Андрій Ісаєнко – про кіно, ставлення до нагород, захоплення доньки та річницю весілля

19 травня на каналі ICTV2 вийде 24-серійна поліцейська комедія «Майор Сковорода» з Андрієм Ісаєнком у головній ролі. Його герой, професійний слідчий Андрій Сковорода, через свій норовливий характер відправляється з Головного управління у «заслання» - маленький відділок на околиці міста. До всього цього, замість досвідчених поліцейських, майор отримує чотирьох «зелених» копів, яким потрібна радше нянька, аніж шеф-професіонал.

В інтерв’ю Коротко про Андрій Ісаєнко розповів, чи змусить ця комедія українців посміятися, як, незважаючи на успіх та славу, йому вдається бути простою людиною, чи має він свій райдер, чи хоче його 7-річна донька Марія ще зніматися у кіно, про стосунки з дружиною - режисеркою та сценаристкою Олесею Могунець-Ісаєнко, та сімейні цінності.

Знімаю капелюха перед хлопцями та дівчатами, які працюють в ДСНС

- Андрію, серіал «Майор Сковорода» анонсують як стрічку з класним українським гумором і цитатами Григорія Сковороди. З класним гумором у кіно у нас є проблеми. Ви що скажете - розважить інтелектуально ця стрічка глядача?

- Принаймні спробуємо - це точно. Але все ж таки гарний настрій після перегляду можу навіть гарантувати. Засмученим не залишимо нікого.

- Зараз ви ще знімаєтеся й у екшн-драмі «Служба 112», де головні герої - поліцейські, рятувальники та парамедики. Це зовсім інший проєкт, емоційно не простий, судячи зі слів режисера Сергія Сторожева. Кого ви тут граєте?

- Це, правда, більш серйозна історія. Граю рятувальника ДСНС. Мій герой - людина своєї справи, який, як кажуть, мовчки робить свою роботу, але і не потерпить чогось поганого.

- Як дається така роль? Бо всі ці люди – реально наші герої, і хочеться, щоб на екрані це не виглядало фальшиво.

- По-перше, ми на цих зйомках на собі зрозуміли, з якими труднощами стикаються працівники ДСНС. Навіть одягнути на себе захисний костюм рятувальника – а це і кисневий балон, і маска, і шолом, і рукавиці, і чоботи, і пожежна сокира чи інші предмети, які потрібні для роботи, - це вже дуже важко.

- А в цій формі ще треба швидко і вміло працювати.

- Так, і швидко реагувати, і розбирати завали, і рятувати людей. Це титанічний труд. Знімаю капелюха перед хлопцями та дівчатами, які працюють в ДСНС і виїжджають на виїзди.

- Анастасія Карпенко, яка теж грає у цьому серіалі, розповідала, що тут є багато трюків, але вона підготовлений боєць, бо займається боксом, кікбоксингом, тайським боксом. У вас гарна фізична підготовка?

- Я теж, як кажуть в народі, не пальцем зроблений. У мене, слава Богу, було багато проєктів, в яких потребувалась значна фізична підготовка. Наприклад, серіал «Козаки. Абсолютно брехлива історія». Там ми взагалі з коней не злазили і багато тренувалися.

Взагалі я зі спортом дружу. Постійно підтримую форму, ходжу в зал, бо розумію: моя спина мені в професії ще багато для чого потрібна. І не тільки спина. Тому треба займатися собою. Недарма кажуть: у здоровому тілі - здоровий дух.

- Ви задіяні у чималій кількості проєктів. Відчуваєте себе затребуваним актором? Надалі графіки вже розписані?

- Я не звик планувати щось наперед. Роботи, слава Богу, вистачає. Чи відчуваю себе затребуваним? Мабуть, потроху відчуваю. Але якщо згадати, який шлях був мною пройдений, то ставлюся до цього як до результату своєї роботи, і не більше того.

- Тепер частіше запрошують на проби чи доводиться вигризати собі ролі?

- Бувають проєкти, де просто кажуть: «Андрію, ви у нас знімаєтеся». Буває, просять зробити самопроби, щоб прикинути ансамбль з іншими акторами, і після цього затверджують. Буває, просять приїхати на проби, щоб лиш подивитися в ансамблі з партнером або партнеркою. Було декілька разів, коли просто затверджували і казали, коли початок зйомки, бо вже знають, як я працюю.

