Інтриги, змови та розкол: які скандали спалахували під час конклаву

Вибори Папи Римського не завжди минають гладко. 24 Канал зібрав найвідоміші скандали під час конклаву у історії.

Вітербо, 1271 – вибори тривали 3 роки

Після смерті Климента IV у 1268 році кардинали зібралися на конклав, але ніяк не могли досягти згоди. Внутрішні суперечки між французькими і італійськими групами кардиналів призвели до безпрецедентного глухого кута.

Міська влада вирішила діяти радикально: кардиналів замкнули в Папському палаці, зняли дах, щоби вони відчули "Божу волю" у вигляді дощів і вітру, а також обмежили харчування – лише хліб і вода. Після кількох місяців кардинали нарешті зійшлися на кандидатурі Григорія X, мирянина, який навіть не був кардиналом.

Ця історія лягла в основу нових церковних правил: згодом було офіційно затверджено інститут конклаву – обмежений у часі, закритий і суворо регламентований процес виборів Папи.

Рим, 1492 – хабарі за місце Папи

Улітку 1492 року вулиці Рима гуділи від чуток: кардинал Родріго Борджіа, за лаштунками конклаву, щедро роздавав обіцянки, золото і посади. Незабаром він стає Папою під ім’ям Олександр VI. Вибір імені відразу викликав хвилю обурення серед частини духовенства.

Його понтифікат став синонімом розпусти, політичних інтриг і непотизму. Олександр VI відкрито просував своїх дітей – Лукрецію та Чезаре Борджіа – до впливових посад. Цей період увійшов в історію як один з найскандальніших: одночасно з офіційними месами у Ватикані тривали бенкети, любовні пригоди та дипломатичні змови, які підривали довіру до морального авторитету Папства.

Рим, 1378 – вибори під тиском

Конклав 1378 року завершився обранням Урбана VI, італійця, який мав підтримку натовпу за межами Сикстинської капели. Кардинали діяли під відчутним тиском вулиці, яка вимагала "свого" Папу. Проте після виборів, коли пристрасті вщухли, багато хто з кардиналів заявив, що вибори були нелегітимні через залякування.

У відповідь вони провели новий конклав і обрали Климента VII. Після цього почався Великий Західний розкол: два Папи, два двори (Рим і Авіньйон) і розкол у цілій Європі. Протягом майже 40 років католицький світ був поділений, а конфлікти між "правильними" та "неправильними" Папами роздирали навіть монастирі й університети. Врешті-решт, Констанцький собор 1417 року поклав край цьому безладу, визнавши одного законного понтифіка.

Рим, 2005 – Папа за домовленістю

Після смерті Івана Павла ІІ світ уважно стежив за білим димом над Сикстинською капелою. Конклав тривав лише два дні, і кардинал Йозеф Ратцінґер став новим Папою – Бенедиктом XVI. Але вже незабаром італійські медіа заговорили про те, що конклав був "вирішений" ще до офіційного голосування.

Публікації в La Repubblica та італійські мемуари стверджували, що певна група – зокрема близькі союзники Ратцінґера – домовилися про підтримку ще перед початком голосувань, що прямо суперечить нормам, які забороняють попередні домовленості. Ці звинувачення не отримали юридичного розвитку, але поставили під питання непрозорість процесу обрання в сучасну епоху.

У 2005 році кардинал Любомир Гузар був одним із фаворитів на посаду Папи Римського. Кандидатуру Гузара підтримували кардинали, які виступали проти целібату, але його слов'янське походження та належність до УГКЦ були перешкодами для обрання.