Ультиматум Путіна та «парадигма Задорнова»

Прессекретар президента Росії Дмитрій Пєсков в інтерв’ю телеканалу ABC News заявив: Путіну необхідно побачити «певну динаміку» на полі бою, перш ніж погодитися на тривале припинення вогню, і наголосив, що постачання зброї союзниками Україні має припинитися, перш ніж можна буде зробити паузу у бойових діях.

«Інакше це буде перевагою для України. Україна продовжить свою тотальну мобілізацію, перекидаючи нові війська на передову. Україна використає цей період для підготовки нових військовослужбовців і для того, щоб дати відпочинок тим, що вже є. То чому ж ми маємо надавати таку перевагу Україні?».

Іншими словами, Пєсков від імені Путіна вкотре висунув Заходу ультиматум. Спершу «певна динаміка» (слід розуміти, позитивна для РФ) на полі бою (наприклад, вторгнення у Дніпропетровську область чи створення плацдарму на правому березі Дніпра біля Херсону), потім (або одночасно) припинення постачання зброї Україні – і за якийсь час по тому можна буде зробити паузу у бойових діях.

Бо ж інакше Україна матиме перевагу, адже бідолашна Росія не отримуватиме нових арсеналів зброї, не проводитиме мобілізації, не формуватиме та не перекидатиме на передову нові війська…

От не зможе цього робити, і край, загіпнотизована українськими агресорами! А постачання все нових і нових артсистем зі снарядами, балістичних ракет, безпілотників від Ірану та Північної Кореї (з чим ці дві тоталітарні держави не криються) – не рахується, і продукція колосального ВПК (значна частина якого – за Уралом, поза досяжністю українських дронів і ракет) не рахується, і тотальна мілітаризація всього життя у РФ теж не рахується.

А от змога України протистояти агресору – це всесвітньо-історичне зло, це нечесно…

І от запитання – за кого мають рашисти американців і європейців? За повних й остаточних ідіотів чи за пришелепуватих слабаків?

Як на мене, щодо американців, принаймні, після 20 січня цього року Росія діє в парадигмі, окресленій колись великодержавним сатириком Задорновим: «Ну американцы! Ну дурные!» І діє вельми успішно.

Думаю, читачі самі легко згадають усі інвективи на адресу України, висловлені чинною адміністрацією США, всі вислови стосовно «чудових російських вояків», які гинуть на фронті, всі запевнення у «щирому бажанні миру» з боку головного кремлівського чекіста, всі санкції, під які втрапила Україна (а як інакше назвати, скажімо, зупинку постачання зброєю та боєприпасами?) – і так далі, і таке інше.

Ба більше: на подарованому Путіним Трампу через Віткоффа портреті американського президента прапор США має лише 47 зірок, тобто три штати кудись поділися; чи не йдеться про «споконвічні землі» московітів Аляску, Гаваї та Каліфорнію, де в ХІХ столітті були колонії Російської імперії?

«З’їдять іще й не те!» – так, схоже, думають у Кремлі, бо ж де-факто у США прирівняли агресора та жертву. І хоча впродовж останніх тижнів позиція Вашингтона почала-таки змінюватися, Москва не втрачає надії на подальшу успішність свого підходу до «конфлікту» з Україною.

І справді, спецпредставник президента США в Україні Кіт Келлог щойно нагадав: мовляв, Дональд Трамп неодноразово заявляв: «Припиніть убивства негайно». Тобто, якщо до твого дому вдерлися озброєні гангстери, ти не маєш права їх постріляти, а мусиш сідати з ними за стіл перемовин під дулами їхньої зброї…

Це стосується не дише України. Слово президенту Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайлові Гончару, який розповідає про wargame у Центрі ядерного нерозповсюдження в Арлінгтоні.

За сценарієм, події розгортаються у 2030-х роках, Росія завдає неядерний удар по Хмельницькій АЕС і ядерному енергоблоку у Польщі, внаслідок чого відбувається виток радіації, враження міст і сіл.

«Два тижні високочолі «геймери» сперечалися, як діяти за таких обставин? Україна і Польща схарактеризували дані дії як ядерний удар у непрямий спосіб, адже застосування конвенційної зброї по атомному об’єкту призводить до ефекту ядерного удару, та запропонували негайно завдати нищівного удару у відповідь високоточною зброєю. Учасники з ЄС запропонували прорахувати, куди вітер повіє і які наслідки будуть, а потім думати про відповідь агресору. Представники США не змогли виробити ніякої позиції, проте не сприйняли підхід, запропонований Україною і Польщею, тож коли ті зажадали негайно завдати силами НАТО удару у відповідь, американці заблокували полякам можливість так зробити».

