"Шанс на перемоги України 1 до 37": Тімур Мірошниченко про Євробачення та особистий рекорд

Тімура Мірошниченка знають як беззмінного ведучого і коментатора Євробачення. Разом з ним країна плакала, коли Kalush Orchestra здобули перемогу у 2022 році. Разом з Тімуром українські фанати Євробачення можуть повноцінно бути присутніми на конкурсі, в якій би країні він не проходив. Разом з Тімуром всі затамовують подих, коли оголошують оцінки.

Голос Тімура - це візитівка Євробачення і своєрідний бренд. Красивий, усміхнений, позитивний та професійний. А сьогодні він ще й батько багатодітної родини. Разом із дружиною Інною він виховує двох біологічних дітей - Мію та Марко та двох "народжених серцем" - Марселя та Ангеліну.

Тімур Мірошниченко розповів Главреду про те, як йому працюється всі ці роки, як його змінила публічність та в чому він знаходить розраду.

Тімуре, от Шведська телеведуча Петра Меде почувається дівою, коли веде Євробачення. А як почуваєтеся ви? В якому образі вам комфортно?

Євробачення - це коли ти в нього занурюєшся, воно не може не подобатися. Воно засмоктує на всі 100 відсотків. Це - неймовірна атмосфера, неймовірні люди, неймовірний вайб. Можна оце "неймовірно" ще безліч разів називати, але в цілому, це дуже правильна, з дуже правильними цінностями історія, "двіжуха", де почесно брати участь. Не просто брати участь, а працювати. Як от 20 років. Цього року у мене ювілей, тому я почуваюся максимально комфортно в будь-якому образі.

Бо, мабуть, уже з усіх боків, де можна було би проявити себе на Євробаченні, я себе проявив. І як комменатор, як ведучий, як корреспондент. Лишилося лише заспівати, але це навряд чи станеться (сміється - авт.). Я краще продовжу робити те, що мені до вподоби, те, що мені приносить задоволення. І єврофани в Україні, і європейська мовна спілка називаються мене "легендою Євробачення" і мені цей статус довподоби.

Як ви оцінюєте шанси на перемогу України?

Один до 37-ми. Тому що 37 країн є учасницями цього року і безумовно усі їдуть достойно виступити і представити свою країну, і при якихось правильних розкладах здобути перемогу. От якщо серйозно, то я думаю, що ми серйозні претенденти на топ-10, а як уже там будуть розподілятися місця, то на це дуже багато факторів впливають безпосередньо.

Як зможуть всі ті, хто претендують на перші сходинки топ-10, опанувати себе, використати той простір, який їм дано. А дано абсолютно всім однаковий простір, як у кого найкраще вдасться використати його. У кого вийде найкраще за три хвилини закохати в себе мільйони людей, які, скоріш за все, бачать їх вперше під час трансляції. От той і виграє. Тому шанси один до 10.

Хто вам ще подобається з учасників цьогорічного Євробачення 2025. Якщо раптом не переможе Україна, то хто?

Я не можу сказати, що це прямо мій найулюбленіший рік,принаймні поки що так. Тому що дійсно бувають роки, коли у тебе в плей-лист додається 10 треків. І навіть там за багато-багато років ти продовжуєш їх слухати. Цього року, поки що, в мене таких треків немає, крім Ziferblat. Так, можливо, вони додадуться вже безпосередньо під час шоу. Хтось зможе себе яскравіше представити, ніж звучить у запису. Таке буває.

Але станом на сьогодні, крім України, у мене улюблених немає.

Чи ви готуєтесь якось по-особливому до Євробачення?

За великим рахунком до Євробачення я готуюсь і готовий завжди. Адже моя підготовка триває постійно. Треба постійно бути в інформаційному потоці, розуміти, що, де і як, хто, куди, чому? Безумовно, основна підготовча робота до трансляції, відбувається в останній тиждень-три перед шоу. От якраз зараз я в епіцентрі підготовчого процесу. Ретельно і досконало треба готуватися, щоб точно розуміти, хто виступає, хто ці люди, чому вони тут? Яка історія виступів тієї чи іншої країни? Так, це накопичується впродовж всієї діяльності. А безпосередньо перед шоу основний такий упор йде на підготовку. Тому я не можу сказати, що якось по-особливому. Я просто ретельно готуюся до кожного шоу.

