Оксана Максименюк: Позови SLAPP — це загроза свободі слова в Україні

Медіаюристка, адвокатеса Оксана Максименюк у своїй практиці вже не раз стикалася з позовами SLAPP — стратегічними позовами проти участі громадськості (Strategic Lawsuits Against Public Participation). На її думку, це досить актуальна і важлива проблема саме для журналістів, особливо розслідувачів. Такі судові позови проти медіа та журналістів виграти дуже непросто, оскільки ті, хто їх подає, мають вплив і фінанси. Їх мета — не захистити свої права і відновити справедливість, а покарати представників медіа, щоб вони більше не мали бажання розслідувати певні теми. Результатом таких справ можуть бути не тільки заблоковані рахунки медіа і журналістів, а й повне припинення їхньої роботи.

Оксана Максименюк називає позови SLAPP тиском на журналістів і загрозою свободі слова.

5 квітня 2024 року Рада Європи ухвалила рекомендації щодо протидії SLAPP. Торік у листопаді з метою обговорення нових стандартів і рекомендацій, прийнятих у 2024 році, відбулася Європейська конференція з протидії SLAPP, яка об’єднала 30 спікерів і понад 250 учасників із 25 країн.

Цього року в Україні також почали обговорювати цю проблему. 4 квітня відбулося засідання Координаційного комітету при Міністерстві культури та стратегічних комунікацій України з реалізації кампанії Ради Європи «Журналісти мають значення» в Україні, де учасники обговорили питання SLAPP. 1 травня на засіданні парламентського комітету з питань свободи слова голова комітету Ярослав Юрчишин ініціював створення робочої групи з напрацювання механізмів протидії SLAPP.

За словами Оксани Максименюк, поки відповідне законодавство напрацьовуватимуть, представники громадськості вже можуть привертати увагу до SLAPP. А судді навіть без спеціального закону можуть за певними ознаками зрозуміти, що є позов саме позовом SLAPP, і відмовляти в його задоволенні. Це зекономить і час, і гроші, й захистить свободу слова.

— Оксано, наскільки проблема SLAPP важлива для українських журналістів?

— Я вважаю, що ця проблема важлива. Вона і раніше існувала, але не мала такої назви як позови SLAPP. Такі позови передусім пов’язані з людьми, які мають політичний або фінансовий вплив, наприклад бізнесменами, які мають великий фінансовий ресурс, можливість залучати адвокатів. Це люди, які мають вплив на судову систему. Добре, що на сьогодні є й успішні приклади, коли рішення за такими позовами скасовує касаційний суд.

— Опишіть приклади таких позовів.

— У листопаді 2019 року Андрій Портнов у своєму телеграм-каналі опублікував персональні дані водіїв програми «Схеми», зокрема домашні адреси. Було подано заяви до правоохоронних органів і суду щодо видалення персональних даних, однак жодного результату до цього часу немає. Через 9 місяцівбуло підпалено автомобіль редакції за адресою, яка була опублікована. У цивільному суді ми програли першу інстанцію й апеляцію (ми подавали позов від двох водіїв). Касація скасувала одне з рішень, направила в суд першої інстанції. І до сьогоднішнього дня, вже понад два роки в суді першої інстанції нічого не відбувається. До цього часу суддя Печерського районного суду Сергій Вовк із серпня 2022 року не виніс рішення. Це, на мою думку, приклад того, який вплив досі має Портнов у судах.

Проблема в тому, що він стягує витрати на адвоката, і це немаленькі суми. Якщо раніше це були невеликі кошти, то зараз суми, які заявляють адвокати за свої послуги, можуть стартувати від 50 тисяч і сягати 150—200 тисяч гривень.

