Війна в Україні може затихнути у 2026 році, але затягнеться, як у Індії з Пакистаном — Морозов

Кремль почав активно готуватися до можливих ускладнень ситуації всередині РФ і передачі Україні німецьких "Таурусів", вважає Олександр Морозов.

Мирні переговори щодо врегулювання війни в Україні не вплинули на російського диктатора Володимира Путіна. Це доводить його нещодавнє інтерв'ю російським пропагандистам, у якому очільник Кремля знову повторює свої наративи про прагнення до капітуляції України. Причому нове загострення збіглося з "побєдобєсієм" до 9 травня.

В інтерв'ю Главреду політичний філософ, викладач Карлового університету в Празі, керівник Інституту вільної Росії Олександр Морозов розповів, навіщо Путін насправді оголосив перемир'я на 9 травня, навіщо Сі Цзіньпін вирішив відвідати Москву, коли закінчиться війна і хто може стати наступником Путіна.

З 7 по 10 травня до Москви заплановано візит лідера КНР Сі Цзіньпіна. Про що, на ваш погляд, він може говорити з Путіним у контексті мирних переговорів? Як варто розцінювати цей візит у геополітичному плані?

Вийшло так, що Сі Цзіньпін їде до Москви в ситуації, коли переговори про перемир'я, запропоновані Дональдом Трампом, зайшли в глухий кут. І це, звичайно, все змінює - змінює контекст візиту. І якщо Сі Цзіньпін дійсно приїде, це буде болісно для Дональда Трампа, і він, безумовно, набагато швидше перейде і до підписання нових санкцій проти Російської Федерації, і до зміни риторики. Оскільки, у будь-якому разі, Кремль демонструватиме, що з Китаєм триває активна взаємодія, зростає товарообіг тощо. Хоча не зовсім очевидно, що все це так - є відомості про те, що товарообіг знижується, а проблеми у відносинах з Китаєм у Росії посилюються. Але, тим не менш, якщо Сі Цзіньпін приїде, Кремль буде відігравати цю карту.

І це буде прочитано у Вашингтоні. Крім того, Сі Цзіньпін їде до Москви в умовах триваючої торгової війни між Китаєм і Сполученими Штатами. І для Путіна цей бік питання досить вигідний - як платформа для діалогу з Сі Цзіньпіном.

Однак надавати візиту якогось надмірного значення я б не став, бо 2025 року, після очевидного провалу ініціативи Трампа хоча б щодо припинення вогню, ситуація розвиватиметься за новими сценаріями.

Сі Цзіньпін, зі свого боку, запитуватиме Путіна, як той бачить розвиток подій і чи збирається зупиняти війну у 2025 або 2026 році. Але при цьому Китай не буде на боці Російської Федерації у своєму конфлікті з Вашингтоном. Пекін займатиметься цим самостійно - Путін тут Китаю не помічник. Тож навіть якщо візит і відбудеться, я не бачу в цьому нічого страшного чи драматичного.

А Сі Цзіньпін може в цій ситуації тиснути на Путіна?

Китай за жодних обставин не став би чинити тиск на Кремль. У Китаю взагалі інша форма зовнішньої політики - він пропонує тим, з ким співпрацює на міжнародній арені, вигідні угоди: кредитує великі інфраструктурні проєкти або реалізує подібні ініціативи. Але тиску не чинить. І Китай неодноразово підкреслював це в контексті російсько-української війни, заявляючи, що рішення в цьому питанні - за Москвою.

І, на мій погляд, це по-своєму правильно.

Китай, звичайно, може використовувати певні інструменти впливу на Кремль. Але в Пекіні, я думаю, добре розуміють, що одними заходами тиску війну не зупинити. Потрібно домогтися від керівництва країни реального бажання її завершити. А Путін, як ми бачимо, цього бажання не виявляє. Він ясно демонструє, що не збирається завершувати війну.

У такому разі яких, на вашу думку, дій варто очікувати від Кремля після цих переговорів? Тому що виглядає так, що Путін може фактично підбадьоритися - мовляв, ось, до нього приїдуть світові лідери 9 травня.

На мій погляд, візити до 9 травня не дозволять Путіну відчути себе сильніше чи краще. Путін має справу з трьома великими факторами, які визначають його поведінку у 2025 році і далі.