Чи не задумувалися над тим, щоб завершити свою діяльність з Євробачення, адже ви стільки років повʼязані з конкурсом?

Не те що не задумувався, навпаки, задумуюсь над тим, щоб продовжувати і продовжувати. Я багато разів розповідав, що чинний рекорд роботи в Євробаченні належить британському коментатору Террі Вогану. Він 30 років був коментатором на Бі-Бі-Сі, а мені десь в 2007- 2008 роках пощастило з ним познайомитися, трохи поспілкуватися. Це якраз були його останні роки коментування. Це людина, яка надихала мене на початку кар'єри рухатися в цьому напрямку.

Сьогодні я за десять років до його рекорду. Станом на зараз є буквально один, два, ну, два з половиною, назвемо це так, коментатори, які працюють 27, 28, 29 років. Ймовірно, хтось з них повторить щонайменше рекорд Вогана. Але я планую не зупинятись. Я планую до 69-ти років коментувати Євробачення і тоді вийде, що я 50 років пропрацював в цьому жанрі і навряд чи хтось колись поб'є цей рекорд. Тобто в мене такі плани, я не збираюсь зупинятися.

Кілька років тому країна пізнала Тимура Мірошниченка не тільки у якості ведучого, а і багатодітного батька. Як вам вдається поєднувати ці дві ролі, які потребують неймовірних зусиль?

Я можу так відповісти на це питання: правильне планування. Тайм менеджмент - наше все. Ми ще коли починали з Інною зустрічатися, то так само мені доводилося просто в робочий графік вносити іноді години, не дні навіть, години на те, щоб побачитися з нею. Коли вже у нас з'явилися родина і почали з'являтися потроху діти, за великим рахунком, нічого не змінилося. Я дійсно вношу в календар час із родиною, час із дітьми, з кимось конкретно.

У нас є такі традиції, як День тата. Наприклад, з Мією День тата чи з Марко чи ще з кимось із дітей, чи з дружиною. От я це вношу в календар. І це час, який присвячується родині.

Коли в твоєму житті з'являються діти, твоє життя трохи видозмінюється. Змінюється твій стабільний плин. Те, як ти працюєш, розвиваєшся і таке інше. Але діти стають доповненням цього життя і, звісно, його трішечки видозмінюють.

Я, наприклад, зранку заводжу дітей в школу і погнав по роботах. І якщо є можливість, я намагаюся ввечері їх зі школи забрати. Це десь там 18:30-19:00. І вже проводити час разом з ними. Тобто ранок, вечір, ніч. Якщо я не на гастролях, не у відрядженнях, то намагаюсь впихувати все. Всі робочі питання саме в проміжку з дев'ятої до вісімнадцятої, щоб весь інший час присвячувати все-таки родині. Не завжди так виходить, але я намагаюсь.

Який ви вдома? Ви поганий поліцейський чи хороший?

Десь на 98 відсотків я - хороший поліцейський. Але все ж таки буваю і поганим (сміється - авт.). Не завжди плани чи бажання дітей співпадають з адекватністю чи з планами батьків, то ж доводиться іноді бути і поганим поліцейським. Але це дуже-дуже рідкісні випадки і я навіть би сказав, що це рідкісні хвилини, коли я поганий поліцейський. Здебільшого я намагаюся і є все ж таки хорошим поліцейським.

Як ви справляєтеся із батьківським та професійним вигорянням? Що допомагає вам бути в ресурсі та ще й (вибачте) так гарно виглядати завжди?

І батьківство і от те професійне, до вигоряння (тьфу-тьфу-тьфу) ще ніколи не доходило. Але вони одне одного балансують.

Так, батьківство, насправді, це дуже складно. Я не буду лукавити і казати, що це подарунок небес. Ні, це дуже складно. Це прям, за великим рахунком, найважча робота в світі - бути батьком. Але тим не менше, це стабілізує твій стан, іноді виводить тебе зі стану рівноваги. Але це лише для того, щоб тебе якось тримати в тонусі.

