Кожен киянин і гість столиці може побачити репарації, які Україна отримала після Другої світової. Історик вказав місце

Мало хто знає, що репарації дали початок знаменитій колекції бузку в Національному ботанічному саду ім. Миколи Гришка, окрасі міста і улюбленому місцю паломництва киян на початку травня. На сайті Ботанічного саду вказано, що перші сорти бузків звичайного і широколистого французької, німецької та американської селекції завезли в 1946 році з Німеччини, саме ці сорти (30 найменувань) склали основу колекції.

Це найбільш екзотична частина того спадку Третього Рейху, який Москва дозволила Україні отримати як репарації після війни.

Загалом до України прибули з Німеччини 33 вагони саджанців декоративних рослин, зазначає в розмові з «Главкомом» германіст, доктор історичних наук, директор Інституту всесвітньої історії Національної академії наук України Андрій Кудряченко.

Із Ботанічним садом пов’язаний ще один «німецький слід»: до облаштування його території залучали як чорноробів полонених німецьких солдатів. 

Відбудова Хрещатика. Військовополонені як безкоштовна робоча сила

Для відбудови країни використовували працю десятків тисяч військовополонених. У документах зафіксована цифра 36 918 – саме стільки німецьких бранців провели центром Києва 16 серпня 1944 року, серед них було й 549 офіцерів. Це був так званий «парад переможених», після якого 7 тис. полонених лишили в Києві для будівельних робіт, решту розподілили по всій Україні.

Ті німці могли б люто позаздрити нинішнім військовополоненим-росіянам, котрі перебувають під захистом Женевської конвенції і, як кажуть, навіть нарікають на брак олів’є у меню новорічної в’язничної вечері. Німці мешкали в жахливих умовах та голоді в Сирецькому таборі, тому самому, де під час окупації утримували євреїв, перш ніж розстріляти в Бабиному Яру.

Повоєнну відбудову Києва почали з реконструкції Хрещатика в липні 1944 року. У радянських підручниках історії були розміщені світлини суботників на Хрещатику, на яких радісні кияни, поміж них і титуловані поети Максим Рильський, Павло Тичина, Володимир Сосюра, з ентузіазмом розбирали биту цеглу. Зі зрозумілих причин в об’єктив фотографа не потрапили й інші трудівники – полонені німецькі солдати. Тисячі їх також працювали на відбудові урядових об’єктів та університету ім. Шевченка, на реконструкції промислових об’єктів, зокрема Інституту електрозварювання та залізничного вокзалу в Києві.

Працю військовополонених, котрі гарували на відбудові багатьох міст та заводів України, також можна вважати складовою репарацій, каже професор Кудряченко.

«Існує документ, в якому Микита Хрущов, який тоді був головою Ради народних комісарів, тобто уряду УРСР, просить Сталіна виділити більше полонених для відновлювальних робіт, аргументуючи тим, що Україна найбільше з радянських республік постраждала від руйнувань під час війни. Проте Сталін відмовив», – зазначає науковець.

Ракетні технології і викрадені німецькі «мізки»

«І Захід, і СРСР у своїх окупаційних зонах полювали за німецькими інженерами та військовими технологіями, насамперед ракетними і ядерними. Як відомо, Німеччина першою у світі розробила крилаті ракети, їх тоді називали ФАУ-патрони (від німецького Vergeltungswaffe, тобто «зброя відплати»), і їхню руйнівну силу відчув на собі Лондон у 1944 році, – розповідає Андрій Кудряченко. – Сергій Корольов встиг дослідити німецький ракетний центр в Пенемюнде, хоч там до нього побували американські спеціалісти, а також завод з виробництва ФАУ у Нордхаузені, та вивіз турбіни для ФАУ-2, інше обладнання й документацію». Це дало поштовх розвитку ракетної програми в СРСР. 

У 1949 році під керівництвом Корольова саме на базі ФАУ-2 було створено першу радянську бойову балістичну ракету Р-1. Виготовили її на дніпропетровському закритому заводі, який невдовзі стане відомим як Південмаш. За п’ять років тут створять конструкторське бюро «Південне», яке розробить для ядерних сил Союзу перші міжконтинентальні ракети.

Через засекреченість КБ «Південне» та більшої частини Південмашу складно встановити, чи працювали там інженери, інтерновані з Німеччини, як це було на деяких інших підприємствах військово-промислового комплексу. «Мій старший колега свого часу розповідав, що вивчив німецьку мову, бо доводилося на Південмаші працювати і спілкуватися з німецькими фахівцями, яких вивезли до СРСР в 1945-му», – пригадує професор Кудряченко.

І це цілком логічно, адже технології доцільніше вивезти не лише в кресленнях, а й разом з «мізками», що їх розробляли. 

Так, американці люб’язно запросили до співпраці винахідника ФАУ Вернера фон Брауна, закривши очі на те, що він був членом нацистської партії та штурмбанфюрером СС. У США фон Браун продовжував свої ракетні напрацювання і став очільником американської космічної програми.

Росіяни ж брутально скористалися талантом хіміка Петера Тиссена – НКВС вивезло його силоміць з Німеччини для роботи над створенням радянської атомної бомби. Дослідження тривали в 1945-1950 роках у науковому центрі, під який переобладнали санаторій неподалік Сухумі. В ядерному проєкті брали участь 39 «трофейних» німецьких вчених.