Нещодавно Андрій Портнов позивався до медіа і журналістів щодо спростування визначення, що він «проросійський політик». Зокрема, наші юристи ведуть справу, в якій Портнов позивається до StateWatch, Гліба Канєвського, головної редакторки The Kyiv Independent Олі Руденко й до LB.ua. Позовні вимоги стосуються того, що Гліб Канєвський, коли ще був аналітиком і керівником StateWatch, опублікував аналітичний матеріал із приводу санкцій, які не застосовуються до певних осіб в Україні. І в цьому матеріалі він зробив оцінні судження, що «пан Портнов — проросійський політик, який здобув ганебну славу». Ми програли суди першої й апеляційної інстанцій. І в суді першої інстанції Портнов, заявивши позовні вимоги до чотирьох осіб, намагався стягнути солідарно витрати на адвоката в розмірі 160 000 грн. Суд стягнув меншу суму в розмірі понад 80 тисяч гривень. Це велика сума. І майже одразу після того, як рішення у справі набрало законної сили, Андрій Портнов звернувся до державних виконавців, які блокували рахунки відповідачів і стягнули витрати на правову допомогу. Така швидкість виконання рішення та неможливість добровільно виконати рішення суду, на мою думку, є тиском на журналістів.

Крім того, державними виконавцями відкрито виконавчі провадження про примусове виконання рішення суду в частині публікації тексту спростування. В цьому випадку важливо наголосити, що остаточного рішення у справі ще немає, оскільки відповідачами подано касаційні скарги на рішення судів. Але рішення суду в частині спростування має бути виконано. Однак, якщо надалі суд касаційної скарги скасує рішення попередніх судів, то повернутися в той стан, який існував до рішення судів, яке виконано, неможливо, оскільки інформація вже буде спростована. А такого відновлення порушеного права медіа й автора матеріалу як спростування на спростування не існує.

На мою думку, ще одним прикладом SLAPP є позови, подані до Господарського суду Києва та Жовтневого районного суду Дніпра проти громадської організації «Слідство.інфо» щодо інформації, опублікованої у матеріалі під назвою «Від Кремлівського палацу до «Укренерго»: хто прибирає стратегічні об’єкти України», підготовленого у співпраці з OCCRP. Позивачем у цій справі виступив український бізнесмен Сергій Семенюк і ТОВ «Чистий світ технології», яке пов’язане з бізнесом із прибирання великих об’єктів і входить до групи компаній «Чисто», серед бенефіціарних власників яких є і Сергій Семенюк. Юридично до суду позиваються дві окремі особи, але я припускаю, що фактично позивачем є Сергій Семенюк як власник бізнесу з прибирання. В тексті розслідування журналісти припускають, що хоча з 2014 року один зі співвласників бізнесу з прибирання російський бізнесмен білоруського походження Еруард Апсіт офіційно вийшов з бізнесу у зв’язку з обмеженнями, які були запроваджені законодавством щодо співпраці з росіянами, але продовжив неофіційно його контролювати.

Чому ми вважаємо, що це також SLAPP позови? Тому що при подачі позову до районного суду відбулися маніпуляції з боку позивача щодо авторозподілу справи на певного суддю (позивач подавав позов до суду тричі й двічі забирав його, як тільки йому ставало відомо про суддю, на якого було розподілено справу). Також було штучно змінено територіальну підсудність для розгляду справи у Дніпрі, а не в Києві, де зареєстровані відповідачі. Також і сума заявленої моральної шкоди у розмірі 200 тисяч (стягнуто судом 5 тисяч) і витрат на правову допомогу у розмірі 50 тисяч (суд відмовив у стягненні витрат на адвоката). У господарському процесі позивач вимагав стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 150 тисяч (суд відмовив). Крім того, вимагалося видалення інформації, що є цензурою відповідно до Конституції України й інших законодавчих актів. Вважаю, що такі дії свідчать не про відновлення порушеного права, а про покарання редакції та журналістки за опублікований матеріал.

— А який розмір судових витрат? 

— Розмір судового збору залежить від кількості позовних вимог, оскільки судовий збір сплачується за кожну з них. Судовий збір за одну позовну вимогу для юридичних осіб складає понад 3 тисячі гривень, для фізичних — 1,2 тисячі.

Семенюк заявив позовні вимоги до декількох матеріалів. Тому при подачі апеляційної скарги на рішення районного суду ГО «Слідство.інфо» було сплачено понад 4 тисячі гривень судового збору, а за оскарження рішення господарського суду було сплачено 8 тисяч гривень. Таку ж суму сплатила й авторка матеріалу Яніна Корнієнко. Отже, маємо вже майже 25 тисяч судового збору за оскарження рішень, які мають редакція та журналістка десь знайти для оскарження.

