«Коли ви звільните цивільних?»

Понад 16 тисяч цивільних українців стали жертвами насильницьких зникнень і свавільних затримань із боку Російської Федерації. Однак лише щодо 1861 особи верифіковано факт ув’язнення, й тільки 886 із них Міжнародний комітет Червоного Хреста визнав позбавленими волі. Ці цифри — не просто статистика. За кожною з них — доля людини.

Про системні виклики, які стоять перед державою, правозахисниками та міжнародною спільнотою в поверненні цивільних із полону, говорили учасники дискусії «Виклики ідентифікації та повернення цивільних з російської неволі: стратегії держави та громадського сектору» в межах міжнародного заходу Carpathian Sea Democracy Week.

Категорії полонених — і масштаби проблеми

Представник Офісу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Станіслав Куліш наголосив, що справжня кількість утримуваних набагато більша за офіційні цифри: «З одного боку, це великі цифри, а з іншого — ми розуміємо, що їх більше. Ми не маємо повного доступу до інформації щодо всіх громадян, яких утримує країна-агресор».

За словами Куліша, цивільних заручників РФ умовно можна поділити на три категорії:

1. Колишні військові або пов’язані з обороною (волонтери, АТОвці, правоохоронці), яких РФ зараховує до військовополонених, аби маніпулювати обмінним фондом.
2. Цивільні, засуджені Росією під час окупації, які формально перебувають у тюрмах за вироками окупаційної влади.
3. Незаконно утримувані цивільні, про яких майже нічого не відомо — ні про підстави затримання, ні про місце перебування.

Особливо складною є третя категорія. РФ систематично приховує інформацію, не допускає міжнародних спостерігачів і не реагує на запити про долю затриманих.

Міжнародний тиск і кампанія People First

Виконавча директорка Центру громадянських свобод і лауреатка Нобелівської премії миру Олександра Романцова акцентувала увагу на необхідності постійного дипломатичного тиску: «Ми створили міжнародну кампанію People First, аби повернення цивільних стало першим питанням у кожних перемовинах. Не метали, нафта чи політичні амбіції. Перше, про що мають питати будь-який посол чи бізнесмен: «Коли ви звільните цивільних?» Це мають бути перші запитання китайського посла, індійського бізнесмена, який закуповує нафту в Російської Федерації й адміністрації Трампа».

На прикладах звільнення Олега Сенцова, Олександра Кольченка, Олексія Чирнія масштабні міжнародні кампанії довели свою ефективність. Тепер стоїть завдання масштабувати кампанію People First і зробити видимими долі тисяч невідомих.

Системні зміни в Україні: що необхідно зробити

«Злочини проти цивільних у неволі, скоєні під час російської агресії, є не лише воєнними злочинами, а й злочинами проти людяності. Їх масштаб, цинічність і системність потребують рішучої реакції міжнародної спільноти та реального притягнення винних до відповідальності», — наголошує юристка й документаторка Правозахисної групи «СІЧ» Юлія Полєхіна.

Вона також акцентує увагу на необхідності внутрішніх реформ в Україні, зокрема:

— визнання правового статусу звільнених цивільних і надання їм належних соціальних гарантій — медичної, психологічної та юридичної допомоги;

— спрощення бюрократії: запровадження «єдиного вікна» для документів, створення реєстру осіб, які пройшли через полон, й ефективної системи верифікації;

— посилення координації між міністерствами та Уповноваженим Верховної Ради з прав людини;

— безкоштовної адвокатської допомоги та державного фінансування центрів психологічної підтримки.

«Міжнародне гуманітарне право потребує оновлення. Сучасні війни — це гібридні конфлікти, в яких цивільні стають заручниками й інструментом шантажу. Україна має ініціювати зміни до Женевських конвенцій», — підсумувала Полєхіна.

Зниклі — не лише трагедія, а й правове питання

Особливу увагу під час дискусії приділили роботі Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти (МКЗБ) в Україні. За словами керівниці відділу координації даних програми МКЗБ Марії Михалко, зниклі безвісти — це не лише гуманітарна, а й правова проблема: «Ми маємо не тільки знайти цих людей і повернути їх додому, а й досягти справедливості — для них та їхніх рідних».

