/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F209%2F54f8d67c1a33b3e4b5174d149daa9440.jpg)
Парад у Москві: вимушені друзі Путіна і один ворог Трампа
Аж 29 іноземних лідерів збираються на параді до Москви 9 травня, анонсував помічник диктатора Росії Юрій Ушаков. І серед них – дехто навіть з Європи і така важлива фігура, як президент Китаю. В Україні на цей захід не можуть не звертати увагу. МЗС опублікувало заяву, в якій закликало іноземні держави врахувати, що російська армія вчинила та продовжує вчиняти в Україні звірства, і саме ця армія буде марширувати 9 травня на Красній площі в Москві. А блогери у соцмережах чудуються, що святкувати перемогу над нацизмом зібралися люди з країн, що у роки Другої світової або воювали на боці Гітлера (як Словаччина), або жили на іншому кінці світу і мало що про нього чули (наприклад, Латинська Америка). Ніхто з країн-учасників антигітлерівської коаліції на Красну площу і ногою не стане 9 травня, і таке враження, що російські дипломати оббігали всі далекі куточки світу, щоб знайти хоч когось на той парад. Мало хто розділяє російське «побєдобєсіє», лише росіяни досі затято навколо нього гуртуються. Які дивіденди сподівається мати з того Путін? Нам треба ставитися до цього як до фарсу, що може вразити хіба що росіян, чи все ж як до демонстрації єднання однодумців навколо лідера невільного світу?
Хоча, зважаючи на те, як інтенсивно «добрі дрони» літають цими днями до російської глибинки, Московської області і аеродромів, хтозна, чи взагалі відбудеться той парад вбивць у задуманому форматі.
ГОСТІ ПАРАДУ: У КОЖНОГО СВОЇ МОТИВИ
Як повідомляє роспропаганда, чекають лідерів Зімбабве, Китаю, Куби, Лаосу, Монголії, Екваторіальної Гвінеї, Ефіопії, Південної Осетії, М’янми, Палестини, Сербії, Словаччини. Також приїдуть лідери Азербайджану, Вірменії, Конго, Білорусі, Казахстану, Киргизії, Буркіна-Фасо, В'єтнаму, Гвінеї-Бісау, Єгипту, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану, Абхазії, Венесуели, Боснії та Герцеговини.
На перший погляд, росіяни отримають необхідну їм картинку міжнародної уваги. Особливо для тих, хто не надто розбирається (чи не хоче) в тонкощах ситуації, як от деякі країни умовного Глобального півдня, каже професор кафедри політології Національного університету «Києво-Могилянська академія» та науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Олексій Гарань. Але якщо її як слід проаналізувати, картинка розсипається.
«Здебільшого їдуть представники або авторитарних режимів з пострадянського простору (лиш Вірменію не можна до них зарахувати), або спадкоємців комуністичного блоку (В’єтнам, Лаос, Куба), відвертих диктатур, – говорить він. – Насправді, не дуже солідна картина». Більшість цих країн залежать від РФ політично, економічно, фінансово, у питаннях безпеки або взагалі стабільності власних режимів.
Скажімо, М’янма – військова диктатура, не визнана у світі, проходиться по списку політолог.
Абхазія і Південна Осетія – визнані лише Росією і кількома її союзниками. Венесуела представлена президентом, який з 2019 року визнаний Національною асамблеєю Венесуели та більшістю держав (включно з Україною) нелегітимним. «Ушаков заявляв Боснію і Герцеговину – це неправда, буде лише президент Республіки Сербської (державне утворення на території Боснії і Герцеговини – ред.), тобто частини країни, яка займає досить деструктивну просербську позицію і фактично працює в інтересах розпаду Боснії і Герцеговини», – розповідає Гарань. Не могли не прибути з Монголії – країни демократичної, але затиснутої між Росією і Китаєм і змушеної маневрувати. Куба не затиснута географічно, але в усьому залежить від обох «старших братів».
Буркіна-Фасо, Гвінея-Бісау, Екваторіальна Гвінея – потрібні радше для масовки і виправдання російської військової присутності в Африці. Але справді дивує, за словами політолога, візит президента Азербайджану і азербайджанського розрахунку, що крокуватиме Красною площею. «Зазвичай наголошувалося, що Азербайджан і Україна поважають територіальну цілісність одна одної, – зауважує він. – Хоча азербайджанці й не голосували за резолюції ООН, які засуджували агресію Росії». Неприємно, що прийняв запрошення президент Бразилії Лула да Сілва. «Формально країна ніби дотримується нейтралітету, як і Китай, та насправді її позиція ближча до РФ, – говорить Олексій Гарань. – Для неї відносини з Китаєм є стратегічно важливими, Бразилія будує багатополярну політику і має економічні інтереси в РФ».
Є власна мотивація відвідати захід і у Роберта Фіцо – це газ. Росія наростила масштаби постачання газу через «Турецький потік» до Словаччини і це має допомогти врятувати позиції прем’єра Словаччини на порозі позачергових виборів, каже експерт-міжнародник Максим Несвітайлов. Останнє, що йому треба зараз – щоб ціни в країні почали зростати, – каже він. – Тож росіяни десь виручають його фінансово, і Фіцо розуміє, що якщо потребуватиме коштів на кампанію, то теж зможе дістати в РФ. Тобто має шкурний інтерес». Він вдало вписується на існуючий в Словаччині власний культ перемоги: там багато пам’ятників і власна історія (чи то міф) про «освободітєлєй», що асоціюються з РФ.
