Росія почала платити виснаженням за війну в Україні

У 2025 році РФ підійшла до тієї межі, коли без ухвалення радикальних рішень далі йти неможливо. І найкращим з таких рішень було б припинення війни.

Російська Федерація сьогодні переживає серйозні труднощі з бюджетом. Проблеми спостерігаються як із доходною частиною, так і з фінансуванням окремих видатків державного бюджету. Тому що більшість коштів зосереджуються навколо війни, яку Росія веде проти України — це перший ключовий фактор.

Другий чинник полягає в тому, що Російська Федерація більше не може в попередніх обсягах залучати кошти на зовнішніх ринках, оскільки перебуває під міжнародними санкціями.

Війна, яку сьогодні веде РФ, значною мірою велася за рахунок старих запасів. Йдеться про залишки радянської військової техніки, боєприпасів — усе, що залишалося в арсеналах, активно використовувалося. Окрім цього, Росія витрачала накопичені раніше кошти, зокрема з Фонду національного добробуту. Ліквідна частина цього фонду, за наявною інформацією, суттєво скоротилася.

Варто зазначити, що ця ситуація не виникла раптово. Проблеми назрівали протягом щонайменше останніх трьох років — із початку повномасштабної війни. Уряд РФ намагався реагувати на ці виклики, хоча офіційно проблеми визнавали неохоче.

Першим кроком у відповіді російської влади на бюджетні труднощі стало підвищення податків — наприклад, податку на видобуток природних ресурсів. У деяких випадках ці зміни впроваджувалися навіть заднім числом, тобто після завершення відповідних звітних періодів.

Другим кроком стало запровадження так званого додаткового податку на курсову різницю. Компаніям, які ще до війни акумулювали значні валютні резерви (зокрема, у доларах), доводилося платити податок із прибутку, що виникав через зростання курсу долара. Тобто держава заявляла: якщо ви тоді отримали долари, які тепер значно подорожчали, — ви маєте поділитися частиною цього "курсового" прибутку з бюджетом.

Що ж до витратної частини — вона сьогодні переважно сконцентрована на забезпеченні військової машини. Причому навіть ті компанії, які формально залишаються приватними, але працюють на оборонну промисловість, отримують фінансування саме з державного бюджету. Поки в бюджеті є кошти, ці компанії продовжують функціонувати.

Якщо ж перейти до мікрорівня, ситуація виглядає ще складнішою. Перший серйозний виклик — це дефіцит робочої сили. Причин декілька: складна демографічна ситуація, мобілізація та еміграція населення.

Другий виклик — технологічна ізоляція. Багато великих російських компаній, насамперед у сфері нафтовидобутку, металургії тощо, значною мірою залежали від західних технологій та обладнання. Це не просто інструкції чи проєкти — це високотехнологічні рішення, без яких реалізація масштабних інвестиційних проєктів стала майже неможливою. Санкції фактично заблокували постачання критичного обладнання, й у результаті багато компаній були змушені переглянути або повністю згорнути свої інвестиційні плани.

Третій виклик — неефективність державного управління.

Усі їхні спроби — як до війни, так і під час війни — перейти на імпортозаміщення у критичних категоріях товарів, особливо в компонентах, які використовуються у військово-промисловому комплексі, не спрацювали.

Усі так звані національні літаки на десятки відсотків складалися з імпортних запчастин і компонентів. І якщо ці імпортні компоненти відсутні — це очевидно: усе просто не працює.

Також виникли проблеми, наприклад, у фармацевтиці. Вони перестали отримувати необхідне обладнання для виробництва, адже виготовлення ліків — це складний і високотехнологічний процес. Так само припинилося постачання певних речовин — основних компонентів для виробництва ліків, що призвело до проблем із забезпеченням медикаментами.

Це не тотальний дефіцит — не йдеться про те, що люди масово помирають через відсутність термометрів чи базових засобів, але це суттєво негативно впливає на добробут населення. І мова не тільки про базові ліки, а насамперед про ті, що призначені для лікування хронічних захворювань.

Ще одна проблема — обслуговування іноземної техніки в Російській Федерації. Ключовий і дуже показовий приклад — це сфера авіаперевезень. Сьогодні компанії не можуть замінити іноземні літаки власними, бо вітчизняного виробництва просто просто немає у потрібних обсягах. Обмеження міжнародних перевезеньозначають втрату прибутків і відповідні економічні наслідки. Та й росіяни не можуть належним чином обслуговувати існуючі літаки через відсутність доступу до необхідних комплектуючих і технічної підтримки. А це ставить під загрозу не лише безпеку польотів, але й призводить до скорочення авіапарку. А для Росії це болюча тема, оскільки авіакомпанії традиційно заробляли на міжнародних перевезеннях, а всередині країни авіація — критично важлива через великі відстані.

