичів депортованих до Росії дітей

В Україні створять єдину базу ДНК-даних родичів зниклих дітей, зокрема тих, які були депортовані та примусово переміщені російськими агентами. Програма буде спільним проєктом Міністерства внутрішніх справ, Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, Національної поліції України та Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти.

Аби  повідомити про зниклу дитину, в тому числі депортовану, слід звернутися до Спеціалізованого центру з розшуку і в разі кровної спорідненості із дитино потрібно здати ДНК-зразки.

Відбір зразків та їх дослідження проводиться коштом держави, а їх збереження відбуватиметься в захищеній базі даних Національної поліції України та  буде використано  виключно для встановлення долі депортованої, примусово переміщеної, зниклої безвісти дитини.

Як зазначила юристка ГО «Регіональний центр прав людини» Катерина Рашевська, створити реєстр ДНК-зразків для пошуку та возз’єднання зниклих українських дітей рекомендувала Незалежна комісія ООН з розслідування ще в 2023 році. Подібні бази даних свого часу сприяли поверненню викрадених військовою хунтою дітей в Аргентині, а також допомогли ідентифікувати тисячі людей, убитих на Балканах протягом 1991 і 2000 років.

Так, у 2023 році вдалось відібрати зразки ДНК у понад 400 громадян України у Німеччині та Польщі, що дозволило встановити близько 90 збігів з особами, зниклими безвісти за особливих обставин, незалежно від віку. З 2024 року географія відбору зразків розширилася на шість держав ЄС та Туреччину.

Юристка підкреслила, що відбір ДНК-зразків є добровільним і не обумовлює чи пріоритезує пошуки особи. Водночас успіх таких методів роботи напряму залежить від співпраці зі стороною, під контролем якої знаходяться особи, зниклі безвісти. В нашому випадку мова йде про Росію, яка не допускає на окуповані території жодних міжнародних експертів.

Зараз, за даними Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, у розшуку перебуває 2 740 дітей, яким не виповнилося на час зникнення 18 років і дані щодо яких є у Єдиному реєстрі осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.

Водночас ДНК-зразка одного родича недостатньо для надійної ідентифікації  з даними особи, зниклої безвісти. Якщо йдеться про маму/тата, сина/доньку, то шанси вищі, але якщо мова йде про бабу/діда, тітку/дядька, братів\сестер, то одного зразка недостатньо.

«Єдина ДНК-база даних родичів дітей, зниклих безвісти, це про марафон, а не спринт. Це спроба забезпечити викраденим дітям право на правду. Однак, за умови достатньої кількості відібраних зразків, це також потужний інструмент тиску на РФ з метою отримати інформацію про долю наших дітей і повернути їх у сім’ї. На жаль, для окремих родин це також інструмент, аби довідатися, що їхньої дитини більше немає, адже “особливі обставини” – це не лише про депортацію або примусове переміщення», - додала Рашевська.

Чому кількість депортованих дітей зростає, але цифра у 19 546 не змінюється? Як Росія легалізує викрадення під прикриттям опіки, і що має містити справжня мирна угода? Про це експертка Регіонального центру прав людини Катерина Рашевська розповіла Аллі Котляр у інтерв’ю "Україна має вимагати не лише повернення дітей, а й покарання винних".