«Ми не маємо скотитися в пропаганду»: журналісти «Донбас Реалії» про роботу на війні й інформування окупованих територій

Понад десять років журналісти проєкту «Донбас Реалії» від «Радіо Свобода» висвітлюють наслідки російської агресії в Україні та розповідають про життя на тимчасово окупованих територіях (ТОТ). У рамках панельної дискусії «Незалежна журналістика під час війни: правда на лінії фронту», що відбулася під час 17-го Київського безпекового форуму, команда проєкту поділилася своїм досвідом роботи з військовими та методами комунікації з ТОТ.

Участь у заході взяли журналістка та редакторка проєкту «Радіо Донбас Реалії» Тетяна Якубович, журналіст і ведучий проєкту «Донбас Реалії» Роман Пагулич та Олександр Демченко — військовослужбовець ЗСУ, консультант Центру ініціатив «Повернись живим», який до травня 2023 року працював журналістом «Донбас Реалії».

Модерував дискусію журналіст і ведучий проєкту «Донбас Реалії» Ярослав Кречко.

Розповідати про війну — це не про квадратні кілометри чи кількість обстрілів, це про людські долі, каже модератор Ярослав Кречко. Однак за роки війни трагічні історії могли стати буденністю для українського суспільства, тож він запитав учасників, як висвітлювати бойові дії з ясністю та людяністю, і що загалом змінилося в роботі воєнних кореспондентів за понад три роки великої війни.

Ярослав Кречко

Роман Пагулич розповів, що ще у 2022 році, і навіть частково у 2024-му, журналісти мали змогу працювати безпосередньо на передовій, а зараз такої можливості немає: «Ми виходили на передову і військові казали: “Якщо ви крикнете, то противник вас почує”. На жаль, таким чином ми працювати вже не можемо, бо зросли ризики роботи в зоні бойових дій. Дистанція зони ураження, англійською kill zone, зросла десь кілометрів до п’яти. А все, що ближче цієї зони до передової, перебуває у постійній небезпеці».

Саме безпекові питання є причиною такої зміни, а не ставлення військових до журналістів. «На мою думку, 95% військових раді побачити нову людину, — каже Роман Пагулич. — Тому що будь-яка позиція — це обмежений колектив, і вони перебувають там тижнями, місяцями. Журналісти виконують роль зв’язківця між цивільним суспільством і військовими, які, в принципі, теж кілька місяців тому могли бути цивільними, тому що масштаб війни вимагає постійної мобілізації. Але це фактор, показник того, що про військових пам’ятають, що вони можуть розповісти про те, яких зусиль вартує утримання лінії фронту там, де вона зараз є».

Роман Пагулич

Він сказав, що журналістам під час зйомок військових важливо бути уважними до певних елементів рельєфу, адже були випадки, коли позицію артилерії вираховували просто за формою дерева.

«З точки зору журналістики — це приховування певної інформації, але ми розуміємо, що без цього загинуть люди. З іншого боку, в нашій роботі ми не можемо собі дозволити й не маємо, згідно з нашими стандартами, скотитися до пропаганди.

Ми говоримо про те, що на війні є багато проблем, що люди в деяких моментах не витримують і залишають позиції. Що снаряди можуть не вибухати, що є дрони, яких багато, але часом вони не спрацьовують. І потрапивши десь ближче до окопів, поранені можуть очікувати на евакуацію днями й навіть тижнями. Ніщо не працює як годинник, тому що є дуже багато факторів, які можуть вплинути на війну в один момент», — розповів журналіст.

Військовим також важливо тримати зв’язок із рідними. Роман Пагулич каже, що родичі тих, хто знаходиться на позиціях по місяцю, пересилають їхнім командирам аудіоповідомлення у месенджерах, і потім ці повідомлення через рацію звуком передають військовим, щоб вони просто почули голос рідних.

«У своїй роботі ми концентруємося саме на військових, але насправді ми спостерігаємо постійне руйнування міст, у яких усе відбувається за одним і тим самим сценарієм. Зникає світло, зв’язок, вода, газ, всі можливості для існування. Люди, на жаль, залишаються жити у цих населених пунктах. Хтось не має нічого іншого поза межами цього містечка. Хтось відверто чекає Росію, в когось є якісь інші мотиви.

Людина, довіряючи російській пропаганді, до останнього вірить в те, що російські бомби та ракети її звільнять. І в цьому я бачу певне недопрацювання української інформаційної політики. Десь у 2017 році, коли ми приїздили в одне з прифронтових міст на сході України, ми попросили місцевих показати, які вони телеканали дивляться. І в жінки на першій кнопці пульту був телеканал “Росія 24”. Вона тоді сказала, що це випадково. Але, вочевидь, люди жили в такому інформаційному полі й недостатня інформаційна політика до великої війни теж має такі наслідки», — вважає журналіст.

Ярослав Кречко сказав, що російсько-українська війна — це, по суті, перша війна, де кожен солдат може поширити назагал будь-яке відео чи повідомлення з фронту. Вони, як і цивільні, також можуть стати об’єктом впливу через соцмережі, де фейкова, викривлена інформація поширюється безконтрольно. Особливо складною в цьому контексті є робота з окупованими територіями, зважаючи на штучні обмеження поширення інформації, які використовує і створює Росія.

