"Росіян у СС було в 10 разів більше, аніж українців": що стоїть за російськими міфами про перемогу 9 травня

Свято 9 травня стало ключовим в ідеології агресивного режиму Володимира Путіна. Для просякнутої мілітаризмом і шовінізмом Росії День перемоги — практично релігійна подія, з власними "святими" та їхніми "подвигами". "Телеграф" поспілкувався з професійним істориком, дипломатом, послом України в Республіці Хорватія (2010—2017), а також в Боснії і Герцеговині (2011—2017) Олександром Левченком про ворожі міфи навколо Другої світової.

— Років 15 тому Володимир Путін заявив, що СРСР міг перемогти у Третій рейх і без українців. Як ви до цього ставитесь як історик та українець?

— Ну, по-перше, Радянський Союз не міг перемогти нацистську Німеччину, якби на заході Європи, в північній Африці та в Італії не вели активних дій проти гітлерівців британці при допомозі американців та інших союзників. По-друге, радянська армія була б в катастрофічному стані без військової допомоги США. Отже наодинці радянська армія просто не могла жодним чином перемогти Вермахт. Неук Володимир Путін мав би про це знати.

Щодо перемог Червоної (з 1944 р. Радянської) армії, то в часи СРСР московська пропаганда намагалася не виділяти якусь одну радянську націю як головну в перемозі над нацизмом. Між тим, якось між рядками завжди говорилося про особливий внесок російського народу. Тобто, червоний прапор над Рейхстагом начебто підняв російський солдат. Хоча відомо, що наказ підняти червоний прапор віддав українець, а підняли його над Рейхстагом грузин та росіянин. Тому начебто всі радянські народи долучились до перемоги, але мовляв, без сумніву росіяни — найбільше.

Цей міф пропагувався десятиліттями і багато радянських людей хибно вважали, що росіяни зробили вирішальний внесок у перемогу над Адольфом Гітлером. Але ні! Серед 20 мільйонів загиблих радянських людей майже 10 мільйонів становили українці. А серед 27 мільйонів демографічних втрат громадян СРСР — 14,3 мільйони припадало на Україну.

На початку 2000-х років історики України, Росії та інших колишніх радянських республік порахували, що вбитих українців більш як 8 мільйонів, а росіян — майже 9 і начебто "все в порядку", відповідно до існуючих московських наративів. Але було три нюанси. Перший: втрати України рахували без Криму, бо тоді він був у складі РФ, другий — без Закарпаття, яке в той час було у складі Угорщини.

Крім того, рахували у проміжку з 1941 до 1945 років, тобто часу т.зв. "Великої Вітчизняної війни", а не протягом Другої світової війни (1939-45). Тому багато істориків в Україні вважають політично та науково неправильним рахувати людські втрати України без Криму та Закарпаття, а також в період виключно від 22 червня 1941 року. І якщо врахувати всі ці три нюанси, то виходить інша цифра. Втрати України майже 10 мільйонів осіб, а росіян – більше восьми мільйонів.

У демографічних втратах українців ще набагато більше. Отже головний вклад в перемогу над нацизмом вніс саме український народ – це найбільше серед усіх європейських націй. Росіяни на другому місці, євреї втратили 6 мільйонів, втрати населення Польщі — 5,1 млн осіб. Для порівняння — німців, які воювали з усім світом, загинуло 6,5 мільйона. Більше від українців у Другій світовій війні загинуло тільки китайців – 15 мільйонів. Але у відсотку до всього населення ви розумієте пропорцію і ті страхи, через які пройшло населення України.

Таким чином, ми маємо спростовувати радянсько-російську пропаганду. Тому світ має знати про визначний внесок українського народу в перемогу над Третім рейхом і його союзниками — угорцями та словаками, а також колишніми союзниками нацистів, які в останній момент переметнулися на бік Антифашистської коаліції – італійцями і румунами.

