Чи повернуться українські науковці на Батьківщину? Розмова про «відтік мізків» під час війни

Українські науковці повертатимуться, якщо їм пропонуватимуть довгострокові контракти в Україні, можливості продовжувати дослідження в лабораторіях та університетах і сприятливе середовище. Наразі за кордоном їм пропонують переважно тимчасові контракти. Також бар’єром для тривалої роботи є знання мови країни перебування – розповідають співзасновники спільноти «Українська наукова діаспора».

Натомість перебування науковців і викладачів за кордоном дозволяє запрошувати іноземних лекторів в українські університети і сприяє розвитку наукової дипломатії – адвокатувати потрібні Україні меседжі та організовувати міжнародне співробітництво. Зокрема, протидіяти російським наративам у західних університетах.

Українська наукова діаспора – спільнота, створена після повномасштабного вторгнення для об’єднання зусиль українських вчених різних хвиль міграції для відбудови та розвитку України, а також їх ефективнішої інтеграції до світового наукового співтовариства. У ній вже понад 1200 науковців.

Чи можливо призупинити «відтік мізків» з України? Чому українським вченим погрожують російські? Як український фізик за кордоном може бути амбасадором України? Як науковці готові долучатися до відновлення України? Ці та інші питання співзасновники «Української наукової діаспори» обговорюють у проєкті громадської ініціативи «Голка» – «Мости України».

«Главком» є інформаційним партнером проєкту.

Ви проводили дослідження ще у 2022 році про плани повернення науковців, які опинилися за кордоном через повномасштабне вторгнення. Вже тоді половина з них говорила, що планують залишатися. Як можна пояснити цей досить високий відсоток порівняно з настроями інших воєнних мігрантів, які у 2022 році були схильні повертатися? 

Євгенія Поліщук: Науковці робили цей вибір через безпеку свою і дітей й через те, що багатьом нема куди повертатися, як вченим з Донецької області, з Маріупольського університету. Або умови роботи не підходять. Для проведення експериментальних досліджень потрібне безперебійне електропостачання. Не всі українські університети могли це забезпечити. Зараз ситуація краща. Крім того, вже у 2022 році деякі університети прийняли політику про звільнення тих, хто перебуває за кордоном. 

А яка ситуація зараз? 

Євгенія Поліщук: За відчуттями, бо досліджень не проводили, відсотків на 20 менше зараз науковців за кордоном, тому що деякі повернулися. Міністерство освіти і науки декларувало, що за кордоном перебуває 5 тис. науковців. Але про конкретні цифри говорити важко, бо деякі вчені там можуть перебувати за програмою мобільності і виїхали на кілька місяців (академічна мобільність – можливість викладати, стажуватися чи проводити наукову діяльність в іншому закладі вищої освіти або науковій установі на території України чи поза її межами – ред.). 

Найбільше наших науковців у Польщі, Німеччині і Чехії. Українські університети по-різному проводять політику збереження контактів з вченими. В одних чітка вимога фізичного перебування в Україні, що більше стосується університетів на західній Україні. Інші залишають пів ставки роботи викладачів в університетах й вони можуть викладати закордонних університетах. Ті, які на прифронтових територіях або переміщені, проводять онлайн-викладання. 

Ігор Лиман: Я з переміщеного Бердянського державного педагогічного університету. Бердянськ вже на третій день повномасштабного вторгнення був окупований, тому університет переїхав до Запоріжжя. Це теж неспокійне місце, тому наші викладачі і студенти працюють онлайн. Зараз ми проводимо масштабне дослідження всіх переміщених закладів вищої освіти в Україні, а їх близько сорока.  

Наприклад, Херсонський державний університет переміщений до Івано-Франківська. Деякі викладачі виїхали три роки тому, бо Херсон окупували майже одразу. У США та країнах Західної Європи вони перебувають на топових наукових програмах і ті зв'язки, якими вони обросли за три роки, зараз в повній мірі використовуються українськими університетами, в яких ці викладачі продовжують працювати. Ну, і коли вашим студентам читає хтось з Вашингтона, це збільшує аудиторію студентів, оскільки викладачі запрошують американських, німецьких колег бути гостьовими лекторами.