Ніколи не писав райдер

- Ви казали, що вам до вподоби бути простою людиною. Як вам це вдається? Популярність же крутить голову. Головні ролі, пізнаваність, і глядач вас любить. Як не розгубити простоту?

- Мене завжди в цьому плані підтримувала і, так би мовити, осаджувала моя дружина. Навіть не те щоб осаджувала, просто говорила: «Нічого не змінилося, працюй далі».

І, мабуть, таким мене виховало життя в Запоріжжі. «Будь простіше, і люди до тебе потягнуться» – у нас ця фраза постійно звучала. Напевно, якось вона закарбувалася в мені. Мабуть, це і виховання батьків.

Колись знімався в проєкті, і там були якісь зірки, всі сиділи в одній великій кімнаті. А мені було цікавіше піти на конюшню, подивитися на коників, поспілкуватися там з людьми, ніж сидіти з пафосними людьми і говорити про якісь пафосні речі. Слава Богу, в Україні людей, які відчувають себе якимись еталонами чи ідолами, мало. Чим будемо простішіми, тим краще. Ми ж такі самі люди, як і всі інші.

- Тобто нині в акторському середовищі в основному дружня атмосфера? Немає такого, що ось зірка, їй всі привілеї, а всі інші хай сидять в одному гримвагончику?

- Так а нащо це? Якщо хтось себе так поводить, то насправді ми компанією можемо трошечки поговорити і сказати: будь простіше. Краще дружити, спілкуватись, відчувати одне одного на одному рівні, тоді буде й легше працювати, комунікувати і робити свою справу. Якщо хтось буде про себе дуже багато чогось думати, то воно на користь ділу явно не буде. А коли всі в одній упряжці, всі рівні, ніхто не кращий, ніхто не гірший, тоді це працює на спільну справу.

Якщо треба комусь щось підказати, якщо людина потребуватиме якоїсь моєї допомоги, із задоволенням це зроблю. І я теж можу попросити підказки. Це нормально, це робочий процес. І таке я тільки вітаю на майданчику.

- Є у вас улюблений партнер чи партнерка на знімальному майданчику, з якими вам завжди в кайф працювати?

- Проєкт від проєкту завжди відрізняється. Наприклад, з Настею Карпенко я мало знімався, але зараз ми з нею разом заходимо у другий спільний проєкт. Колись ми з нею знімалися у фільмі «Казка про гроші» у моєї дружини. З нею мені взагалі суперкомфортно, суперкльово. Ми друзі, ми знайомі з 2008 року. З нею працювати поруч - це велике щастя і великий бонус, тому що я довіряю їй, а вона - мені.

- Ми вже з вами заговорили про простоту у житті. Тому цікаво: чи є у вас райдер? 

- Ніколи не писав райдер. Максимум, що можна написати в моєму райдері, - це баклажка «Моршинської» і «Кока-кола» (сміється). Якщо мені щось потрібне, я можу собі це купити.

«Раша гудбай» - досить непогана сатира, і до цього фільму треба ставитись як до сатири

- Що для вас сьогодні принципово в кіно? Актори кажуть, що треба за щось жити, тому й знімаються у прохідних і шаблонних картинах. Бо гонорари впали і не до перебірливості. На що ви не погодитеся?

- Мені принципово, щоб була хороша команда, прикольна історія і гарна атмосфера на майданчику. Мабуть, принципово мати гідний гонорар. Але це умови роботи, не зовсім можна назвати це принципом. Якихось особливих принципів немає, хоча й не можу сказати, що я безпринципний. Якщо бачу якусь, грубо кажучи, несправедливість, завжди скажу своє «фе».

- Бувало, що ображалися, коли ви казали, що думаєте? Не всі ж люблять, коли їм можуть заперечити.

- Може, і було, але я цього не пам'ятаю. Все ж таки в роботі намагаюсь залишатися в робочому стані і не переходити цю межу. Якщо на роботі буде якась нездорова атмосфера, ще раз повторюсь, це буде тільки гірше для продукту. Можна щось порадити, акуратно про щось сказати, якщо це потрібно. А розказувати комусь, як треба жити, - невдячна справа. У кожного своє життя, свій шлях, і кожен йде своїм.

- А чим вас зацікавив фільм «Раша гудбай»? Багато було негативних відгуків, перш за все, за купу стереотипів, пласких жартів у такій складній і чутливій темі.

