7 травня — російський «День радіо». Чому вітати з ним українців — моветон і неповага до історії

Сьогодні я помітив, як деякі медіа та навіть органи влади (!) знову поспішили привітати українців із так званим «Днем радіо» 7 травня. Оскільки трохи маю стосунку до боротьби з дезінформацією, то мушу прокоментувати — це не наше свято, а ще один бутафорський день, встановлений Радянським Союзом і тепер підтримуваний Росією. Ця дата пов’язана з розрекламованим, але не надто інноваційним фізичним експериментом російського інженера Олександра Попова 1895 року, якого радянська історіографія зробила мало не «винахідником радіо». Зверніть увагу, що сам Попов на свій «винахід» навіть не подавав патент — це було беззмістовно, бо він використав для експерименту схему приймача англійського фізика Олівера Лоджа практично без змін. Та й про радіомовлення він зовсім не думав: назвав свій пристрій «грозовідмітником» і планував ним фіксувати розряди блискавок.

Українці відзначають свій День радіо 16 листопада, і пов'язаний він із дійсно непересічною для нас подією — зусиллями ентузіастів та місцевих інженерів у Харкові, в 1924 році, було здійснено першу радіотрансляцію в Україні. Ефіри майже одразу стали регулярними, Українське радіо мовить і досі, понад сто років. Цей день став офіційним святом після кількадесятилітньої боротьби уже в незалежній Україні — аби врешті-решт визнати внесок українських інженерів і ентузіастів, які створювали радіо не за вказівкою з Москви, а з власної ініціативи.

Про все це ми розповідаємо у книзі «Українське радіо: історія буремного століття». І до вашої уваги пропоную декілька абзаців із неї — з нагоди відкриття передпродажу у видавництві «Лабораторія».

***

Українське радіо зародилося в атмосфері Харкова — потужного технічного центру, який тоді був справжнім серцем радіотехнічної революції в Європі. Науковці в передових лабораторіях прокладали шлях до нових відкриттів, а телеграфні станції зв’язували місто із Заходом і Близьким Сходом. Радіо тут стало модою: тисячі ентузіастів власноруч збирали приймачі, ніби відповідаючи на виклик часу. «Ми не чекали радіо з Росії — ми створювали його тут» — ось як описує цю епоху дослідник історії Українського радіо Віталій Артеменко в проєкті «Життя в ефірі». І справді, радіо не привезли сюди звідкись іззовні, а побудували місцеві інженери з Українського радіотовариства.

Однак радянська влада зумисно витирала зі сторінок історії імена українських першопрохідців радіоінженерії, дізнатися й поширити правду було нелегко. «Кагебіст попередив мене: “Будеш рити — вилетиш як пробка”», — згадує Артеменко. І це не дивно з огляду на подальші сталінські репресії проти українських радійників. Попри всі загрози він продовжував свої дослідження, удаючись до хитрощів і ризикуючи.

Саме завдяки Віталієві Артеменку історія першого ефіру Українського радіо не закінчується 16 листопада 1924 року. За п’ятдесят років він знайшов згадку про цю подію та її дату, вивчаючи підшивки газет, та вперше повідомив широкому загалу.

І уявіть собі: двадцять років боротьби знадобилося дослідникові для того, щоб добитися офіційного визнання цієї дати: у його доробку, зокрема й за той час, понад 1000 публікацій про історію радіо. Можливо, незручним було саме те, що перші ефіри — в цю дату і ще певний час після неї — були організовані ентузіастами, а не за партійною рознарядкою. Уже в незалежній Україні, 1994 року, після підтриманого Укртелерадіокомпанією листа Віталія Артеменка до Президента України Леоніда Кучми, 16 листопада оголосили професійним святом — Днем працівників радіо, телебачення та зв’язку.

Так українські медійники дістали змогу святкувати свій день окремо від російських пропагандистів, які й далі відзначають іще радянське професійне свято сьомого травня. А Віталія Артеменка почали називати «людиною, яка зробила свято».