Перший фактор - це, без сумніву, затяжне падіння цін на нафту. Це вже фіксують усі, і видно, що російська політична і військова верхівка розуміє: ціна якийсь період, можливо, триматиметься на рівні трохи вище 45 доларів за барель, але не вище. Це, звісно, важливий фактор, з яким Кремлю доведеться рахуватися.

Другий важливий фактор 2025 року полягає в тому, що Кремль готується - і не без підстав - що до економічних санкцій додадуться "Тауруси".

Оскільки перемир'я провалилося, у 2025 році Москва очікує розширення санкцій. Насамперед - проти танкерного флоту, проти решти банків, які все ще здійснюють операції, а також посилення вторинних санкцій, про що вже заявив Трамп. Це, найімовірніше, реалізується. Але до посилення санкцій, найімовірніше, додасться ще один крок: Київ отримає ті ракети і тієї дальності, про які давно просить.

І те, що зараз робить Київ, показує, що це може бути досить ефективно. Ми бачимо посилення дроново-ракетної війни буквально протягом останніх тижня-двох, особливо після того, як стало зрозуміло, що мирний процес Кремль відкинув. Видно, що удари по російських військових об'єктах і по об'єктах, пов'язаних із військовим виробництвом або базуванням складів, високоефективні.

Третій фактор 2025 року полягає в тому, що, незважаючи на 9 травня і візити деяких заступників міністрів, міністрів закордонних справ (а перших осіб буде небагато), усе це швидко мине - і Кремль матиме справу з погіршенням відносин із країнами свого найближчого оточення. Це вже частково видно і по 9 травня: Казахстан, наприклад, заборонив проведення "Безсмертного полку" - і не без підстав. У Киргизстані - аналогічна ситуація. Молдова перебуває у відкритому конфлікті з Москвою. Що стосується Грузії, то її складне становище не дозволяє Кремлю тут ні на що розраховувати. Кремль намагається спиратися на Азербайджан, але і це під питанням. Тому я думаю, ситуація для Кремля буде і далі погіршуватися.

Варто зазначити, що вся друга половина 2025 року буде насичена важливими міжнародними подіями. Це і літній саміт НАТО в Гаазі, і зустріч G20 у листопаді. До саміту в Гаазі Кремль уже зіткнеться з новою хвилею реакції з боку США.

Спроби мирних переговорів, ініціативи з боку Вашингтона були в дуже грубій формі відкинуті Путіним. У Трампа є всі підстави відчувати себе скривдженим. Особливо образливою для Трампа стала одностороння пропозиція Путіна про припинення вогню на 8 і 9 травня, зроблена без будь-яких консультацій із Вашингтоном, на що той міг би розраховувати, будучи ініціатором мирних переговорів. Тому я думаю, що друга половина 2025 року пройде під знаком конфронтації між Москвою і Вашингтоном.

До речі, про перемир'я. Якщо, як ви кажете, не було жодних консультацій із Вашингтоном, а ми бачимо з реакції США, що вони явно незадоволені таким форматом перемир'я, тоді навіщо, на вашу думку, взагалі знадобився цей хід? Навіщо Путіну було зображати миротворця, нехай навіть на три дні? На що він розраховує?

Думаю, у цього кроку було дві мети. Перша - створити комфортні умови для візиту Сі Цзіньпіна та інших лідерів, які хотіли б приїхати. Тому що цілком очевидно: перебувати в Москві в момент, коли Росія завдає ракетних ударів по Україні, нікому некомфортно.

І це перша мета Путіна - дати сигнал: мовляв, приїжджайте до нас, у цей період ми не обстрілюємо, все "нормально". Таким чином він намагається уникнути токсичності.

Друга, важливіша мета - продемонструвати, що тільки він контролює сценарій війни. Він хотів показати саме це Трампу: ви можете пропонувати які завгодно ідеї, вони можуть бути цікавими, але весь хід війни та її майбутнє контролюю тільки я.

І ось цим жестом - одностороннім перемир'ям - він це показав. Думаю, Путін прекрасно усвідомлював те, яку реакцію це викличе у Трампа і його оточення. Ймовірно, він домігся того, чого хотів.

Трамп заявив, що Путін нібито став поступливішим після обвалу цін на нафту на світових ринках. Ви говорили про те, що дійсно йде тренд на зниження цін, і в Кремлі до цього готуються. Як ви вважаєте, з урахуванням тієї конфронтації, яка, ймовірно, загостриться найближчим часом між США і Росією, чи можуть виникнути сценарії, за яких Путіна вдасться змусити сісти за стіл переговорів?