- Мені здалося, це досить непогана сатира. Якщо до цього фільму відноситися, як до сатири, і не чекати чогось надвисокого, то це кіно сприймається абсолютно легко і смішно. Можливо, є якісь шаблони. Але це жанр сатири, і сатира дозволяє це робити. Вона зроблена грамотно, обережно і красиво. І чому ні? Просто у нас як люди люблять? Хтось десь щось сказав - і понеслося, ніхто не розбирається.

Мені неодноразово писали в інстаграмі ще до виходу фільму: чому ви знялися в цьому кіно, як ви могли? А я у всіх запитував: «А ви бачили кіно, що ви мені таке говорите?» І ніхто не відповів на це запитання. Про що можемо далі говорити? Нащо обговорювати кіно, казати, що воно погане, якщо його ще не бачили?

Можливо, був неправильно змонтований трейлер, і він не зайшов людям, вони обурилися. Але не дивлячись продукт, казати, що він поганий… Є у нас трішечки така вада - взяти щось і понести по селу.

- Мене в цій історії найбільше обурило те, як накинулися на Катерину Варченко і почали її ображати.

- Катю Варченко, у якої чоловік, актор Анатоль Фон-Філандра, захищає всіх нас на фронті. Таку єресь про неї писали… Я Катю знаю дуже давно. Знаю, яка вона відповідальна, чесна і правильна людина. Як таке можна було писати? Коли людям хочеться хайпонути, їм уже на інших людей все одно, - взяли жертву і все.

- Вам де комфортніше нині працювати - у комедії чи серйозному жанрі?

- Я до всього ставлюся прекрасно. У комедії – весело. В серйозному жанрі можна передати свою думку, донести людям якісь меседжі, можливо, якось вплинути на свідомість. Взагалі це і є задача культури - впливати на суспільство, змінювати його. І якщо в драматичному жанрі таке вдається зробити, це прекрасно. А комедія - це завжди весело і на радість людям.

- До речі, як вам Тарас Цимбалюк в ролі головного героя «Холостяка»? Ви з ним багато працювали разом, знаєте одне одного. Такі проєкти на користь акторам, на вашу думку?

- Не знаю, чесно. Особисто я б відмовився від такого.

- Ну, у вас вже давно й шансів немає потрапити в такий проєкт.

- Так. Я вже не маю в цьому потреби (сміється). Вирішив він так зробити - це його право. Хай робить.

Донька ще хоче зніматися

- Шевченківська премія - це вагома для вас відзнака?

- Я отримав Шевченківську премію 9 березня 2022 року. Тому ця велика подія, можна сказати, пройшла повз, не про те тоді думалося. Так, вона є, але не вважаю, що маю якось змінитися після цього чи ще щось подібне. Авжеж, приємно було отримати цю премію за свою роботу. Але є - і є.

- Ви не з тих людей, які женуться за званнями?

- Ні. Може, коли був молодим, цього хотів, можливо, навіть мріяв про це. Але з роками став ставитися до всього цього набагато простіше.

- Як на мене, найважливіший показник любові – це коли люди йдуть на вас в театр чи в кіно.

- Так, показник - це люди. А все інше - то вже суто професійне, поставив собі галочку, що ти зробив свою роботу чесно, отже - не марно. Тим паче, Шевченківську премію ми отримали за виставу «Погані дороги». Тому, мабуть, це більше подяка за нашу виставу і нашу роботу.

- Як казала Віталіна Біблів, звання - це більше для її батьків, аніж для неї, вони пишаються.

- Є таке. Звання «Заслужений артист України» мені дали під час урочистостей до 30-річчя Незалежності України на Майдані Незалежності. Тоді тато мені подзвонив і сказав: «Мені на день народження менше дзвонили і вітали, ніж коли всі побачили, що тобі на Майдані дали звання». Тому так, можливо, це більше для рідних.

- Ваша донечка Маруся, їй 7, вже зіграла свою першу роль у «Жіночому лікарі». Хоче ще зніматися?

- Хоче.

- Водите на кастинги? Можливо, їй щось пропонували?

- Ще нічого не пропонували, поки більше ніде не знімалась. Але нещодавно вийшла перший раз на сцену на читку п’єси. Моя дружина Олеся Моргунець-Ісаєнко робила читку п'єси в театрі «Особистості». І там у Маруськи була невеличка роль, буквально декілька слів. Перший раз вона посиділа на сцені поруч з професійними акторами. Їй дуже сподобалось.