Про зв’язок із ТОТ висловився Олександр Демченко: «Намагання підтримувати контакт і ламати інформаційну блокаду, яку створює Росія для людей на окупованих територіях — це важлива робота, яка набагато більша і ширша за звичайну журналістику. Росія це робить не тільки на окупованих територіях України, а у багатьох регіонах світу, де намагається поширити свій вплив».

Олександр Демченко

За його словами, комунікацію з ТОТ ускладнюють окупаційні адміністрації. Це почалося ще в період пандемії ковіду, коли були закриті пункти пропуску на лінії розмежування між Україною та тимчасово окупованими частинами Донецької і Луганської областей. Ще тоді Росія робила кроки для того, щоб максимально ізолювати людські контакти між ТОТ і вільним світом. Зараз контакти взагалі неможливі через більш жорстокі бойові дії та розширення лінії фронту.

«Проєкт «Донбас Реалії» завжди спирався на контакти з людьми, які перебувають на окупованих територіях. Просто отримували історії про соціальне життя, бойові дії чи перевіряли певну інформацію. Тепер це набагато складніше, тому що кожна людина, яка з окупованої території у вільний світ передає інформацію, що може навіть не стосуватися ніякої військової таємниці, в будь-якому випадку стає для російської влади шпигуном. Є безліч прикладів, як люди на окупованих територіях потрапляли до катівень і просто зникали», — каже Демченко.

Зараз при перевірці проросійськими силовиками смартфона людина наражається на небезпеку, якщо просто підписана на соцмережі будь-яких українських медіа.

«Треба думати, які альтернативні засоби передачі інформації на окуповану територію і отримання інформації звідти ми можемо використовувати, враховуючи необхідність обходу блокування соціальних мереж, сайтів, месенджерів, ютубу. З іншого боку, отримувати інформацію звідти, не наражаючи людей на ще більшу небезпеку. Треба придумувати нові маркетингові стратегії того, як зацікавити людей чесною, достовірною, збалансованою інформацією», — додав військовослужбовець.

Про методи комунікації з ТОТ розповіла Тетяна Якубович. За її словами, ситуація дуже погіршилася із блокуванням ютубу.

«Треба визнати, що велика аудиторія була втрачена, тому що Росії вдався цей залізний занавіс. І те, що вони роблять із доступом до західних платформ в окупації, це дійсно дуже потужна технічна робота.

Але ми постійно шукаємо якісь оригінальні шляхи донесення інформації. Одним з таких оригінальних шляхів донесення стала мережа TikTok. Ми розуміємо, що до неї треба ставитися з обережністю, але у випадку з окупованими територіями саме тікток дав хороший доступ. Ми просто робимо там інформаційний продукт, ролики, рілси. Також спробували запустити прямі ефіри у тіктоці.

Ми не знали, чи взагалі тікток, який є розважальним, дасть нам можливість зібрати якусь аудиторію, але це вийшло. І як це не дивно, аудиторія саме з окупації почала приходити на наші п'ятничні стріми», — розповіла журналістка.

Тетяна Якубович

Іншим інструментом «Донбас Реалій» для комунікації з ТОТ залишається телеграм, адже це російська платформа, яка там не блокується і швидше за все заблокована не буде. Тетяна Якубович зазначила, що це не безпечна платформа і про це доводиться постійно попереджати аудиторію, зокрема не вести небезпечних переписок з журналістами або з вільною частиною України: «Ми знаємо, що в українському суспільстві є різне ставлення до людей, які проживають в окупації. І чим менше зв'язку, тим менше люди на вільній території отримують фідбеку звідти. І це саме те, чого, на мій погляд, хоче Кремль.

Інколи нас питають, чи є на окупованих територіях проукраїнськи налаштовані люди. Нещодавно одна людина, яка передала нам для публікації фото з Маріуполя, відмовилася від гонорару і сказала перерахувати його на ЗСУ. Замість гонорару я відправила цій людині скрін, куди пішли ці кошти. І це є відповідь на питання, чи є проукраїнське населення в окупації».

За її словами, люди на ТОТ продовжують використовувати VPN-сервіси, тому що їм просто некомфортно жити без доступу до західних платформ, до яких звикли раніше: ютуб, фейсбук, інстаграм тощо.

Окрім того, на думку Тетяни Якубович, дієвим інструментом комунікації є класичне радіомовлення: «З низки причин ми як проєкт відійшли від цього свого часу, це дорога річ. Але державі потрібно думати про повернення до класичних FM-передавачів, середніх хвиль, довгих хвиль для доставки інформації в окупацію. Запит на це є і ми навіть зустрічали людей, які під час окупації в Харківській області, в місті Ізюмі, слухали наш проєкт по FM-радіо, тому що інших варіантів не було. Ми знаємо, що навіть коли була окупація Київської області, то люди мали єдине джерело інформації — це радіоприймачі, бо зв'язку, інтернету не було. І така сама ситуація є і по Донецькій, і Луганській областях. Я переконана, що треба пробувати Україні повертати радіомовлення на прифронтові і окуповані території».