Такі секторальні проблеми можна перераховувати ще довго. Підсумовуючи, імпортозаміщення частково спрацювало, але лише в обмеженій кількості галузей. Так, наприклад, Росія почала більше вирощувати картоплі. Але і тут є нюанси — сільське господарство також залежить від іноземної техніки, насіння, добрив тощо.

Крім того, Росія фактично втратила ринки збуту газу та нафти в Європейському Союзі й не змогла повноцінно переорієнтуватися на ринки інших країни. Внаслідок ситуації, що склалася, РФ змушена продавати свої енергоресурси з великим дисконтом, шукаючи обхідні схеми для обходу чинних санкцій.

Наступна проблема — це ситуація на ринку нафти. Сьогодні ми бачимо, що ціна на нафту знижується. Очевидно, що це погано для Російської Федерації. По-перше, сам товар дешевшає. По-друге, щоб продати саме російську нафту, доводиться надавати ще й великі знижки (дисконти). Тобто ціна і так падає, а тут ще й потрібно додатково зменшувати її, щоб знайти покупця. Як кажуть, тут уже "не до жиру — бути б живим".

Що стосується російської статистики щодо видобутку й експорту нафти і газу, з нею зараз дуже складно працювати, бо значну частину даних Росія просто перестала публікувати. Доводиться шукати оціночні джерела або аналітику з боку незалежних структур, бо офіційної прозорої інформації майже немає.

За підсумками першого кварталу 2025 року, ми бачимо, що російська промисловість чітко розділилася на дві групи галузей: військові галузі, які демонструють позитивну динаміку, та цивільні галузі, у більшості з яих спостерігається скорочення виробництва. Наскільки це скорочення є значним — залежить від конкретної галузі, але загальна тенденція очевидна. Економічні показники, якими хизується російський уряд і особисто Путін, великою мірою тримаються саме на військовому виробництві.

Проте у військової економіки є дві ключові проблеми: хоч зарплати в армії й оборонному секторі часто високі, військовим потрібна продукція цивільних галузей — хліб, одяг, інфраструктура тощо. І якщо цивільна економіка скорочується, це неминуче веде до дисбалансу. До того ж великі виплати у військовому секторі сприяють інфляції.

Також Російська Федерація свого часу активно стимулювала розвиток іпотеки — як житлової, так і комерційної. Основою цього стимулювання були державні пільги та субсидії. Бюджет фінансував низькі відсоткові ставки, програми молодіжного житла тощо.

Сьогодні ж бюджет РФ не має можливості підтримувати ці програми. Більшість пільгових ініціатив згорнули, що одразу вдарило по будівельному сектору. А на тлі падіння доходів і зростання невизначеності виявилося, що значна частина російського населення є перекредитованою. Зростає кількість ризикових кредитів — як серед громадян, так і серед підприємств. Це створює додатковий тиск на банківську систему й загрожує фінансовою нестабільністю.

Тому можна говорити про те, що 2025 рік — це певною мірою поворотний момент у тому сенсі, що Російська Федерація також починає відчувати виснаження, спричинене війною. Хоча очевидно, що їхнє виснаження і наше — це зовсім різні масштаби, адже вони значно більші, з усіма відповідними наслідками. Тим не менш, у них також накопичуються серйозні внутрішні проблеми.

І другий важливий момент — це те, що в Російській Федерації накопичилися економічні труднощі, які не пов’язані безпосередньо з війною. Раніше економічна модель РФ будувалася на експорті дорогих енергоресурсів, які приносили суттєвий дохід. Але нині ця модель змінюється, і, по суті, Росії доводиться шукати нові підходи, нові шляхи, нові економічні рішення. Навіть без війни перехід від однієї економічної моделі до іншої — це завжди дуже складний процес, за який доводиться платити.

У цьому контексті можна говорити про загрозу стагфляції, яка сьогодні для Російської Федерації стає все більш реальною. Стагфляція — це ситуація, коли економічне зростання практично відсутнє або дуже незначне (скажімо, на рівні 1%), а одночасно з цим зберігається висока інфляція. Для такої великої економіки, як російська, зростання ВВП на 1% — це практично нічого, якщо називати речі своїми іменами.

Одночасно з цим триває активна боротьба з інфляцією, що ще більше тисне на бізнес та споживачів. Поєднання економічної депресії та інфляційного тиску — це вкрай небезпечне явище, яке може завершитися масштабною кризою. Коли саме вона настане — сказати складно, проте очевидно одне: у 2025 році Російська Федерація підійшла до тієї межі, коли без ухвалення радикальних рішень далі йти неможливо. І найкращим з таких рішень, звісно, було б припинення війни.
Ігор Бураковський, голова правління Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, спеціально для Главреду