Вийшов Путін серед ночі. Що це було?

Більшу частину свого неочікуваного виступу серед ночі з 10 на 11 травня Путін присвятив перерахуванню своїх образ на українців, які четвертий рік не дають йому «досягати цілей СВО». Вигляд це мало жалюгідній, і не тому, що хочеться сказати про Путіна погано, бо це – Путін. А тому що об’єктивно так було.

Виявляється, Росія веде не СВО, а таки війну (у самій Росії, нагадаємо, такі твердження підпадають під статтю). Винна у цьому, звісно ж, Україна, яка «зірвала переговори» 2022 року у Стамбулі. І навіть коли добрий Кремль запропонував триденне припинення вогню з нагоди «теж святого» (за Путіним) 9 травня, безбожні українці атакували у тому числі й морськими безпілотниками!

Щоправда, «з 6 на 7 травня». Тобто коли перемир’я ще не діяло б, навіть якби було узгодженим – але Путіна, з його слів, це чомусь особливо роздратувало. 

Видно було, що ці морські безпілотники для російського царя – то особлива рибна кістка у горлі. Ще б пак: все-таки перше в історії збиття винищувача безекіпажною морською платформою, яка за цей винищувач дешевша приблизно у 120 разів.

Загальний, як то кажуть, меседж нічного виступу (куди Путін запізнився на півтори години) очевидний. Спочатку давайте повернемося до переговорів суто на основі Стамбула-22. Якщо комусь неясно – це мають бути «переговори» про все те ж саме «усунення першопричин війни». Тобто, як ми не раз уже чули, Україна має відмовитися не тільки від НАТО, а й від будь-яких оборонних союзів, різко скоротити армію та оборонну промисловість, і взагалі, як знов-таки висловився сам Путін, «чтоб не было лихорадочного рытья новых окопов и опорных пунктов: кому нужен такой мир?».

При цьому припинення вогню не буде. У Путіна це називається «Росія готова до переговорів без будь-яких попередніх умов», і подається як великий жест доброї волі. Хоча значення тут просте й очевидне: ось вам конкретні умови, на яких ми згодні говорити про припинення вогню. Навіть не про мир як такий.

Держдеп зранку вже розповсюдив заяву, згідно з якою першочерговою є саме вимога припинити вогонь. На тій же позиції стоять і європейці. 

По-друге, як же тепер буде з переліком спільних американо-європейсько-українських вимог до Росії, який наче має представити Путіну від імені Трампа спецпредставник Віткофф? За «зливами» у західній пресі, список містить аж 22 пункти, проте оголошені – й це характерно – тільки два: Україну не беруть у НАТО, а Росія, увага, припиняє вогонь. 

Київ, як відомо, не раз заявляв, що офіційно відмовлятися від НАТО не збирається. Але цього може і не знадобитися. А от припинити бойові дії замість Росії не може ніхто.

Російська пропаганда вже намагається розсипати дифірамби вождю, який, бач, «перехопив ініціативу». Інакше кажучи, там відверто пишаються тим, що намагаються викрутитися – тобто визнають, що на дипломатичному фронті їхні успіхи наразі більше схожі на «отрицательное всплытие» відомого крейсера. 

З іншого боку, не слід скидати з шальок терезів чисто внутрішньополітичний вимір путінського виступу. Як уже сказано вище, Путін на цьому брифінгу виглядав слабенько. Скарги на нехорошу Україну звучали от саме як скарги, навіть без традиційного надимання щік. Та й уже сам факт раптового виходу на люди акурат після «ультиматуму» ЄС, США й України показує, що росіяни таки змушені рахуватися з реальністю.

Проте путінські заяви, недолугі й суперечливі для будь-якого об’єктивного глядача, цілком вкладаються в логіку паралельного всесвіту, в якому «колективний Захід» напав на мирну Росію руками українців, але Росія все одно виступає за мир. 

Важко сказати, наскільки це підніме бойовий дух тамтешнього населення, яке, як не крути, здебільшого все-таки хотіло б «просто перестать стрелять», але водночас залишається наскрізь просякнутим агресивною риторикою. Проте сьогодні Путін вкотре показав, що не здатен швидко вийти за рамки міфу, який він сам же конструював десятиліттями (автор цих рядків нещодавно розбирав цей механізм).

Російському вождю й цей виступ дався явно нелегко. Втім, як то кажуть, не почнеш – не навчишся, еге ж?