Тобто це, мабуть, найкраще. Я в принципі дуже оптимістична людина, максимально оптимістична людина. Я зранку прокинувся, сонце є, все, вже день вдався. Але коли тебе зранку обіймають ці маленькі ручки, цьомають, вони заряджають на те, щоб рухатися вперед. Ну і в принципі, моя робота вона не одноманітна. Один день не схожий на інший день, бо - це різні проекти, різні заходи, різні люди навколо, різна енергетика цих людей. І воно тримає в цій круговерті і допомагає не вигоріти.

Тому, в принципі, для мене, я сподіваюсь, поняття "вигоряння" ніколи не стане знайомим. І станом на зараз, в принципі, саме поняття вигорання воно не дуже знайоме. Так, втома. Втома, буває, накопичується, але знову ж таки, достатньо побути з дітьми чи вийти, пройтися 10-15 хвилин і все стабілізується.

Чи заважає вам публічність і упізнаваність у буденному житті? А може допомагає?

Та і не заважає, і не допомагає, за великим рахунком. Так, звісно, часто буває, що люди просто підходять на вулиці для того, щоб сказати дякую. Люди кажуть "дякую" за Євробачення чи за позицію. Дякують за те, що я роблю. Дякують за Марселя, чи за Ангеліну. Таке часто буває. Так підходять, сфоткатися, впізнають на заправках, поліцейські впізнають. Ну це нормальна частина моєї професії. Я до цього абсолютно нормально ставлюся і розумію, що якщо люди хочуть, я іноді сам бачу, знаєте, люди так впізнали, хочуть підійти, сфоткати, але стидаються. То я сам можу зробити перший крок і запропонувати їм або сфоткатися, або просто перекинутися декількома словами. Для мене це нормально.

Тобто в мене немає такого, що я втомився від цього. Немає "я не хочу фотографуватися". Я вважаю, що це неприйнятно, тому що ти, як людина публічна, маєш завжди бути готовий до того, що тебе впізнають, і тому і вигляд маєш мати нормальний і поводитися адекватно, щоб не потрапити в жовті хроніки.

У вас відчувається якесь людське тепло та порядність. Чи змінила вас ваша професія, публічність?

Мені важко сказати, бо наразі мені 39 і з них 20 я працюю на телебаченні, в галузі івентів. Але і до того - ще в студентські і шкільні роки я займався тим самим. Я з самого малечку на сцені і мій перший публічний виступ стався в 6 років. І з тих пір я звідти і не виходжу. Шкільна газета - я її видаю. Президент гімназії - будь-ласка, Тимур. Якісь олімпіади - погнали! Я завжди вів максимально активний спосіб життя. І воно плавно зі шкільних років переросло у студенство, а потім уже в професію. Мені здається, що відбувався певний шлях, і цей шлях певного становлення і продовжує відбуватися.

Але між тим, якогось переломного моменту, коли я займався чимось іншим, а потім став телеведучим, цього не було. Я просто планомірно до цього йшов і йду. Ця публічність завжди була в моєму житті.

Хто вам прищеплював ваші цінності в родині? На кого орієнтуєтеся? Хто ваш авторитет по життю?

Мої батьки - це перші, хто став і є авторитетом і друзями для мене. У нас фантастичні стосунки з батьками з самого малечку. Максимально довірливі, максимально дружні. Кожного вечора по дорозі додому я телефоную їм і спілкуюся з батьками. Просто запитую, як справи, як почуваються, як пройшов день. Дружні теревені. Це обовʼязковий ритуал.

Пізніше - це було оточення, друзі, які були поруч. Ми дружимо по 25 років. Це друзі, з якими ми виходили на перші наші великі сцени. Це люди, які стали провідниками в професії. Їх дуже багато, їх не перелічити.

Сьогодні до батьків і друзів доєднується дружина. Вона - головний орієнтир, номер один, на яку хочеться рівнятися, яку хочеться підтримувати. Ну і діти, само собою. Тобто це коло розширюється і морально ціннісних орієнтирів стає більше.

Як ви справляєтеся зі стресом чи моментами відчаю, страхом?

Чесно кажучи, я і не пригадаю, коли у мене був такий стресовий момент відчаю, чи страху. Враховуючи те, що я батько чотирьох дітей, я чоловік дружини, син своїх батьків, то у мене в принципі немає права на страх, відчай чи стрес. Я завжди маю бути в тонусі і завжди маю бути напоготові.