Маріупольський державний університет створив осередок в університеті Вітовта у Литві саме завдяки представниці української наукової діаспори, яка опинилась там. Тепер університет отримує від цього реальні бенефіти.

Чи готові науковці повертатися і за яких умов?

Євгенія Поліщук: Важливу роль грає безпековий фактор. У нас прекрасна країна з чудовим кліматом, атмосферою і культурою взаємовідносин. Ті, хто побував за кордоном, у цьому пересвідчились. Я досить оптимістична щодо повернення українських науковців. Бо, по-перше, часто ті, хто виїхав після повномасштабного вторгнення перебувають на тимчасових позиціях. Ти можеш на одній, двох, трьох таких позиціях перебувати послідовно, але хочеться стабільності. Тому українські університети, які пропонують довгострокові контракти, можуть так привабити. 

По-друге, вчені, яким вже за 40-45 років починають думати, де вони будуть жити на пенсії. Часто ситуація складається так, що навіть економічно вигідніше повернутися в Україну. І не в пенсійному віці, а ще у віці повному сил. 

Також важливо, куди повертатися. І не просто куди, а які є потужності в цій лабораторії або університеті, і чи є люди, готові співпрацювати у твоїй тематиці, чи це дружні середовища. Наші вчені під час перебування за кордоном розуміють, що в університеті викладачі дуже часто виконують роботу, яка лежить поза межами їх обов'язків як викладачів і дослідників. Тому ми просуваємо тему, що в українських університетах мають розвиватися позиції допоміжного персоналу для науковців. Це значно би полегшило і наповнило іншими змістами роботу науковця. 

Чи зацікавлені світові університети зараз у тому, щоб українські науковці залишалися, працювали і проводили дослідження? 

Євгенія Поліщук: Вони зацікавлені у високоякісних дослідженнях. Усе залежить від країни, де перебуває український вчений. Деякі європейські країни є досить закритими з точки зору прийняття науковців, які, наприклад, не захистили в їх країні PhD дисертації (докторська – ред.), але відкриті для тимчасових позицій. Говорити про те, що в українських вчених зацікавлені університети, це точно не про Західну Європу чи Сполучені Штати. Вони дивляться на здобутки, чи відповідає науковий профіль їх проєктам та лабораторіям. За замовчуванням англійська має бути на пристойному рівні. Українські вчені, які виїхали до країн Східної Європи і мали невисокий рівень англійської або знали мову приймаючої країни, могли якимось чином спілкуватися і продовжувати роботу. Якщо ж зараз вони не вивчили добре англійську або мову країни перебування, то далі не зможуть працювати саме в університеті. 

Деякі науковці, які виїхали до країн Східної Європи, наприклад до Польщі, розглядають цю країну як проміжний пункт до інших країн. Хоча відкриття масових програм ймовірно були розраховані на те, що якась частина українських вчених залишиться. Тому що «відтік мізків» — це не тільки проблема України, а й інших країн. Тому хтось повернеться, хтось залишиться, хтось поїде далі. 

Ігор Лиман: У перший рік були тепличні можливості для багатьох, але потім включилась майже загальна процедура. Тому науковці і поверталися через рік – ті, хто не зміг знайти нову програму. Вони побачили, що в Україні ситуація не така катастрофічна, як здавалось, тому частина перебуває в Україні. Але є й такі, хто повернувся, але продовжував шукати нові можливості і через місяць, пів року знову по новій програмі поїхали.

Частина науковців за кордоном шукала будь-яку можливість залишитися, втративши той короткий контракт в університеті. Вони готові працювати в іншій сфері. Тому для представників української наукової діаспори в різних країнах одна з головних проблем, що робити, коли закінчиться контракт або грант. Варіант повернення розглядається, але лише як один з можливих.

Як Україні припинити «відтік мізків»?

Євгенія Кравчук: Припинити неможливо, а залучити з інших країн – шансів більше. Але я б не будувала ілюзій, що ми з легкістю можемо запросити людей з країн Латинської Америки, Китаю, бо у цій гонці залучення талантів ми конкуруємо з країнами ЄС, де також є проблеми з «відтоком мізків». І в тих країнах значно краща ситуація з безпекою. Тому треба розробляти такі програми, які дійсно були б привабливішими в порівнянні з іншими країнами.

