Повстанці, теракти, “хірургічні удари”. Як Індія і Пакистан воюють вже 78 років

У ніч проти середи 7 травняІндія завдала удару по пакистанській частині Кашміру. Це стало відповіддю на напад бойовиків на туристів в індійській частині Кашміру два тижні тому. Тепер Пакистан – ядерна держава, як і Індія – обіцяє відповісти. 

Повномасштабні війни, озброєні повстанці, зруйновані будинки і десятки тисяч жертв – конфлікт у цій частині світу не вщухає з 1947 року, зазначає  bbc.com.

Британська спадщина

14 і 15 серпня 1947 року відбувся поділ Британської Індії. 14 серпня оголосив про свою незалежність Пакистан, днем пізніше – Індія.

План розмежування назвали на честь лорда Маунтбеттена – останнього віцекороля Індії. Він запропонував розділити Британську Індію за релігійною ознакою: Пакистану відходили території з мусульманським населенням, Індії – з індуїстським. Деякі землі залишалися спірними, їм запропонували самим визначити свою подальшу долю.

Закладена в плані Маунтбеттена невизначеність призвела до конфліктів, багато з яких тривають вже майже 80 років.

У 1947 році Кашміром правив махараджа Харі Сінгх, який довгий час вагався, до якої з нових держав йому приєднатися. Він не відчував симпатії ні до лідера Індійського національного конгресу Джавагарлала Неру, ні до Пакистану, який, як побоювався Харі Сінгх, повністю поглине Кашмір.

На тлі нерішучості непопулярного правителя на перший план вийшов шейх Мухаммад Абдулла. До моменту поділу Індії він сидів у в’язниці за виступи проти авторитарного правління махараджі. Шейх Абдулла, мусульманин, вважав Індію меншим злом: Неру обіцяв Кашміру автономію. У цей час махараджа оголосив незалежність князівства.

Влітку 1947 року в Кашмірі почалися сутички між індуїстами і мусульманами, уряд втратив контроль над ситуацією.

У жовтні в Кашмір увірвалися з Пакистану збройні формування, які вирішили надати “братню допомогу” кашмірським мусульманам.

Харі Сінгх звернувся по допомогу до Індії, та поставила умову: армія підтримає Кашмір, якщо той увійде до складу Індійського союзу.

27 жовтня махараджа підписав договір, але війна вже почалася.

Перша війна між Індією і Пакистаном (1947-1949)

Пуштунським напіввійськовим формуванням, які прибули з Пакистану, вдалося захопити столицю князівства, Срінагар. Після підписання договору з махараджею Індія направила туди батальйон сикхів, який зміг швидко взяти місто під свій контроль.

Після цього Пакистан оголосив північну частину князівства своєю територією під назвою Азад Джамму і Кашмір (“Вільний Джамму і Кашмір”). Пакистанська армія напала із заходу і попрямувала до Срінагара. Індійські війська зайняли кругову оборону, розбили мусульманське ополчення на околицях і почали просуватися на захід.

Але в цей час у північній частині князівства, населеній мусульманами, місцеве населення підтримало пакистанське вторгнення. Громада взяла під контроль північ Кашміру й оголосила про приєднання до Пакистану.

Індія посилила свою присутність, але протягом року так і не змогла прорвати оточення Пунча (в районі Джумми на заході), де кашмірську армію взяли в облогу мусульманські формування.

Індійські військові намагалися також прорватися на північ до Скарда і Гілгіта. Тільки до листопада 1948 року індійцям вдалося зняти облогу Пунча і відтіснити північних повстанців.

1 січня 1949 року відповідно до резолюції ООН вступило у дію перемир’я. За пів року Індія і Пакистан підписали угоду про лінію припинення вогню. Кашмір розділили на дві частини: приблизно 60% території перейшли під контроль Індії, 40% – Пакистану.

Передбачали, що лінія розмежування буде тимчасовою і остаточно визначиться завдяки політичному врегулюванню. Як це часто буває, тимчасове рішення затягнулося на десятиліття.

Друга війна між Індією і Пакистаном (1965)

У березні 1948 року тимчасову адміністрацію Джамму і Кашміру під контролем Індії очолив той самий шейх Абдулла – мусульманин і головний супротивник махараджі.

Для Індії це було мудрим рішенням: поставивши мусульманина фактичним правителем проблемного регіону, Делі підкреслював багатонаціональний і мультирелігійний характер Кашміру, відкидаючи тим самим звинувачення Пакистану в окупації.

Утім, за п’ять років дружбі Неру і шейха Абдулли прийшов кінець: проти шейха завели справу про змову і звинуватили у сепаратизмі. Він вийшов на волю лише 1964 року, а потім знову потрапив до в’язниці на три роки.

У 1965 році ситуація знову загострилася. Навесні спалахнули сутички між індійськими та пакистанськими військовими через пустельну територію на кордоні. А влітку Пакистан почав диверсійні операції в індійській частині Кашміру. У відповідь індійська армія увірвалася в Азад-Кашмір – найпівденнішу частину підконтрольної Пакистану території регіону.