ОСОБЛИВА «ПОДЯКА» – ТРАМПУ
Справді важливо, що на параді буде Сі Цзіньпін – це демонстрація стратегічного партнерства. «Підтримує цим Путіна, показує, хто тут головний – мовляв, без мене нічого серйозного не влаштуєте», – говорить Олексій Гарань.
Мотивація Китаю дуже відрізняється від причин, з яких до Москви прибудуть представники всіх інших країн, каже Максим Несвітайлов, експерт з питань міжнародних відносин. Дуже очевидно, що Дональд Трамп намагається відтягти РФ від КНР, щоб ослабити позиції китайців. «Тільки лінивий чи дурний цього не розуміє, а китайці якраз не такі», – каже експерт. Нещодавно gazeta.ru опублікувала розгорнутий матеріал китайського посла в Москві, у якому він дуже прозоро натякав, що Кремль взагалі-то дуже від Пекіна залежить і було б дуже нерозумно з його боку поглиблювати співпрацю з США. «Плюс нині – візит Сі Цзіньпіна. Який присутністю на параді «мітить територію», – пояснює Несвітайлов. «І говорить Білому дому: будете сильно на нас тиснути – міцнішатиме наш союз з росіянами», – вважає Гарань.
Може хоч тепер у Вашингтоні усвідомлять, що розірвати тандем КНР-РФ не так вже й реально та змінять політику щодо Москви. «Тільки ми не знаємо, чи у Трампа звернуть на це увагу і як у результаті складуться пазли в голові американського президента», – зауважує професор НАУКМА.
Філософ і громадський діяч Олексій Панич звертає увагу на іншу обставину – заяву речника президента РФ Дмитра Пєскова про необхідність зустрічі Путіна і Трампа. «У Кремлі побачили, що Вашингтон, не отримавши швидкого результату, вирішив дистанціюватись і поставляти далі зброю Україні, а контакти з Росією приморозити, і занепокоїлись, – говорить він. – Там прагнуть тримати його в переговорному процесі якнайдовше». Бо це б обмежувало американську адміністрацію в допомозі Україні. Та Дональду Трампу довга пісня якраз ні до чого, потрібен швидкий успіх. Не отримавши його, перемкнеться. «Тож Кремль трохи запанікував, мовляв, куди ж ви, треба поговорити. Та гадаю, він свій час вже упустив, – міркує Панич. – Вікно можливостей для Росії закривається 9 травня, якщо до того часу не видасть рішення щодо 30-денного перемир’я». Коли так, американська допомога нам далі жеврітиме, а американський трек, початий навесні, зійде нанівець.
Наразі безумовно лише те, що такий натовп на трибунах Красної площі Путіну допоміг (непрямо) зібрати саме Дональд Трамп, вважає Максим Несвітайлов. Протягом усього періоду повномасштабного вторгнення в Україну російському диктатору це не вдавалося, а нині самим фактом початку переговорів Штати повернули його на міжнародну арену. «Якщо США ведуть з ним перемовини і ставляться як до рівноправного учасника міжнародних процесів, то що можна закинути навіть європейським очільникам країн? Тільки їхній ціннісний вибір, – пояснює пан Максим. – А аргументовано довести, що зближуватися з Путіним не слід, вже не можна». Бо візити до Росії також можна подати як частину дипломатичних процесів – мовляв, якщо хочемо домовитися з РФ, то треба спілкуватися з нею як з рівнозначним партнером, відвідувати її заходи тощо. Таке пояснення, на думку експерта, влаштує більшість країн, що цього року пришлють делегатів на парад.
Щоправда, президенти Китаю і Бразилії вигадали невеличкий фокус: їдуть до Москви не спеціально заради ювілею, а просто наносять офіційні тривалі візити, розповідає Гарань. І в рамках цих поїздок побувають на параді. «Мені цікаво, як почуватиметься там лідер Китаю, для якого проблема сепаратизму є нагальна (бо є унгури, Тибет – вже мовчу про Тайвань), – міркує професор. – Як стоятиме на одній трибуні з псевдолідерами невизнаних у світі держав». Мабуть, враховуючи всі складнощі відносин і хитросплетіння інтересів у всій компанії – цілком спокійно.
ПІДКИЛИМНА ДИПЛОМАТІЯ: ЯК ВІДКРУТИЛИСЬ ІНДІЯ ТА ІРАН
У переліку Юрія Ушакова не було країн, що будуть представлені не на найвищому рівні. Так, відхилив запрошення прем’єр-міністр Індії і прибуде, за останніми даними, заступник міністра оборони.
«По-перше – ситуація з Пакистаном не сприяє, а головне – Нарендра Моді не хоче показуватися на трибуні поруч з лідером КНР, – пояснює Олексій Гарань. – Так, це союзники по БРІКС, але за великим рахунком Китай – це зараз головна загроза для Індії».