Українські науковці за кордоном єднаються для наукової дипломатії

Ви створили платформу Українська наукова діаспора, бо науковці готові долучитися допомоги Україні, зокрема. Які задачі ставите? 

Ігор Лиман: Ідея з'явилася влітку 2022-го саме на хвилі масової вимушеної імміграції науковців. Спочатку намагалися їм допомагати в конкретних ситуаціях, але зрозуміли, що це не ефективно. В рамках Офісу підтримки вченого при Раді молодих вчених при Міністерстві освіти і науки України на волонтерських засадах почали це систематизувати. Тоді була ще й висока готовність допомогти з боку іноземних колег. 

Ми створили мапу, де кожен український науковець, який виїхав за кордон, може залишити свої координати з позначкою наукових інтересів. Причому як для українців в Україні, щоб через нього співпрацювати з університетом країни перебування, так і для іноземців в тій самій країні, які хочуть налагодити зв’язки з українцями в певній галузі. Ця мапа була створена у співпраці з Массачусетським технологічним інститутом. Сентимент до України і бажання допомогти привели українських науковців, які народилися в США, до підтримки українських колег. Євгенія організувала їх візит до Києва, зустрічі з Міністерством освіти і науки, з Національною академією наук.

Ця мапа створена для нетворкіну. У нас є осередки в багатьох країнах, не тільки в Європі. З нами працюють як діаспорні наукові українські організації, які виникли до 2022 року, так і ті, які створили у тісній взаємодії з нами.

Крім того, іншим напрямком є наукова дипломатія, яку ми зараз почали розвивати. У 2023 році структури і університети ЄС допомогли організувати на європейському рівні конференцію, присвячену українській науковій діаспорі. На ній виступив топовий ідеолог наукової дипломатії з Трієста, який вже багато років під егідою ЮНЕСКО організовує курси з наукової дипломатії. 

Ми прослухали цей курс і зрозуміли, що перенести  його на українську реальність неможливо. Бо одна з основних ідей, яка там десятки років просувається, – науковцям набагато простіше домовитись, ніж політикам. Тому спочатку мають домовлятись науковці, потім вони переконують політиків. Але згадайте, що сказали топові російські науковці в перші дні повномасштабного вторгнення. Вони виступили із офіційною заявою з підтримкою свого президента і ідеї так званої СВО. Після цього налагоджувати з ними зв'язки – це не наш шлях. 

А як в наших реаліях наукова дипломатія має діяти? Які вже є успішні приклади? 

Євгенія Поліщук: Наукова дипломатія стоїть на трьох основних стовпах: наука для дипломатії, наука в дипломатії і дипломатія для науки. Як приклад, це робота нашої колеги Анастасії Шевченко, яка опікується Центром дипломатії та вирішення конфліктів у Швейцарії. Вона разом з колегами власними силами виготовила короткометражний фільм «Мій університет». У ньому розповіла, що відчувають українські вчені, які перебувають за кордоном, до своїх університетів, які були пошкоджені, знищені, окуповані. 

Це донесення правди до широких мас і протидія дезінформації. Тому що коли вони іноземці чують, що ти з України, то одразу запитують, як ти ставишся до Зеленського, до угоди про корисні копалини. Або банальні речі, які для нас здаються простими: чи дійсно війна почалася через російську мову. І такі прості речі треба пояснювати. Насправді, наукова дипломатія – це про прості речі, але й про те, як можна зміцнити українську науку. 

Наука для дипломатії – це, наприклад, вирішення проблем навколишнього середовища, які були спричинені війною. Також розмінування й те, що відбувається після підриву Каховської ГЕС тощо.

Які перед собою задачі ставите у науковій дипломатії? 

У першу чергу ми вважаємо, що українських вчених треба підготувати у покращенні їх навичок дипломатії, донесення думки, бо потрібно правильно відповідати і кожне слово має значення. У нас чудове величезне представництво по всьому світу і це треба використовувати.