Якщо не буде подано апеляційну скаргу на рішення суду, то воно набере законної сили, і позивачі зможуть звернутися до державного виконавця. Державний виконавець відкриває кримінальне провадження — і це призведе до арешту рахунків і стягнення грошових коштів.

— А «Радіо Свобода» скільки коштів заплатило?

— У справі поширення персональних даних водіїв у першій інстанції була повна сума задоволення витрат на адвоката 56 тисяч гривень, а в другому випадку (апеляція) суму витрат на адвоката з 50 800 грн зменшили до 20 тисяч гривень. Отже, було сплачено за послуги адвоката майже 80 тис. Редакція змушена була шукати гроші, щоб заплатити. Таких грошей навіть у «Радіо Свобода» не було, це великі суми. 

У 2020 році Портнов подав ще один позов до на той час головної редакторки програми «Схеми» Наталки Седлецької та низки медіа, які передрукували її допис щодо підпалу автомобіля редакції, в якому згадувався Андрій Портнов. У цій справі той же, що і в попередньому прикладі Печерський районний суд Києва та Київський апеляційний суд стали на бік Портнова. Єдине, що я не знаю, чому у цій справі Портнов не заявляв витрати на адвоката.

Яскравий приклад SLAPP — це «випадок Семочка», коли Сергій Семочко позивався до «Бігус.інфо» та хотів стягнути пів мільйона гривень моральної шкоди. Суд частково задовольнив позов, стягнувши солідарно з відповідачів судові витрати у розмірі 27 тисяч і 47 тисяч витрат за проведення експертизи. Після набрання рішенням законної сили державним виконавцем були заблоковані рахунки й журналістки Лесі Іванової, й Дениса Бігуса.

Отже, журналісти несуть надмірні фінансові витрати. До чого це може призводити? Для цього потрібно згадати судову практику 2000-х років, коли суди присуджували редакціям сплатити великі суми моральної шкоди й це призводило до закриття редакцій, бо вони не могли сплатити ці кошти. А коли мова про журналістів, які як автори є відповідачами, то це може призводити до накладення арештів на їхнє майно та рахунки.

Наприклад, у Бігуса був повністю арештований рахунок, а в Ольги Руденко виконавець арештував тільки суму стягнення витрат на адвоката, це 23 000 з урахуванням витрат на виконавчу службу. Проблема в тому, що може бути паралізована робота редакції, якщо буде заблокований рахунок редакції. І все, ти не зможеш ні заплатити зарплати, ні отримати кошти.

На сьогодні у зв’язку з припиненням значної частини американського фінансування, яке йшло на підтримку незалежних медіа, особливо розслідувальних і невеличких регіональних, сплатити такі суми, присуджені судами, дуже проблемно. У журналістів немає цих коштів. Вони створюють велику кількість контенту. І якщо людина має вплив або фінансові можливості звернутися до суду проти медіа й автора з вимогою великої суми компенсації, то це може призвести до закриття редакції та блокування рахунків журналіста. Або буде накладено арешт на автомобіль, квартиру. На мою думку, це може бути переслідуванням за професійну діяльність журналістів. Тому що в більшості випадків такі позови необґрунтовані.

— Чим відрізняються SLAPP від позовів про захист честі, гідності й ділової репутації?

— Коли ми говоримо про захист честі й гідності, то йдеться про те, що людина відновлює своє порушене право, наприклад, вимагає спростувати недостовірну інформацію. Коли ми говоримо про SLAPP, то їхня єдина ціль — це покарати журналістів за їхню роботу, стягнути надмірні суми. Тут питання не спростування інформації або відновлення репутації, а покарання. Мета таких позовів — припинення роботи медіа або просто закриття рота журналістам, щоб вони більше не писали про певну людину, не робили розслідування на певну тему.

— На сьогодні в Україні питання SLAPP не врегульовано законодавством. Є відповідні рекомендації Ради Європи. Чи виконуємо ми ці рекомендації?

— Рекомендації тільки торік ухвалили. Але це не законодавство. Україні треба розробити відповідне законодавство. Ми почали обговорювати це питання на зустрічі координаційної ради в Міністерстві культури та стратегічних комунікацій. Домовилися про створення робочої групи при парламентському комітеті свободи слова, яка напрацьовуватиме відповідні законодавчі зміни.