Почалися повномасштабні зіткнення: індійські війська не обмежилися Кашміром, а почали також просуватися до Лахора.

Війна закінчилася 23 вересня 1965 року, кожна зі сторін оголосила про свою перемогу. Загалом під час бойових дій загинуло близько семи тисяч людей, Пакистан втратив 300 танків, Індія – 80.

Третя війна та офіційний поділ Кашміру (1971)

У грудні 1971 року почалася третя повномасштабна війна між Індією і Пакистаном – цього разу далеко від Кашміру.

За планом Маунтбеттена, Пакистан розділили 1947 року на дві частини, західну і східну.

На сході й почалася війна: повстанці проголосили незалежну державу Бангладеш.

Пакистанська армія розпочала репресії, почалися сутички, в яких, за різними оцінками, загинули від 200 тисяч до 2 млн людей.

Індія відкрито підтримувала повстанців: її війська увійшли в Бангладеш, як заявляла прем’єрка Індіра Ганді, “для запобігання кровопролиття”.

У відповідь Пакистан вдарив по індійських авіабазах. Індія після цього оголосила війну сусідній державі. За два тижні пакистанська армія зазнала нищівної поразки, а Бангладеш здобув незалежність.

Ця війна мала багато важливих наслідків. Саме з цього моменту Пакистан почав роботу над ядерною зброєю. Крім того, 1972 року нарешті тимчасовий кордон у Кашмірі став постійним.

Повстанці і теракти

У 1987 році в штаті Джамму і Кашмір були вибори до законодавчих зборів.

Шейх Абдулла на той час уже помер, регіон очолював його син, Фарук Абдулла. Перед голосуванням він уклав союз із владною партією, Індійським національним конгресом, і здобув абсолютну перемогу. Однак кандидати, які програли, заявили про масштабні фальсифікації, після чого почалися сутички.

За десять років до цього в англійському Бірмінгемі прихильники збройної боротьби за незалежність регіону створили Фронт визволення Джамму і Кашміру (ФОДК). На початку 1980-х вони перемістилися в Азад-Кашмір, пакистанську частину регіону. А 1987 року, після спровокованого виборами повстання, озброєні сепаратисти увійшли в індійський Кашмір.

У наступні два роки в Кашмірі з’явилися десятки різноманітних збройних угруповань: одні виступали за приєднання до Пакистану, інші – за створення незалежної мусульманської держави.

Бойовики нападали на індійські урядові установи, вбивали на вулицях тих, кого підозрювали у співпраці з владою, підривали бомби в багатолюдних місцях.

Індія відповіла жорстокими репресіями і розширенням повноважень армії. Тепер військові могли застосовувати зброю проти підозрілих людей і арештовувати без суду і слідства. Утім, повстанським угрупованням вдавалося контролювати значні території та навіть запроваджувати там власні закони.

Увесь цей час Пакистан неофіційно постачав зброю повстанцям, закривав очі на роботу їхніх тренувальних таборів на своїй території. Згодом експрезидент Пакистану Первез Мушарраф зізнався, що Ісламабад підтримував багато угруповань.

Серед них – джихадистська “Лашкар-е-Тайба”. Саме її відгалуження, “Фронт опору”, взяло на себе відповідальність за вбивство туристів у Кашмірі у квітні 2025 року.

“Хірургічні удари”

1998 року Індія і Пакистан провели ядерні випробування, а наприкінці того ж року почали переговори про мирне врегулювання можливих конфліктів.

Тим часом сутички тривали. У 1999 році недалеко від лінії зіткнення в Кашмірі пакистанські військові (за офіційною версією Ісламабада – незалежні повстанці) зайшли на підконтрольну Індії територію. Жодна з країн не назвала це війною, але внаслідок зіткнень і артобстрілів загинули сотні людей.

У наступні роки країни ще не раз балансували на межі повномасштабної війни. У 2002 році Індія і Пакистан після низки інцидентів стягнули війська до кордону, але конфлікту вдалося запобігти завдяки зусиллям міжнародної спільноти.

З 2015 року все частіше траплялися напади джихадистів Кашміру на індійських військових. 2015-го бойовики атакували аеропорт, 2016-го – напали на військовий табір у місті Урі. Після цього індійські спецпідрозділи перетнули кордон із Пакистаном і вдарили по таборах, де готувалися напади. У Делі заявили, що це були “хірургічні удари” по бойовиках. Пакистанська влада заявила, що вважає це “безпричинною і неприхованою агресією” Індії.

Найсерйозніша ескалація сталася в лютому 2019 року.

В індійській частині Кашміру терорист-смертник врізався в автобус із поліцейськими, загинули 40 людей.

Індія відповіла на це авіаударами по підконтрольній Пакистану території.

Наступного дня почалася стрілянина по всій лінії розмежування. Також стався повітряний бій між індійськими та пакистанськими винищувачами.

У більш масштабну війну це, втім, не переросло.

Джерело:  BBC