Також ми підтримуємо різні ініціативи. Наприклад, Economists for Ukraine – це наукова спільнота економістів, в основному зі США, куди входять українські науковці з України і з інших країн світу. Вони роблять кампанію із включення Росії з Міжнародного валютного фонду.

Наші вчені за кордоном готові долучатися до відновлення України

В яких проєктах відновлення України бачать себе науковці, які за кордоном? Можливо, вже є напрацювання?

Євгенія Поліщук: У галузях, в яких вони проводять дослідження і в оновленні освітніх програм, спрямованих на стале відновлення. Дуже часто це відбувається на волонтерських засадах. Вони можуть долучатися до різних робочих груп в українських міністерствах. Про нашу мережу знають донори, такі як Міжнародна організація міграції.  Ми їм пропонуємо звертатися до наших вчених. На нашій мапі відображені ті, хто готові до такої співпраці.

Але бувають моменти, коли пишеш листи на інфо «собачка» якомусь міністерству, а тобі його повертають з вимогою оформити відповідно до такої-то постанови Кабміну. І ти думаєш: а що від цього зміниться? Невже це так важливо? Це імітація діяльності, яка зовсім не потрібна в такий час. Але ми в тісному контакті з Міністерством освіти і науки. Працюємо над розробкою політики повернення і підтримки зв’язку. 

Російські науковці за кордоном погрожують нашим

З якими загрозами і впливом Росії та її науковців за кордоном стикаються наші науковці?  

Євгенія Поліщук: Ми не ставили собі конкретну ціль протидіяти російському впливу, але це відбувається за замовчуванням. Українські вчені, наприклад, у Швейцарії та Фінляндії зіштовхуються з цим постійно, бо там сильне російське лобі. Вони навіть з безпекових питань не відмічаються на мапі науковців, яку ми створили. У Фінляндії дуже багато російських вчених. Можливо, вони вже мають фінське громадянство, але у них в голові своє бачення того, що відбувається в Україні. Вони напряму можуть погрожувати.

У Швейцарії питання в конкуренції за гроші. Коли університети почали активно допомагати українцям, то це означає, що вони взяли гроші, які виділяли росіянам, і перенаправили на допомогу українцям. Відповідно, ті почали свою політику, що це ж вони ж не винні в тому, що відбувається в Росії. 

В Європі створюються українські студії і це добре. Бо часто українські студії – це частина слов’янських або російських. Зміни однозначно є завдяки науковій дипломатії, бо викладачі приїжджають в університет і дають відкриті лекції. Ми наголошували, що навіть Міністерство освіти України в угоді на виїзд за кордон має прописати, що в рамках своєї тематики науковець має розповісти щось про Україну. Якщо ми говоримо про хімію, то тут можна розказати не тільки про Менделєєва.

Щоб ви порадили як науковці Міністерству нац'єдності для збереження зв’язку з Україною і ідентичності українців за кордоном?

Ігор Лиман: Не бачу поки, що це міністерство вже випрацювало алгоритм чи шлях досягнення цієї мети. Я впевнений, що будуть робочі групи створені, і проводитись конференції. Але важливо, щоб за зовнішніми проявами не загубилась ідея. 

Пам'ятаєте, скільки було конференцій у 2022 році про повоєнне відновлення? Всі думали, от війна зараз скінчиться і будемо відновлювати. І все, що розробляли фактично пішло в нікуди, а через два роки таке формулювання почало навіть викликати у багатьох негативні емоції.

Євгенія Поліщук: Міністерство нац'єдності намагається налагодити контакти за кордоном з українцями. З цього і потрібно починати для розуміння потенціалу, а він значний. Потрібно пояснювати українській діаспорі, у чому перевага співпраці з державними органами влади, бо в Україні і за кордоном до державних органів влади є певний скептицизм. 

По-друге, якщо йдеться про науковців: якщо викладач розробив новітній курс з будь-якої дисципліни на основі того, що він перебував десь за кордоном, він включає в курс те, що стосується сталого відновлення країни. Водночас, викладачі з українських університетів в рамках свого візиту за кордон можуть передбачити лекцію про Україну. Це переваги, якими ми можемо користуватися.