Ціна Другої світової. 80 цифр та фактів

8 травня 1945 року у передмісті Берліна представники німецького головнокомандування на чолі з генералом Кейтелем підписали акт про беззастережну капітуляцію збройних сил Німеччини. Кровопролиття, розв’язане Третім Рейхом, завершилося. Хоча формально війна ще триватиме, доки зброю не складе союзниця Німеччини Японія.

Але саме 8 травня в усьому світі вважають Днем перемоги над нацизмом. «Главком» говорить про ціну цієї перемоги і про кількість жертв, зокрема, й українських, покладених на її вівтар. Як би сильно не прагнула Росія применшити їх число та нівелювати український внесок у перемогу.

Загальне про війну

Друга світова війна почалася 1 вересня 1939 року, а завершилася 2 вересня 1945-го – капітуляцією Японії. Її тривалість склала шість років і один день. Або – з урахуванням високосних 1940 та 1944 рр. – 2193 дні.

При цьому німецько-радянська війна тривала 1418 днів.

Водночас фінальна крапка у війні не поставлена вже 86 років. Японія та Росія так і не уклали мирний договір. Востаннє про потребу такого договору прем'єр-міністр Японії Сігеру Ісіба згадував у листопаді 2024 року.

Річ у тім, що три острови – Ітуруп, Кунашир, Шикотан, а також група незаселених островів під назвою Хабомаї – до поразки Японії у Другій світовій належали саме цій країні. По цей день Японія не визнає, що після 1945-го ця частина Курил відійшла спочатку СРСР, а потім – Росії.

Російська подача. Це японські острови, а не Японія претендує. Росія захопила. Потім назви? Ви впевнені? По-моєму проблеми з відмінками, чи я щось не в курсі.

У Другій світовій війні брала участь 61 країна. На території 40 з них велися бойові дії. Війна охопила 80% людства.

До військових формувань як антигітлерівської коаліції, так і «країн Осі» (тобто Німеччини та її союзників) було мобілізовано 110 млн осіб.

Загальна кількість втрат становить близько 60 млн осіб, із них безпосередньо на фронтах загинули 27 млн. Такі дані наводить Український інститут національної пам’яті (УІНП).

Найдовшою битвою Другої світової була «битва за Атлантику». Під цим терміном мається на увазі затяжна морська битва проти союзницьких транспортних конвоїв, яку вів підводний флот Німеччини. Її мета полягала в тому, щоб відрізати Велику Британію від постачання зброї та інших ресурсів.

Початком битви вважається 3 вересня 1939 року, коли німецький підводний човен потопив британський пасажирський лайнер. А завершилася вона у день капітуляції Третього рейху – 8 травня 1945 року. Битва за Атлантику, таким чином, коротша за війну в цілому – вона тривала 2191 день.

А найкривавішою та наймасштабнішою була Сталінградська битва. Розпочалася вона 17 червня 1942 року, а завершилася 2 лютого 1943 року. Битва, таким чином, тривала 7,5 місяця. За цей час радянські війська втратили, за різними даними, 500-700 тис. загиблими та зниклими безвісти і ще біля 700 тис. пораненими. Втрати німців та їхніх оцінюють приблизно у 500 тис. загиблими.

Курйозний факт: японський офіцер Онода Хіроо не повірив у капітуляцію його країни і протягом 29 років – до 1974-го – переховувався у джунглях на Філіппінах, атакуючи час від часу місцеве населення і вважаючи, що він воює проти американців. Його помилував уряд Філіппін та дозволив Оноді повернутися додому.

Втрати СРСР та маніпуляції із ними

Російська пропаганда наполягає, що 27 млн – це загиблі одного лише Радянського Союзу. А от що каже з цього приводу «Главкому» старша наукова співробітниця Інституту історії України, кандидатка історичних наук Яна Примаченко: «За пів століття, від 1946 року до 1990-го, оцінка радянських втрат змінювалася чотири рази».

Першу цифру – 7 млн загиблих – озвучив Сталін.

Друга – 20 млн – ввійшла у «науковий» обіг через Хрущова у 1961 році.

Третя – «понад 20 млн» – була озвучена Брежнєвим у його промові з нагоди 20-ліття Перемоги у 1965-му.

Фінальне, чинне на сьогодні, число втрат – 27 млн, пов’язане з Горбачовим.

«Проблемою підрахунків була не лише загальна оцінка кількості загиблих, а й співвідношення між військовими і цивільними втратами. Переважання мирних жертв над бойовими є жахливою особливістю Другої світової», – каже Примаченко.