Поняття SLAPP в національному законодавстві не визначено. Рада Європи окреслила основні критерії для визначення таких позовів. Позови SLAPP направлені на медіа і тих осіб, які поширюють інформацію (громадських активістів, публічних осіб, блогерів). Мета таких позовів — «закрити рота», тобто обмежити свободу слова.

Раніше такі позови були здебільшого до традиційних медіа (телебачення, радіомовлення, друкованих), зараз і до онлайн-медіа й інших осіб, які поширюють інформацію (медіаакторів). Рекомендації РЄ полягають в тому, що країни мають розробити законодавство, зокрема таке, яке дозволить обмежити зловживання правами на звернення до суду ще на стадії прийняття позову. Пропонується кілька варіантів: зміни до закону, розробка окремого закону або розробка окремого закону і змін до певних процесуальних норм. Я погоджуюся з тим, що буде доцільніше напрацювати окреме законодавство, яке стосується визначення, що таке SLAPP, критерії таких позовів. Це буде зручно, оскільки спеціалізоване законодавство міститиме визначення, критерії, не потребуватиме пошуку в декількох нормативних правових актах.

І крім закону, який буде чітко містити визначення SLAPP, необхідно внести зміни до цивільно-процесуального і господарсько-процесуального законодавства й інших нормативних актів. Суд діє за процесуальним законодавством. Тому обов’язково треба вносити зміни в процес: як це має відбуватися, на якій стадії суд буде визначати, чи належить це до SLAPP. Це зекономить і гроші, і час.

Насправді позови SLAPP — це ризики, які містять велику загрозу свободі слова в Україні, бо таким чином «сторожового пса демократії» намагаються припнути на ланцюг, щоб він менше гавкав. Дуже важливо, щоб журналісти почувалися впевнено, коли виконують свою професійну роботу, не займалися самоцензурою, не хвилювалися, що може бути заявлений позов SLAPP, який заблокує їхню роботу.

— На вашу думку, як швидко Україна може отримати такий закон?

— Проблема тільки в законотворцях. Розробка зміни до процесуальних законів і створення спеціального закону потребує часу. Але з практики та досвіду розробки й ухвалення закону про медіа, затримка може бути саме з боку народних депутатів. Якщо враховувати, що доволі часто фігурантами журналістських розслідувань якраз стають депутати, то це може бути причиною затримки прийняття законодавства та незацікавленості депутатів. На сьогодні у нас постійно виникають проблеми з тим, що депутати то намагаються обмежити доступ журналістів до реєстрів, то внести зміни до кримінального законодавства, відповідно до яких журналісти можуть понести кримінальну відповідальність за використання інформації з реєстрів, що теж є тиском. Це свідчить про те, що деякі депутати не зацікавлені підтримувати свободу слова.

— Що ми можемо зробити до розробки й ухвалення відповідного закону?

— По-перше, я вважаю, що повинна бути активно залучена до таких випадків громадськість, яка має публічно говорити про це, підтримувати журналістів у справах SLAPP. Хоча наразі й відсутнє національне законодавство, яке регулює поняття SLAPP, однак суди не позбавлені процесуальної можливості відмовляти у задоволенні позовів у зв’язку з їхньою необґрунтованістю, надмірністю заявлених витрат на правову допомогу та заявлену моральну шкоду.

І в більшості позовів, які веду я та мої колеги, якраз шкода від поширення недостовірної інформації не доведена. Часто фактично немає жодного підтвердження, що людина дійсно зазнала якихось репутаційних втрат від такої публікації. Європейський суд із прав людини каже навіть про те, що не завжди негативна або недостовірна інформація завдає шкоди. Тобто обов’язковою умовою має бути шкода. А така шкода нечасто доводиться або обґрунтовується самими позивачами. Тобто, в принципі, суди, навіть не маючи спеціального закону про SLAPP, можуть відмовляти в таких позовах.

— А є якісь приклади касаційних перемог? 

— Є цікавий випадок. Касаційна перемога у справі, де Портнов позивався до ЦПК. Центр протидії корупції програв суди першої та апеляційної інстанцій. Касація це рішення скасувала, зазначивши, що коли людина каже про відкриті кримінальні провадження і припускає наслідки, то це оцінне судження. Суд касаційної інстанції виніс нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову.

Фото з особистого архіву Оксани Максименюк