Не даремно Україну запросили в засновники ООН як важливу складову Антифашистської коаліції. Нагадаю, що словацький прем’єр Фіцо збирався до Москви на парад Перемоги, як і сербський прем’єр Вучич. Здається, вони захворіли та не поїдуть, але варто знати, що Словаччину визволили від нацизму бійці II Українського фронту, де більшість воїнів були українцями, а Белград звільняли бійці III Українського фронту, як власне і Софію, Бухарест, Будапешт та Відень. Там було 60% українців, мобілізованих з південних регіонів України.

II Український фронт наповнювали новобранці з Центральної України, а I Український фронт, який звільняв Краків та Берлін, у більшості складався з українців північних областей України. Там служив до перемоги і мій дід, який родом з Чернігівщини. Тож Фіцо, Вучичу чи Орбану треба їхати дякувати за визволення своїх країн від нацизму не до Москви, а до Києва.

— Як Ви ставитеся до радянських міфів на кшталт героїчного захисту Червоною армією Києва, Бреста, Мінська від натиску переважаючих сил німців?

— Німецька армія підійшла до Києва менше, аніж через три місяці від початку війни. Оборона міста та всього регіону тривала 72 дні і закінчилася повною катастрофою. 700 тисяч радянських солдат загинуло або потрапило в полон до Вермахту. Бездарність управління військами з боку Генштабу і Ставки Верховного головнокомандування в Москві зашкалювала.

Оборони Мінська як такої взагалі не було. Німецькі війська увійшли до міста на 6-й день війни. Брестська фортеця протрималася всього тиждень, хоча московські пропагандисти представляли справи чи не багатомісячної оборони. Дійсно, оборонці фортеці відмовилися здаватися. Але знаєте, чому? Тому що у вересні 1939 року Німеччина почала Другу світову війну нападом на Польщу. До Третього рейху приєднався у нападі на Польщу його союзник – СРСР.

Біля Бреста радянські війська зустрілися з Вермахтом, який не міг здолати польських оборонців фортеці. Тоді до справи взялися радянські війська. Радянське командування пообіцяло польським захисникам почесний вихід з фортеці зі зброєю і вільний прохід. Поляки погодилися, а коли вийшли за фортечні мури — усі були розстріляні радянською артилерією та кулеметами. Наступного дня в Бресті відбувся спільний радянсько-німецький військовий парад перемоги над Польщею.

Тож радянські бійці в червні 1941 року боялися, що з ними вчинять так, як вони зробили з поляками два роки тому. Тому і відмовилися на перших порах здаватися. Через багато років схожа ситуація відбулася в Україні. Коли 2014 року в оточення під Іловайськом потрапили українські війська, а росіяни пообіцяли їм вільний прохід через "зелений коридор". Але там була засідка, і тих, хто пішов цим "коридором", було вбито або взято в полон. Тоді наші військові керівники оточених підрозділів, які колись разом служили з росіянами, купилися на "слово російського офіцера".

Запам’ятайте: це слово нічого не варте, просто бруд і гіркий обман. Як сказав канцлер Прусії Отто фон Бісмарк ще 150 років тому: будь-яка домовленість з росіянами, навіть письмова, не варта того паперу, на якому укладена. Минуло півтора століття, а брехня й обман залишаються важливими інструментами російського командування.

Це треба особливо враховувати в разі початку переговорів про мир з Москвою. Напавши 22 лютого 2022 року на Україну, Росія порушила 200 двосторонніх угод. При цьому і відомий Будапештський меморандум, коли Москва взяла під особисті зобов’язання гарантій територіального суверенітету України сотні ядерних ракет з України, брутально порушивши усі домовленості.

— Чому радянська, а потім російська пропаганда розкручували тему спалення німецькими окупантами білоруського села Хатинь, тоді як про трагедію української Корюківки, де було вбито в 40 разів більше цивільного населення, практично не згадували?