- Як каже досвід «Жіночого лікаря», власне, де її і запримітила кастинг-директорка, беріть Марусю частіше з собою на зйомки.

- Так (сміється). Просто, можливо, мало хто знає, що ми хочемо цього.

- Часто доводиться брати доньку з собою на знімальний майданчик?

- Ні, бо на знімальному майданчику їй буде нудно і немає їй чим там зайнятися. Їй лише 7, може, коли подорослішає, так і буде. А от в театр її часто беру.

- Чим вона ще цікавиться?

- Маруська дуже любить коней, їздити верхи. Мабуть, надивилась і на мене, коли я тренувався для зйомок у «Козаках…». Недавно були на тренуванні. Для неї це великий кайф.

Вона постійно щось ліпить, робить якісь поробки, щось вирізає, одним словом - займається творчістю.

Насправді я ніколи не буду вказувати і говорити, ким їй треба бути і ким ставати. Це лише її вибір.

Останні роки бронюю вихідний на нашу з Олесею річницю весілля

- Ви росли в російськомовному Запоріжжі. От як ви для себе аналізуєте - що допомогло вам не вирости людиною з російськими мізками, так би мовити? Бо те, що навколо нас, теж сильно вливає.

- Поки я жив у Запоріжжі, був російськомовним. Навчання у школі було російською мовою. Тоді в Запоріжжі було лише дві україномовні школи на майже мільйонне місто.

Мабуть, моя робота, професія. Але і мої батьки, і друзі, хто там, завжди дивилися і дивляться в бік України. Мабуть, і правильне виховання, і правильні пріоритети, і любов до історії, до Батьківщини.

Дружина моя - україномовна. І коли народилася дитина, ми одразу самі собі сказали, що вдома в нас буде тільки українська мова, щоб дитина розмовляла українською.

- А не тяжко Марусі, вона ж ще маленька, триматися і не переходити з однолітками на російську? Бо й нині російської дуже багато серед дітей.

- Вона все одно говорить українською, і мене це радує. Вона не переходить на російську. Може навіть когось поправити. Навіть мене (сміється). Якщо скажу якесь російськомовне слово, вона одразу: «Тату, українською».

- У березні російський дрон влучив у ваш будинок. З таким складно справитися, коли це зовсім поруч. Костянтин Октябрський розповідав, коли влучило в його квартиру, у нього був ПТСР, дружина лікувалася, старший син працював з психологом. Як ваш емоційний стан?

- Кості було набагато важче, ніж нам. Я наче нормально це пережив. У доньки в якийсь період було більше страху.

Найважче це все пережила дружина. Я в цей момент спав, а вона була біля дитини, все чула, що відбувалось. Олеся теж зі своєю психологинею працювала. Але наче потроху це відходить.

- У серпні у вас з Олесею буде 14-та річниця весілля - агатова. 14 років разом – це круто. Що для вас у стосунках найважливіше, особливо в такі непрості часи, щоб триматися одне за одного?

- Любов, довіра, дружба, взаєморозуміння.

- Відзначаєте такі дати?

- Намагаємось, якщо немає роботи в цей день. Останні роки я навіть бронюю собі цю дату, щоб не було роботи. Все ж таки це сімейне свято – треба відзначати.

- Про що сьогодні ваші найбільші мрії?

- Думаю, моя мрія буде схожа на багато інших мрій - це Перемога, яка дуже важлива для нас, нашої країни і нашого суспільства.

Є якісь мрії по роботі. Але в мене завжди мрії були абстрактні. Щось літає в голові, чогось хочеться - і воно потім стається. От думаєш про якусь роль, але не про якусь конкретну, просто придумав собі якогось персонажа, якого хотів би зіграти, - так і виходить.

Мріяв колись зіграти маніяка – і зіграв його в спектаклі «Погані дороги». Мріяв козака зіграти – зіграв у серіалі «Козаки. Абсолютно брехлива історія». Крутилося це десь в голові – так і сталося. І це радує, надихає.

Мрію про хороші проєкти, якісну роботу з режисерами, знятися в якомусь міжнародному проєкті. У театрі, слава Богу, все у мене добре.

Мрію, щоб моя дитина була щаслива, здорова, щоб в неї все було добре, щоб вона менше відчувала всі ці жахіття війни.

Але, як би там не було, всі мрії все одно сходяться в одну точку, яка називається Перемога.