МКЗБ фокусується на документуванні зникнень, пошуку людей, а також ідентифікації тіл загиблих. Важливо, щоби кожен полеглий чи замордований отримав ім’я, був повернутий родині для гідного поховання й головне — не залишився тільки цифрою у звітах.

МКЗБ не вперше працює з такими викликами. Один із найпоказовіших прикладів — робота в країнах колишньої Югославії після війни 1990-х, зокрема у справі геноциду в Сребрениці. Саме тоді експертні дані МКЗБ стали доказами в суді ООН щодо воєнних злочинів.

«Ми хочемо, щоби й в Україні зібрані докази були прийняті в судах — як національних, так і міжнародних. Це основа для правосуддя», — зазначила Михалко.

Єдина база для звільнення: як допомогти цивільним у полоні РФ

Росія утримує тисячі цивільних українців — без зв’язку, без офіційних звинувачень, без шансів на захист. Багатьох утримують інкомунікадо роками. Наприклад, міського голову Голої Пристані Олександра Бабича — вже понад три роки. А журналіста Дмитра Хилюка та цивільну Ірину Горобцову засуджують за надуманими обвинуваченнями на кшталт шпигунства чи тероризму.

«Проблема в тому, що досі немає єдиного обліку таких людей. Родини звертаються до різних організацій, але ці дані не об’єднані», — каже керівниця департаменту документування Медійної ініціативи за права людини Анастасія Пантелєєва.

Щоби змінити ситуацію, правозахисники пропонують створити єдину систему верифікації утримуваних цивільних. Це дасть змогу впорядкувати інформацію та посилити адвокаційні зусилля.

Другий крок — розподіл на цільові групи: літні люди, тяжкохворі, люди з інвалідністю або журналісти. Це допоможе залучати міжнародні професійні спільноти до кампаній за звільнення конкретних людей.

«Єдина база й цільові списки — це шлях до ефективного міжнародного тиску. Цей підхід дасть змогу говорити про конкретну людину, яку варто витягти з російських катівень, а не про суху статистику. І це може реально вплинути на переговори», — наголошує Пантелєєва.

«Паспортизація через катування»: як РФ імітує «добровільність» окупації

Юристка Правозахисної групи «СІЧ» Ксенія Онищенко наводить конкретний приклад одного з численних злочинів РФ —примусову паспортизацію на окупованих територіях України, яку Москва подає як «добровільне рішення громадян»: «У російських пабліках — овації та «святкування» референдумів. А за цим стоїть система примусу, позбавлення базових прав, катувань і залякувань».

Під час документування свідчень людей, яким вдалося вибратися з окупації, правозахисники фіксують масштабні порушення прав людини. Тих, хто відмовляється від російського паспорта, не допускають до медичних послуг, пенсій, освіти, роботи. Ба більше — людей викрадають, утримують у неволі, катують, аби створити штучну статистику «добровільного прийняття громадянства». Все це — щоби потім використати як «доказ» для пропаганди на міжнародних майданчиках.

Правозахисниця наголошує: сьогодні одна з небагатьох ефективних стратегій — постійний публічний розголос, донесення правди до світової спільноти. Адвокаційна кампанія має бути скоординованою — з боку громадського сектору, дипломатичних місій та держави: «Ми маємо змусити міжнародні інституції діяти. ООН, Червоний Хрест, інші організації мають не мовчати, а створювати нові механізми тиску на РФ. Санкції, що не діють, — це лише формальність».

Люди — передусім

Ця дискусія ще раз підтвердила: повернення цивільних із російської неволі — не лише завдання для правозахисників і державних структур. Це питання, яке має звучати на кожному міжнародному форумі, під час кожної дипломатичної зустрічі. Бо люди — передусім.

Кожен незаконно утримуваний українець — не просто статистика, а чиєсь життя, родина, історія. Замовчування цих злочинів грає на руку агресору. Натомість системна адвокація, єдина позиція держави та громадянського суспільства, міжнародний тиск і увага можуть змінити ситуацію. Тільки об’єднавши зусилля, ми зможемо повернути наших людей додому — й притягнути винних до відповідальності.