— Радянська пропаганда, а потім і російська — діяли дуже вибірково і завжди використовували ідеологічні кліше. Москва завжди намагалася просувати наративи вирішальної російської участі в перемозі над нацизмом. А якщо це не росіяни, то близькі їм білоруси. Українці теж близькі, але в Кремлі хотіли кинути тінь на український антифашизм, начебто присутністю великої кількості колаборантів. Це повна брехня і ми це обговоримо.

Отже, в білоруському селі Хатині загинуло менш як 150 осіб, а в чернігівській Корюківці — понад 6 тисяч. Проте Кремль ще на Нюрнберзькому процесі 1945 року хотів використати Хатинь як трагедію, що співзвучна з назвою Катинь, де радянські НКВДисти знищили десятки тисяч польських військовополонених. А про цей військовий злочин було широко відомо, тож треба було підмінити його трагедією білоруського села, до якої були причетні німці та колаборанти-поліціянти, здебільшого вихідці з окупованих українських територій.

А от коли потрібно було говорити про вбивства багатьох тисяч цивільних в Корюківці, то треба було б згадати не тільки підрозділ СС, але й угорських військових, які були союзниками Вермахту, а також російських "казаков". Тож Москві було зручніше казати про українських зрадників України, аніж про злочин російських козаків, які вбили у 40 разів більше цивільних Корюківки, ніж у Хатині.

Про цей найбільший злочин у Другій світовій війні зі знищення цивільного населення в одному місці стало широко відомо відносно недавно. Всі чули про білоруську Хатинь, чеське Лідіце (вбито 173 особи) чи французький Орадур (вбито 643 цивільні особи).

Перед широкомасштабним російським вторгненням в Україну Франк-Вальтер Штайнмаєр, тодішній міністр закордонних справ Німеччини, а потім федеральний президент — двічі відвідав Корюківку, де віддав шану загиблим цивільним українцям.

А от Віктор Орбан, який себе намагається представляти як європейського політика, — жодного разу. А саме угорські солдати найбільше були задіяні у відплатній акції проти мирних жителів Чернігівщини. Офіційний Будапешт ніколи не вибачався за масові вбивства українців та руйнування нашого господарського потенціалу угорськими окупаційними військами у Другій світовій війні.

— Радянська та російська пропаганда увесь час намагалися підтримувати міф про масову участь українців у частинах СС, при цьому постійно згадуючи дивізію "Галичина" та батальйони "Нахтігаль" та "Роланд".

— Ну, по-перше, батальйони "Нахтігаль" та "Роланд" не були в СС. Вони підпорядковувалися німецькій військовій розвідці – Абверу. Дивізія "Галичина" формувалася як загальновійськовий підрозділ і лише потім всі військові підрозділи Вермахту, сформовані на національній основі (звісно, окрім німців), рішенням Гімлера були підпорядковані СС.

І тут цікаво, що росіян у СС було в 10 разів більше, аніж українців. Це 29-та та 30-та гренадерські дивізії СС, відомі як 1-ша та 2-га російські дивізії. Крім того, 15-й козачий корпус СС, в якому служили донські, уральські, сибірські та кубанські козаки. Не забуваймо і російську дивізію СС "Руссланд" (згодом — 1-я Русская национальная армия, нім. 1. Russische Nationalarmee. — Ред.), а також російську окрему бригаду СС "Дружина", російський окремий полк СС "Варяг" і ще 30 окремих російських батальйонів СС.

Причому російська пропаганда замовчує, що два такі батальйони сформували з етнічних росіян Севастополя. Вони активно воювали проти кримських партизан, хоча сталінська пропаганда хотіла якнайбільше повісити гріхів на кримських татар, які малою частиною були присутні в німецьких охоронних підрозділах. Велика їхня частина служила в Червоній армії, багато з них стали Героями Радянського Союзу, але це не зупинило Сталіна прийняти злочинне рішення про повне виселення кримських татар зі своїх домівок в травні 1944 року.