Гіпотетично можна уявити собі якісь конструкції тиску на Путіна, які могли б змінити його позицію. Але якщо реалістично дивитися на речі, думаю, у 2025-2026 роках очікувати цього немає сенсу. Цього не станеться.

Можна уявити, що формується великий альянс країн, зацікавлених у закінченні війни, і США - лише частина цього альянсу. Ця ідея обговорювалася ще до того, як Трамп виступив зі своєю односторонньою ініціативою. Однак глобальна ситуація сьогодні настільки складна, що цей альянс не сформується.

Можливо, два роки тому можна було собі уявити, що, умовно кажучи, Індія, Бразилія, Канада, США, Швеція вступають у переговори з Кремлем і пропонують закінчення війни. Можливо, це було б ефективно.

Але цього не відбулося тоді, а зараз уже й не може відбутися. З одного боку - "горить" Близький Схід, з іншого - конфлікт Індії та Пакистану. Трамп оголосив тарифну війну найбільшим економічним партнерам - Євросоюзу та Китаю. Усе це розколює ситуацію і не дає змоги сформувати переговорний альянс з питання закінчення війни.

Що стосується нафти, то якщо ціна на неї залишиться низькою, Кремль, найімовірніше, почне риторику про те, що Росія "злазить із сировинної голки" і з'являються нові можливості для економічного розвитку, оскільки нафта нібито більше не є основним джерелом доходів.

Ми вже бачимо публікації кремлівських експертів про те, що доходи від вуглеводнів становлять лише близько 25% від доходів російського бюджету. Тобто їхнє скорочення не критичне для ситуації, в якій Путін збирається продовжувати вести війну.

Безумовно, зниження цін на нафту призведе до важливих структурних змін у російській економіці. Деякі соціальні групи зазнаватимуть втрат. Але важливо розуміти: втрати населення або вплив на населення не мають прямого зв'язку з рішеннями, які ухвалюють у Кремлі. Але, скоріше, у 2025 році критичним фактором стануть нові, ефективні ракетні обстріли російської території.

Що далі розвивається ситуація, то більше, мені здається, всі уважно стежать за перебігом цієї війни. Минуло вже понад три роки. І зараз складається загальне враження, що перелом у війні можливий тільки в разі значного нарощування ударів по російській території - із застосуванням ракет високої точності і великої дальності, а також створити радикальну перевагу в дронах. Ось це вплине на рішення Путіна змінити характер війни.

Ми вже бачимо заяви російського уряду про те, що вони переглядають бюджет через серйозний дефіцит. Навіть за таких умов, наскільки довго, на ваш погляд, у Путіна буде економічна можливість продовжувати війну?

Вся проблема полягає в тому, що характер цієї війни такий, що її можна вести з різним ступенем інтенсивності. Кремль може підтримувати війну як у високій, так і в низькій інтенсивності. Однак навіть за малої інтенсивності все одно відбуватимуться і бойові дії на фронті, і обстріли українських міст - з меншою регулярністю, але все одно вони призводитимуть до жертв і збитків для української економіки. Аналогічна ситуація і для Росії - інтенсивність війни може знизитися, але сама війна не припиниться. Це означає, що військові частини будуть ротуватися, залишатися під рушницею, у бойовій готовності тощо.

У цьому і полягає фундаментальна проблема. У такому вигляді Кремль здатен продовжувати війну досить довго. Тобто, якщо не станеться якогось радикального перелому під час війни, я б сказав, що в такому в'язкому і уповільненому вигляді Кремль може підтримувати її ще років десять - незалежно від економічної кон'юнктури. Безумовно, Кремль не доб'ється результатів, які спочатку ставив. Але річ у тім, що Путін, як ми добре знаємо, може нескінченно щось заявляти, і російське населення, російське суспільство, різні соціальні групи - вони, по суті, миряться з цією риторикою, приймають її, незалежно від того, чи є вона правдою.

Тому я б не розраховував на те, що коливання на глобальних ринках, викликані політикою адміністрації Трампа, радикально вплинуть на здатність Путіна продовжувати війну. Так, поточний стан бюджету, стан резервних фондів та інші економічні параметри впливають лише на можливість вести війну більш інтенсивно. Путін, ймовірно, не зможе провести додаткову мобілізацію або розгорнути нові військові виробництва. Він не зможе домогтися перелому на свою користь. Але при цьому він цілком здатний продовжувати війну в уповільненому режимі досить довго.