Зазвичай вона з КНР не дуже любить на найвищому рівні перетинатись, говорить Максим Несвітайлов, з кількох причин. «Китай вважається союзником Пакистану, і ходить багато розмов, що терористичну організацію в Кашмірі, яка вчинила теракт в Індії у квітні (що призвело до загострення відносин між країнами) опосередковано фінансує Китай», – пояснює він. До напруженості взаємин додається ще й глобальна конкуренція за звання «світової фабрики», бо Індія, за словами експерта, прагне забрати цю роль собі. Китай, звісно, протидіє. І був би зацікавлений, на відміну від Індії, щоб у цій країні розгорівся конфлікт. «Хто ж захоче переносити своє виробництво в країну, що на порозі великої війни з іншою ядерною державою», – пояснює Несвітайлов. У будь-якому випадку – до Москви Моді не їде геть не через нейтралітет у російсько-українській війні, хоч як би нам хотілось бачити його мудру тверду позицію.
Іран буде представлено на рівні посла, бо саме намагається налагодити відносини з Заходом, веде перемовини з адміністрацією Трампа. «За цих умов не робить формальних кроків, що демонструють підтримку Росії. Показує прагнення поліпшити взаємини з нашими партнерами», – каже Олексій Гарань. Президент Масуд Пезешкіан у вересні 2024 року навіть заявляв, що Іран ніколи не схвалював агресію проти України і взагалі всі поставки зброї РФ відбувалися до того, як він став до влади.
Довгий час намір відвідати Москву декларував прем’єр-міністр Ізраїлю. У квітні спільнота «Ізраїльські друзі України» навіть створила петицію, в якій засудила це рішення керівництва країни і адресувала її Біньяміну Нетаньягу та міністру закордонних справ Гідеону Саару. Закінчилось тим, що від Ізраїлю парад подивиться посол цієї країни в Росії. Ймовірно, за всіх існуючих у Ізраїлю проблем з тероризмом його керівництво вирішило демонструвати, що не хоче асоціюватися з геополітичною позицією Росії в цілому, вважає Олексій Гарань.
ЩО ДУМАЮТЬ ПРО ЦЕ ВСЕ НА ЗАХОДІ
Не лише ми роздивляємося ту ситуацію під мікроскопом. І ЄС, і НАТО слідкують за нею, вважають експерти. «Для дипломатії такі символічні речі дуже важливі, особливо коли йдеться про ключові країни – Китай, Бразилія, Єгипет, В’єтнам тощо, – говорить Гарань. – Бо запрошенням невизнаного диктатора М’янми Кремль просто виставляє себе в ідіотському світлі». На Заході розуміють, що вся компанія політиків на параді не є цілісним союзом як таким. І візити не символізують дружбу, союз Росії з усім так званим Глобальним півднем. «Казахстан, Азербайджан, Вірменію не можна назвати союзниками РФ, – наводить приклад він. – У них власні ігри. Наприклад, Вірменія відривається від Росії, але не може повністю її ігнорувати, мусить робити певні жести».
І все ж це досить масові відвідини диктатора, якого неодноразово називали на різних майданчиках військовим злочинцем. Чи стане це приводом для публічної реакції – не факт. «Не думаю, що інтерес громадськості до теми там аж такий великий», – визнає політолог. Звісно, офіційні європейські інституції застерігають європейських лідерів від подорожі в Москву, не схвалюють їх рішень, зауважує Несвітайлов. «Розуміння російської загрози в Європі зараз високе, як ніколи», – каже він.
Немає сенсу так багато часу приділяти тому параду, впевнений Олексій Панич. Нічого нового там не відбувається з року в рік – хіба що цьогоріч візитерів трохи більше. «Але в політичних розкладах це не змінює геть нічого. А ось те, що Україна уклала угоду зі Штатами і розблокувала комерційні поставки зброї – змінює, – розставляє пріоритети він. – Це мене значно більше цікавить, ніж якийсь парад у Москві». Панич називає його бутафорією і впевнений, що Путін не отримає від того заходу ніяких геополітичних профітів. Це важливо внутрішньополітично – показати росіянам, що все у Росії нормально, за планом, ніякої міжнародної ізоляції нема. Тримати їх у тонусі. «А для зовнішнього світу до того параду байдуже, – каже філософ. – Хоча мені було б цікаво, якби наші безпілотники найближчими днями продовжували зупиняти роботу російських аеропортів і дещо псувати доставку урядових тіл до Москви».
Так, 6 травня росіяни повідомили про атаки дронів, зокрема, у Московській, Орловській та Липецькій областях. Аеропорти в кількох містах, включно з Жуковським, Внуково та Домодєдово, призупинили роботу. До Москви стягнули до 300 засобів ППО перед парадом, повідомляв військовий журналіст Андрій Цаплієнко. Але це не зашкодило сьогодні вночі атакувати, наприклад, уразити місце дислокації особового складу і техніки, що братимуть участь у параді, на аеродромі Кубинка. Тож дійсно, чекаємо параду з цікавістю і нетерпінням.
Тетяна Негода, Київ