Можна оцінювати останнє як «небажання ескалації» (скільки разів ми це чули від представників минулої адміністрації США?), як «миролюбність» і ще якось, але росіяни, переконаний, оцінюють такі речі в «парадигмі Задорнова».

Як на мене, якби така адміністрація була у США в 1940-х, то есесівські патрулі ходили б не тільки вулицями Лондону, а і – невдовзі – Вашингтону…

Що стосується Євросоюзу, а також Великої Британії, тут ситуація дещо інша. У Москві вважають «гейропейців» (за винятком хіба що британців і скандинавів) людьми балакучими та нерішучими, а ЄС – недієздатною організацією, небажані кроки якої щодо Росії заблокує Угорщина Орбана (до речі, офіційні особи ЄС постійно говорять, що неприпустимо дозволяти одній державі блокувати діяльність усього Союзу – чи не час перейти від слів до діла?).

Наразі Євросоюз офіційно звернувся до Росії з вимогою повністю припинити бойові дії в Україні щонайменше на 30 днів. Заява ЄС наголошує, що ця організація лишається відданою досягненню всеосяжного, справедливого й термінового миру в Україні, який ґрунтується на принципах Статуту ООН і нормах міжнародного права.

Тимчасове припинення бойових дій могло б суттєво полегшити гуманітарну ситуацію та створити умови для реального діалогу з метою припинення російської агресії й відновлення стабільного миру.

Саме зараз Росія має довести свою справжню готовність до миру. А президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що Росія має припинити вогонь в Україні на 30 днів без жодних попередніх умов.

У разі порушення ЄС готовий запровадити проти РФ жорсткі санкції. У відповідь один із «голосів Путіна» Дмитрій Медвєдєв закликав західних лідерів «засунути у свої пангендерні дупи» мирні ініціативи щодо України.

Агов, а не краще запровадити додаткові санкції зразу, на підкріплення своїх пропозицій? І передати українцям не лише ракети Patriot та боєзапас за систем Himars, як це зробив новий уряд Німеччини, а й цілу купу бронетехніки, артсистем, засобів ППО, ракет різної дальності та боєприпасів, які без толку займають західні арсенали?

Адже самої зброї замало, потрібні ще навчені битися в умовах сучасної війни та добре мотивовані вояки, а з ними у більшості країн Європи великі проблеми (що визнають урядовці низки держав – членів ЄС).

Бо ж поки Україна стримує агресивні наміри Росії, Західна Європа може почуватися у відносній безпеці та налагодити, нарешті, роботу свого ВПК. Потужне військове спорядження з арсеналів держав-членів НАТО потрібне хіба що Польщі та країнам Балтії (скандинави самі здатні про себе подбати), натомість за всіх інших воюють українці.

Полякам же варто було б висунути в Україну дві-три добровольчі бригади, щоб їхні бійці набули бойовий досвід і довели на практиці, що ці знамениті слова наразі не є лише словами: «Jeszcze Polska nie zginęła, Kiedy my żyjemy».

Ну, а Путін у ніч на 11 травня виступив із заявою, в якій розшифрував попередні послання як Пєскова, так і Медвєдєва. Заява ця містила і тотальну брехню, і часткову, і маніпулятивні тези, витримані у «парадигмі Задорнова».

Спершу президент РФ розводився про «порушення перемир’я» Україною та про «боротьбу з нацизмом», хоча останнє, схоже, діє вже лише на західних прихильників ХАМАСу, потім збрехав, що Україна начебто відмовилася продовжити оголошене Росією перемир’я (навіть не згадавши при цьому запропоноване спільно Україною та лідерами ЄС 30-денне перемир’я з 12 травня).

А далі він запропонував «відновити» 15 травня прямі переговори у Стамбулі, «перервані не нами» без припинення бойових дій із тим, щоб усунути «першопричини війни». Тобто Росія продовжуватиме намагання наступати, битиме ракетами по Києву й іншим містам, розкручуватиме й далі свій ВПК, зосереджуватиме сили на кордоні з Фінляндією й Естонією, заведе додаткові війська у Білорусь, а у Стамбулі «відновляться» переговори – найшвидше, з вимогою визнати за їхню основу ті начерки угоди, які були сформульовані у березні 2022 року і реалізація яких призвела б до розвалу Української держави (не буду вдаватися у подробиці, про це написано та сказано чимало).

Що ж Путін знає, що робить: перша реакція Трампа на його пропозицію була радісно-оптимістичною, мовляв, «це потенційно великий день», Макрона – стримано-оптимістичною.

Сумно, панове… Хоча, може бути, у Вашингтоні, нарешті, зрозуміють, що головний кремлівський чекіст продовжує знущатися з них, а у Євросоюзі посилять допомогу Україні та ізолюють, нарешті, пропутінський автократичний режим Орбана.