ЄС втрачає репутацію захисника міжнародного права, ігноруючи порушення прав людини в Секторі Гази — Politico

Після жорстокоїатаки ХАМАСу на Ізраїль 7 жовтня та спустошливої війни в Газі, яка за цим послідувала, загинули десятки тисяч палестинців, а значна частина Сектора Гази лежить у руїнах.

Лідери ЄС неодноразово закликали дотримуватись міжнародного права та просувати ідею двох держав, але коли йдеться про конкретні дії, ЄС майже не проявляє себе. Він — "паперовий тигр", гучний у риториці, але безсилий на практиці, якого навіть не запросили на переговори про припинення вогню чи звільнення заручників, зазначає Свен Кюн фон Бургсдорф, колишній посол ЄС на Палестинській території.

Колишній посол зазначає, що маргіналізація ЄС у питанні Гази частково є наслідком його власної політики: він погодився бути донором допомоги, а не активним дипломатичним гравцем. ЄС вклав мільярди в підтримку Палестини й формально підтримував ідею двох держав, але уникав політичного тиску на Ізраїль.

Водночас Брюссель надав Ізраїлю необмежений доступ до свого ринку, не використовуючи це як важіль для припинення окупації Палестини чи досягнення тривалого миру. Простіше кажучи, замість жорсткої дипломатії Європа обрала шлях допомоги та торгівлі — далеко не та геополітична роль, про яку говорилося в Лісабонському договорі.

Звісно, як союз із 27 країн, ЄС стикається зі структурними труднощами. Інтереси держав-членів часто різняться — деякі (як-от Німеччина) рішуче підтримують Ізраїль, тоді як інші (наприклад, Ірландія) схиляються до підтримки Палестини, що ускладнює досягнення єдиної позиції. Зовнішня політика ЄС досі потребує одностайності, оскільки будь-яка країна може заблокувати спільні дії.

"Постійне прагнення до повного консенсусу призвело до бездіяльності, що лише підсилює критику на адресу Європи як такої, що діє занадто пізно і занадто слабко", — додає фон Бургсдорф.

Тим часом, закриваючи очі на кричущі порушення прав у Газі, ЄС підриває власну репутацію захисника міжнародного права. Моральний авторитет, здобутий завдяки протидії Росії, послаблюється через нерішучість щодо Ізраїлю, і багато країн Глобального Півдня вже сприймають це як явну подвійність стандартів — саме це частково пояснює, чому майже жодна незахідна країна не приєдналася до санкцій ЄС проти Росії.

Цей розрив у довірі також ускладнює для Євросоюзу формування партнерств, необхідних для досягнення “стратегічної автономії” у дедалі багатополярнішому світі. До того ж громадська думка змінюється і всередині самого ЄС: Німеччина, яка довго залишалася одним із найвідданіших союзників Ізраїлю, тепер має більшість населення, що виступає проти війни в Газі.

"Отже, щоб врятувати свій вплив і принципи, Європа повинна перейти від слів до справи. По-перше, вона повинна працювати з ключовими арабськими партнерами", — вважає колишній посол.

Мир на Близькому Сході неможливий без повної підтримки арабських сусідів Ізраїлю. Єгипет, Йорданія і Ліван, а також країни Перської затоки — Саудівська Аравія і Катар — всі вони життєво зацікавлені в тому, як закінчиться ця війна. Таким чином, Європа повинна тісно співпрацювати з цими країнами у формуванні післявоєнного врегулювання і працювати над створенням незалежної, життєздатної і демократичної палестинської держави.

Далі ЄС має виступити на захист міжнародного права та підтримати міжнародні юридичні зусилля щодо врегулювання конфлікту.

Євросоюз і його держави-члени зобов’язані дотримуватись рішень Міжнародного суду ООН, винесених у січні, березні та травні 2024 року щодо ситуації в Газі та запобігання геноциду, — і Європа повинна відповісти на цей заклик, повністю співпрацюючи з розслідуваннями воєнних злочинів. Враховуючи жахливу кількість загиблих жінок і дітей, європейські країни також мають негайно припинити експорт озброєнь до Ізраїлю.

Крім того, як учасники Міжнародного кримінального суду, європейські країни зобов’язані виконувати його ордери на арешт. Відмова Угорщини затримати прем'єра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу під час його нещодавнього візиту стала кричущим порушенням. Європа має чітко дати зрозуміти: міжнародне право — не є необов'язковим — навіть коли воно незручне.

І нарешті, ЄС має створити коаліції охочих. Європа більше не може дозволяти одному чи двом незгодним країнам тримати зовнішню політику в заручниках. Якщо досягти одностайності неможливо, держави, готові діяти, повинні об’єднуватися та вживати заходів. Як окремі країни-члени вже координуються, щоб обійти угорське вето щодо Росії, те саме можна зробити й щодо Близького Сходу.

"Якщо ж європейські лідери й далі залишатимуться сторонніми спостерігачами, їхні гучні заяви звучатимуть все більш порожньо", — підсумував фон Бургсдорф.

Раніше редакційна колегія газети Financial Times зазначала, що США та Європа мовчки спостерігають за військовою операцією Ізраїлю в Газі. В газеті називають таке ігнорування "ганебним мовчанням".