Історикиня також пояснює, звідки у промовах Путіна береться твердження, що серед усіх втрат СРСР майже 70% припадає на РРФСР. Російські експерти використовують етнічний принцип. Тобто росіяни, мобілізовані до Червоної армії з території, приміром, Казахської РСР, зараховуються до втрат Росії, а не Казахстану.

«Етнічний принцип підрахунку дозволив російським військовим експертам зменшили частку представників національних республік до 33,6%», – говорить історикиня.

У РФ натомість не згадують про іншу цифру: кількість росіян, які перейшли на бік німців, оцінюється у 400 тис. осіб. Із росіян було сформовано понад 20 військових загонів, частин і підрозділів армії Рейху та його союзників.

Внесок України

На прохання «Главкома» Яна Примаченко розповідає про внесок України у Другу світову.

Згідно з підрахунками Інституту демографії та соціальних досліджень імені Михайла Птухи, чисельність населення УРСР за час німецько-радянської війни зменшилася на 10,4 млн осіб – із 42,4 млн станом 1941 рік до 32 млн на 8 травня 1945-го.

Згідно з оцінкою українських істориків, у лавах Червоної армії воювало понад 6 млн громадян України. Це становило приблизно 23% від загальної чисельності збройних сил СРСР.

Втрати серед цивільного населення України склали 5,2 млн померлими: 3 млн було вбито, а 2,2 млн – це надлишкова смертність, пов’язана з труднощами воєнної доби.

Військові втрати – 3,3 млн загиблих: 2,8 млн – військовослужбовці і 0,5 млн – партизани.

До кінця літа 1941 року з території України до лав Червоної армії мобілізували 3,2 млн вояків. Українці становили 50% у складі військ так званого Південно-Західного фронту. У 1943-45 роках рекрутували ще 3,5 млн осіб. Із другого півріччя 1943 року українці становили 60-80% від солдатів у частинах Українських фронтів.

Із України в тилові регіони Союзу перемістили близько 3,5 млн громадян республіки, 550 промислових підприємств, 70 вузів, 40 театрів, десятки музеїв. Усі люди працювали у глибокому тилу на перемогу.

За участь у німецько-радянський війні 2,5 млн українців було нагороджено орденами і медалями. 2070 вояків удостоїлися звання «Героя СРСР» за виняткову мужність. Тричі героєм став льотчик-ас Іван Кожедуб, двічі героями – 32 воїна, в тому числі Олександр Молодчий, Дмитро Глінка, Павло Таран, Михайло Бондаренко, Олексій Мазуренко, Анатолій Недбайло, Василь Михлик, Федір Компанієць та інші.

Ці дані доповнює Інститут національної пам’яті. Як засвідчує УІНП, понад 250 тис. українців вели боротьбу проти нацизму в арміях західних союзників.

З них: 120 тис. билися пліч-о-пліч із союзниками у польському війську, 80 тис. – в американському, 45 тис. – в британсько-канадських частинах та 6 тис. – в армії та підпіллі Франції.

В Українській повстанській армії воювали понад 100 тис. осіб. УПА діяла на території 12 областей України і продовжувала боротьбу 18 років – від 1942-го і до 1960-го. Останній бій боївки УПА відбувся 14 квітня 1960 року в Тернопільській області.

При цьому, говорять в УІНП, понад 500 тис. українців були репресовані за те, що підтримували боротьбу УПА та допомагали її бійцям.

Під час Другої світової в Україні було зруйновано 714 міст та 28 тис. сіл. Найбільш постраждалим в Україні та Європі було село Корюківка – там було вбито 6700 мешканців. У 2022 році вклонитися жертвам нацистів до Корюківки приїздив президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр. Він, як інформував «Главком», потрапив під російський обстріл і разом із жителями села просидів у бомбосховищі.

Якщо повернутися до матеріальних втрат України, то варто зазначити, що на нашій території під час війни було знищено майже 33 тис. навчальних закладів, 18 тис. медичних закладів, 16 тис. (а це майже 100%) промислових підприємств.

На Україну припали 42% економічних збитків від збитків всього СРСР.

На наших теренах 10 млн громадян залишилися без житла або проживали у частково пошкоджених приміщеннях.

Ще одна цифра: до 1944 року до Німеччини було вивезено від 3 до 5 млн осіб і три чверті з остарбайтерів складали українці.