Родина, і моя діяльність, вони тримають мене в якомусь правильному такому ресурсному полі. І в мене, в принципі ніколи не буває якихось таких зашкварних ситуацій.

Як справляєтесь з величезною відповідальністю по життю? В чому чи в кому є ваш "куточок спокою". Як ви відпочиваєте та розвантажуєтеся?

Не відкрию якоїсь Америки, що це, безумовно, родина. Так хочеться завжди повертатися, спішити, поспішати до дітей, до дружини, щоб бути з ними, бачити максимально їхнє становлення, їхній розвиток. Вести з ними бесіди. З ними вже цікаво вести якісь глибокі бесіди, коли вони самі їх починають. Про якісь серйозні речі фундаментальні, чути їхні думки.

Це так здається, що ми навчаємо наших дітей. Насправді діти дуже сильно навчають всіх нас, дорослих, любити, цінувати безмежно, безапеляційно. Вони навчають певним чином ставитися до речей і до ситуацій, бути відкритими, щирими. Саме вони навчають дуже класно і це найкраще. Діти - наші найкращі вчителі. Ми для них, вони для нас.

Є, звісно, речі, які чисто для душі. Наприклад, спортивна риболовля. Але я вже не пам'ятаю, коли я востаннє на ній був. Ми дуже любимо подорожувати. І зараз, звісно, подорожі вони дуже обмежені, але тим не менше, моя робота безпосередньо пов'язана з постійними подорожами. Я дуже люблю їхати за кермом, і дуже часто, коли доводиться робити багатогодинні переїзди, я сам їду за кермом, сам в машині. Це якраз таки найкращий момент подумати про щось, вгамувати, влаштувати всі думки. Поговорити з самим собою. Але в цілому мені не потрібні якісь такі куточки спокою. Я дуже соціальна людина, мені навпаки потрібні люди навколо.

Як підтримуєте кохання і романтичний вогник у стосунках з дружиною?

Ще з самого початку наших стосунків з дружиною, вона теж дуже багато працювала і зараз теж дуже багато працює. І я завжди дуже багато працював. І тому, щоб нам хоч трошки проводити час разом, ми вносили нас в свої робочі графіки. Час тільки для нас двох.

Зараз пройшло сім з половиною років після весілля, але тим не менше, нічого не помінялося. Ми так само вносимо такий час тільки для нас двох. І знову ж таки, будь які подорожі ми якось почергово робимо. Одна подорож - це тільки ми з дружиною, інша подорож - це ми з дітьми. Наступна подорож - це ми з друзями і таке інше. Тобто отут теж ми так все розкладаємо по поличках, щоб всім вистачало часу. Такого правильного часу разом.

Про що мрієте, окрім того, що Україна переможе і завершиться війна?

Я мрію, щоб всі діти мали дитинство, так як зараз це для мене дуже актуально. Коли я бачу, як розквітають діти, коли в них з'являється любов просто дорослого, я дуже дуже мрію, щоб в нашій країні, хоча б в нашій країні, всі діти мали батьківську любов, яку їм не можуть дати в тих місцях, де вони можуть опинитися з тих чи інших причин.

Що не допустимо робити публічній людині під час війни?

По-перше, не бути байдужим та максимально робити вигляд, що нічого не відбувається і жити своє життя. Жити життя, безумовно, треба. Але в контексті того, чим живе вся країна. Як би це не звучало банально, але тим не менше, треба думати, що ти робиш, як ти робиш, де ти робиш, з ким ти робиш. Потрібно просто завжди думати про країну, окрім власних якихось інтересів. Думати про те, як твої дії чи твої вчинки вплинуть на інших людей і на країну в цілому.

Що ви ніколи не опублікуєте у своїй соціальній мережі?

Я насправді багато чого не публікую в своїй соціальній мережі, бо не вважаю, що все треба публікувати в соціальній мережі. Ділитися успіхами дітей - це ок. Ділитися досягненнями і корисними справами ділитися, безумовно, треба. Але все ж таки 95 відсотків мого життя все одно залишається за кадром. Я багато чого не пощу.