При цьому, я так розумію, Путін паралельно може готуватися і до можливого удару по європейських країнах?

Я згоден з тими, хто вважає, що можливий удар по європейських країнах - це не удар у прямому військовому сенсі, а скоріше подальше тестування системи європейської безпеки за допомогою гібридних засобів і посилення різних загроз. Репертуар таких методів, на який може спиратися Кремль, добре відомий.

Я не маю сумніву, що російські військові та військові експерти одностайно виступають проти прямої атаки на Європу - це були б самовбивчі дії. Однак, як показали останні два роки, існують можливості наносити удари по оптоволоконних кабелях на дні моря або здійснювати інтенсивні кібератаки.

Крім того, можливі провокації, подібні до тих, що влаштовував Олександр Лукашенко з мігрантами на кордоні з Польщею та Литвою. Допускаю, що можуть бути й інші сценарії - аж до провокацій за участю військових підрозділів. Невипадково, до речі, в незалежних білоруських медіа активно обговорюють нову хвилю загроз, які походять від Росії або від об'єднаних формувань, можливо, спільних із режимом Лукашенка. Ці загрози стосуються насамперед України, але також і Польщі з Литвою.

Те, як зараз розвивається ситуація, в якому конфлікті перебувають Путін, Кремль і Російська Федерація з Європою - як з окремими країнами, так і з Євросоюзом загалом, - а також той ступінь упевненості Кремля в тому, що НАТО послаблене, насамперед через політичну лінію Дональда Трампа, створює для Москви спокусу випробовувати на міцність п'яту статтю Статуту Північноатлантичного альянсу. Тому активні приготування країн Євросоюзу та прагнення зміцнити свою безпеку є абсолютно виправданими.

Дуже вибивається з цього ряду заява Путіна про пошук наступника, бо в інтерв'ю він говорив про ядерну зброю і роз'яснював, навіщо була потрібна війна в Україні, окупація Криму тощо. При цьому тривалий час питання наступника в Кремлі не порушувалося, принаймні, на такому високому рівні. Що зараз змінилося?

Мені здається, жодних змін у цій темі не відбулося. Путін залишається при владі, очевидно, в горизонті 10-12 років, безсумнівно. Запитання поставили в контексті фільму, який знімають до 25-річчя його правління. Це великий термін, і кореспондент Зарубін, безумовно, мав підставу поставити це запитання просто через термін. Відповідь Путіна на це запитання була політично абсолютно зрозумілою.

Путін відповів, що він придивляється до великої кількості своїх співробітників і оточення, щоб знайти того, хто міг би бути таким же, як він. Але він, зрозуміло, відповів дуже узагальнено, не збираючись і навіть показуючи, що обговорювати тему наступника не потрібно. Ось у чому, на мій погляд, сенс цього сюжету.

Путін у цьому фільмі формулює деякі вимоги до наступника. І насамперед щоб він був таким же "патріотом" Росії, як Путін. Тобто щоб ця людина продовжувала курс путінізму після його відходу або смерті і підтримувала ту модель, яку він створив. Це очевидно.

Але треба сказати, що через 10 років частини тих, кого сьогодні називають серед можливих наступників, просто не буде в живих, а інші постаріють. Тому ми бачимо зараз списки, які публікуються в російських Telegram-каналах, де політологи перераховують 20-30 імен. Але дивлячись на ці списки, можна сказати, що через 10 років половини з цих людей уже не буде на політичній сцені. Так само, як за останні 10 років зникли з політичної сцени найвпливовіші фігури, які, як багатьом здавалося, неймовірно близькі до Путіна і визначатимуть політичний курс після його відходу.

Немає ні Володимира Якуніна (колишній глава РЖД. - Главред), ні колишнього міністра спорту Віталія Мутка, ні Олексія Кудріна, ні Анатолія Чубайса, ні Аркадія Дворковича тощо. Навіть міністр оборони Шойгу злетів з посади. Найвпливовіший Патрушев перейшов на слабшу позицію в системі і фактично пішов на пенсію. Тож через 10 років ми будемо дивитися на цю ситуацію зовсім іншими очима. І, найімовірніше, наступник Путіна перебуває серед тих, кому зараз 35 років.

Хто взагалі може бути цим наступником? Чи є в цьому віковому діапазоні хтось, на кого, в принципі, Путін міг би звернути увагу або до кого придивлятися?