Ті ж, хто опинився у вирі супротиву окупантам, боролися мужньо і затято. За даними УІНП, через дії українських партизан ворожа армія втратила 461 військове підприємство, 915 складів, 248 вузлів зв’язку, 1566 танків та бронемашин, 607 залізничних мостів, 211 літаків, 4959 залізничних ешелонів, 500 тис. солдат та офіцерів.

Голокост та концтабори

Одним з найбільших злочинів нацистів у Другій світовій був Голокост. У широкому значенні слова під цим терміном розуміють знищення етнічних і соціальних груп за ознакою їхньої расової чи національної належності, сексуальної орієнтації або інших особливостей. Зокрема, мова про ромів, гомосексуалів, масонів, психічно хворих тощо.

У вужчому значенні під Голокостом мають на увазі цілеспрямоване винищення євреїв. Їх загинуло близько 6 млн.

В Україні одним із символів Голокосту став Бабин Яр. У 1946 році на Нюрнберзькому процесі радянською владою була озвучена цифра у 100 тис. – саме стільки, за тодішніми оцінками, там було розстріляно євреїв та осіб інших національностей.

Менш відомою є трагедія Дробицького Яру під Харковом – там німецькі окупанти розстріляли (а дітей скидали у Яр та закопували живцем) від 16 до 20 тис. людей.

Близько 50 концтаборів для винищення передусім євреїв існувало у нацистській Німеччині та на окупованих нею територіях. Серед відомих найбільшою кількістю жертв – Аушвіц-Біркенау, Бельзен, Бухенвальд, Дахау, Майданек, Собібор, Треблінка та інші.

За геноцид та інші воєнні злочини на Нюрнберзькому процесі відповідали 24 нацистських політиків та військових. 12 з них були засуджені до смертної кари через повішання.

Лендліз та репарації

Історія лендлізу почалася 85 років тому. Станом на травень 1940-го Німеччина практично захопила Західну Європу, і загроза вторгнення нависла над Великою Британією. США постачанням зброї (в першу чергу – есмінців) допомогли Сполученому королівству вистояти.

Щодо СРСР, то після пакту Молотова-Ріббентропа Радянський Союз допомагав поставками Німеччині. Ситуація змінилася після того, як Німеччина напала на СРСР 22 червня 1941 року. Уже в серпні Черчилль і Рузвельт пообіцяли Сталіну забезпечити СРСР «максимальною кількістю тих матеріалів, яких ви найбільше потребуєте».

У підсумку США поставили Радянському Союзу військової техніки на іншої продукції на $2,6 млрд. У 1948 році цю суму зменшили вдвічі з розстрочкою на 30 років під 2,3% річних. У відповідь Сталін заявив, що «СРСР цілком розплатився за боргами за лендліз кровʼю своїх солдатів».

Торги тривали довго, і тільки у 1990 році Горбачов із Буш-старшим домовилися про те, що СРСР виплатить $674 млн до 2030 року. Після розпаду СРСР борг переоформили на його правонаступницю, Російську Федерацію, яка повністю погасила його в серпні 2006 року.

У цілому серед боржників Сполучених Штатів виявилося 40 країн.

Якщо СРСР не квапився віддавати борги, то про репарації він не забував ніколи. Власне, не чекаючи на них, Радянський Союз після поразки Німеччини вивіз з країни понад 70 демонтованих військових підприємств, які допомогло заснувати потужний оборонпром і пришвидшити процес створення ядерної зброї.

Крім того, згідно з Потсдамською угодою, країна-агресор відшкодувала Радянському Союзу, Польщі, Чехословаччині та Югославії $23 млрд (на сьогодні це еквівалент приблизно $300 млрд).

У цілому ж, за оцінкою німецького історика Карла Рота, базова сума всіх завданих під час Другої світової війни збитків, за які відповідальні німці, становить близько $500 млрд в цінах 1938 року. Нині це близько $7,5 трлн.

Але жодні виплати не повернуть втрачені життя і життя не народжених через війну дітей.

Від 2014 року міністерство соціальної політики озвучує загальну кількість ветеранів в Україні. Вона становить 1,3 млн і включає як учасників Другої світової, так і учасників російсько-української війни.

Натомість Пенсійний фонд інформує про те, що у жовтні 2024 року 1,3 тис. осіб відзначили сто або більше років. При цьому серед них було 1150 жінок і лише 166 – чоловіків. А оскільки нинішній вік ветеранів Другої світової наближається до сторічної позначки, можна припустити, що фронтовиків серед довгожителів залишилося не більше кількох сотень.

І нинішня пам’ятна дата  – це їх день передусім.

Наталія Лебідь, «Главком»