Бійці IV Українського фронту визволили від нацистів Крим і пішли далі визволяти території України та інших країн, а на півострів зайшли 20 тисяч НКВДистів, які силоміць вивезли усе кримськотатарське населення з півострова у товарних поїздах і вагонах для худоби на Урал та в Середню Азію.

Ці десятки тисяч радянських бійців НКВД так і залишилися на півострові стежити, щоб з далеких областей РРФСР було завезено нове населення, яке селили у кримськотатарські будинки, надаючи залишені майно та реманент російським переселенцям, які штучно створили російську етнічну більшість на півострові.

Тоді на Арабатській Стрілці, яка географічно віддалена, випадково залишилося кримськотатарське село, яке жило досить відокремлено, не знаючи, яка трагедія вже сталася з їхніми співвітчизниками. Тоді всі потяги на Урал та в Середню Азію вже пішли. Тож чекісти посадили всіх на стареньке судно і сказали, що перевозять їх далі через Азовське море на нове місце проживання. На середині моря судно підірвали, а тих, хто намагався врятуватися, — розстріляли з кулеметів катерів супроводу.

На фронті бракувало бійців, однак війська НКВД назавжди залишилися в Криму для підтримки сталінського порядку. Тож не дивуйтеся поведінці чекіста Путіна. Він — продовжувач підлих традицій з вбивств мирного населення, навіть не чужого, а свого. Диктатор декларативно проголосив український народ "своїм", але вбивати його намітив ще задовго до нинішньої війни.

Ну, і в підсумку. Дивізія "Галичина" наприкінці квітня 1945 року стала знову загальновійськовим підрозділом і вийшла з СС. Тому її бійців не судили під час Нюрнберзького процесу. 1-ша російська дивізія СС заплямувала себе у страшних злочинах зі знищення мирного населення. Під час Варшавського повстання ця дивізія допомагала Вермахту придушити виступ поляків. За масові злочини перед цивільними за наполяганням німецького генерала Альфреда Йодля Гітлер віддав команду на розстріл командира 1-ї російської дивізії СС Броніслава Камінського. Це унікальний випадок, коли фюрер наказав розстріляти свого генерала за звірячу поведінку у відношенні до цивільних осіб.

Значними злочинами над цивільними також був сумно відомий 15-й "Казачий" корпус СС. Він був розташований на Балканах і охороняв стратегічну залізну дорогу від Салонік до Відня. Більша частина цієї залізниці проходила територією Югославії, тож місцеві партизани часто влаштовували диверсії проти німецьких потягів. Тоді російські "казаки" у ході каральних операцій нищили усе живе на своєму шляху. Місцеві жителі казали, що неймовірно, з якою злобою одні слов’яни (росіяни), нищили інших слов’ян (сербів і хорватів).

Тож не варто дивуватися масовим російським воєнним злочинам у Маріуполі та Бучі. Можливо, це у них в крові. Не даремно ще у XVI столітті після різанини у Казані, яку влаштували "охочі люди" — колишні злочинці і вбивці, які втекли від правосуддя, їх не чіпали, якщо вони погоджувалися воювати на боці Москви (середньовічна ПВК "Вагнер"), загально усіх московитів серед сусідніх народів почали називати кац*пами (тур., азерб. і кримськотат. kassap — "м'ясник". У тюркські мови це слово потрапило з арабської, де qaşşăb означає "живодер", "м'ясник". — Ред.).

Тому Путін точно не може заявляти, що росіяни — головні в перемозі над нацистами. Вони беззаперечно після українців. Тож і не дивно, що так складно їм дається війна проти українського воїна, який боронить свою неньку Україну. Ну, а щодо святкування 9-го травня, то російські фашисти – рашисти (а зараз це вже науковий політологічний термін) славлять перемогу над іншими фашистами, які були їхніми союзниками до червня 1941 року. Путінський рашизм, який є наступником сталінізму, та гітлерівський нацизм — два боки однієї й тієї ж людиноненависницької ідеології.