З того списку, який оголошується, є абсолютно нереалістичні персонажі - наприклад, Рамзан Кадиров, який не може стати президентом Російської Федерації за жодних обставин.

Але є і більш реалістичні кандидати. Ці люди старші, але, безсумнівно, Мантуров - людина, з одного боку, впливова, а з іншого - улюбленець Путіна, і, очевидно, дуже підходить під цю роль. Також називають молодого (хоча вже не зовсім молодого) колишнього губернатора Калінінградської області Антона Аліханова, який зараз працює в уряді.

З деяким побоюванням можна припускати, що потенційним наступником може бути молодший Патрушев, який зараз керує Россільгоспбанком.

Але можна точно сказати: наступник Путіна буде або обраний ним самим, або, у разі його раптової смерті, визначений умовним "політбюро". Ця людина має відповідати п'яти вимогам:

1. Вона, безсумнівно, має бути чиновником класу "А";
2. Вона має або складати військову присягу Російської Федерації, або служити в спецслужбах, що прирівнюється до присяги.
3. Він повинен розуміти основи макроекономіки, інакше він буде не в змозі керувати країною.
4. Він повинен мати достатню освіту - тут, наприклад, Мантуров і Патрушев-молодший цим вимогам відповідають.
5. Він має бути обираним.

Простіше кажучи, як сам Путін зауважив в інтерв'ю Зарубіну, за допомогою адміністративного ресурсу і політтехнологій можна "натягнути" 10, 20 або навіть 25 відсотків голосів, але неможливо обрати людину, яку неможливо обирати. Тобто у кандидата має бути хоч якась харизма, зрозуміла громадянам, щоб хоча б 25% виборців щиро проголосували за нього.

Ось цими п'ятьма пунктами, по суті, і обмежується коло можливих наступників. Але хто саме це буде - зараз абсолютно неможливо припускати, тому що це буде за 10, а можливо, і за 15 років.

Тобто ви вважаєте, що Путін дійсно може залишитися при владі ще років на десять, і немає жодних підстав очікувати його більш раннього відходу за будь-яких умов?

Ну, якісь екстремальні, надзвичайні причини, звісно, можливі. Але якщо, власне кажучи, займатися політичним плануванням або питаннями вироблення політичних стратегій, то потрібно виходити з того, що Путін залишиться при владі щонайменше до 2030 року - тобто ще на шість років, до закінчення його каденції. І, найімовірніше, потрібно готуватися до того, що він перейде в наступну каденцію, яка вже може стати для нього проблемною за віком. Можливо, саме тоді він або піде з життя, або залишить посаду і буде прагнути передати владу. Але це станеться не в межах поточного терміну - треба виходити саме з цього.

Просто це більш прагматичний підхід, оскільки абсолютно марно стратегічно жити в режимі очікування того, що диктатор раптово зникне. Такий розрахунок - хибний.

Якщо буде дотримано всіх умов - скажімо, Трамп запровадить санкції, а Китай висловить свою думку щодо завершення війни або її продовження, - який ваш прогноз на найближчий час у цих умовах? Чого чекати Україні?

Мій прогноз такий: якщо до осені 2025 року вдасться домогтися відчутної переваги у виробництві та постачанні озброєнь - насамперед ракет, дронів і артилерійських снарядів - на користь України, то війна може ґрунтовно призупинитися в середині 2026 року.

Для цього необхідно, щоб Кремль відчув: придбання північнокорейських та іранських ракет або активно блокується, або не дає змоги домогтися переваги над Україною. Це ключовий момент, який може призвести до того, що 2026 року війна хоча б призупиниться.

А якщо такої переваги не відбудеться, то слід виходити з того, що війна може тривати за сценарієм війни між Індією і Пакистаном. Їхнє протистояння розпочалося ще 1947 року, і не завершилося й досі у 2025 році. Увесь цей період, конфлікт тривав з різним ступенем інтенсивності у Пакистану та Індії, але він не призвів до зміни взаємовідносин у кращий бік. І з певною періодичністю відбувалися загострення - навіть після того, як активна фаза військових дій завершувалася, вона продовжувалася через якийсь період. Ось у чому полягає основна складність: знадобляться колосальні зусилля з боку тих, хто дійсно поставить перед собою стратегічну мету не просто заморозити цю війну, а повністю її зупинити, змінивши в майбутньому характер взаємовідносин між двома країнами.

Це величезне завдання. І можна тільки молитися, щоб воно було вирішене хоча б протягом наступного покоління.