Ярослав Кречко зазначив, що окрім роботи з окупованими територіями, аналітики та фронтлайн репортажів, ще одним важливим аспектом роботи «Донбас Реалії» є висвітлення проблем у Збройних Силах України.

Детальніше про це розповіла Тетяна Якубович: «На мій погляд, за роки повномасштабного вторгнення журналістика пройшла шлях від повного страху та застереження говорити про будь-які реформи в силах оборони, до непоганого рівня аналізу цих проблем.

Найгірші часи в інформаційному плані, які я згадую, були навесні 2022 року, коли всі були настільки шоковані самим фактом початку повномасштабного вторгнення, що розбиратися з будь-якими проблемами, правами військовослужбовців було просто неможливо».

За її словами, одним з перших матеріалів «Донбас Реалії» на цю тему стосувався проблем військ ТРО, які потрапляли в дуже важкі бої і несли великі втрати. Згодом журналісти почали втручатися в тему відпусток військовослужбовців, які стали можливими лише восени 2022 року. 

Станом на 2024 та 2025 рік українські медіа вже спокійніше аналізують проблеми управління військами, проблеми підготовки офіцерських кадрів, самовільного залишення частин і чому воно відбувається. Торік медіа дуже активно аналізували проблему переведень військових фахівців на непрофільні посади, тобто в піхоту, яке відбулося у силах логістики, повітряних силах та технічних спеціалістах.

У залі була також присутня журналістка «Донбас Реалії» Ольга Кацан, яка займалася проблемою самовільного залишення частин (СЗЧ). Тетяна Якубович передала їй слово і зазначила, що ця проблема існувала з 2022 року, але лише в 2024 українські медіа наважилися бодай мінімально це проаналізувати.

Ольга Кацан

«Вважалося, що краще помовчати і ця проблема нібито зникне. Що це розколихає суспільство. Зараз ця тема стала медійною. Коли ми готували великий матеріал, то ми ставили за мету не просто показати, що така проблема існує, а розповісти, у чому полягають труднощі повернення бійців, які хочуть насправді повернутися в армію.

Ми хотіли показати аспекти, через що виникла ця проблема, які на неї впливають фактори. Тому що це не лише питання термінів військової служби, які не залежать від Генштабу, не залежать насправді ні від кого. Поки триватиме війна, доти триватиме мобілізація. Це внутрішні конфлікти, це непрозора система оцінювання командирів. Це різні дрібні моменти, які є конкретно на певних місцях у бригад, вирішення яких насправді покращує ситуацію. Зокрема запрацювали переведення, хоч і у тестовому форматі, так само з'явився закон про СЗЧ, який дозволяє бійцям не отримувати кримінальну відповідальність», — розповіла Ольга Кацан.

Тетяна Якубович додала, що досвід роботи над такими матеріалами показує, що цивільне населення може впливати на вирішення проблем у армії. Замовчування таких проблем веде до падіння довіри до медіа. А коли люди не бачать висвітлення проблем армії в медіа, вони знайдуть це висвітлення у блогерів, які не завжди роблять це якісно і правильно.

На останок Ярослав Кречко запитав спікерів, чи існує баланс між правом суспільства на правду і обов'язком не зашкодити національній безпеці, чи не відчувають вони перетворення української журналістики на пропаганду?

Роман Пагулич відповів, що якщо проблема не проговорюється, то вона і не вирішується. Більше національній безпеці може нашкодити наявність неякісних мінометних мін: «Україна не авторитарна країна, де методом наказового тиску можна змінити якусь ситуацію. Що може змінити ситуацію — це цивільний контроль. Медіа теж є складовою цього контролю, тому про проблему потрібно говорити, зважуючи, звісно, всі ризики, і це завдання журналістики як такої».

Тетяна Якубович перевела це питання в порівняння між ІПСО і журналістським аналізом: «В нас є така звичка, коли люди хочуть відштовхнути якісь претензії до себе, казати, що це «російське ІПСО». Так от, інформаційно-психологічні спецоперації ворога спрямовані на ще більше розхитування ситуації. Якщо вони бачать проблему, то намагаються зробити її гіршою. Якщо ви робите аналіз як журналісти, то ви намагаєтеся зробити ситуацію кращою. Ви показуєте, як її вирішити. Тому різниця досить яскрава між цим».

Олександр Демченко підсумував, що страшніше, коли немає жодної інформації, ніж коли вона є, хоча балансу дотримуватися треба: «Людям потрібно кожен день в нашому сучасному цифровому інформаційному суспільстві отримувати інформацію. Це для них щоденна нормальність. Просто тут треба тиснути на те, що це має бути збалансована інформація, а не якийсь інформаційний потік, який просто людям забиває мізки».

8-9 травня в Києві відбувся дводенний 17-й Київський безпековий форум, який організовує Фонд Арсенія Яценюка «Відкрий Україну».

Цьогоріч захід пройшов під гаслом «UA: Єднаймося знову, щоб подолати світового агресора».

Фото надані організаторами Київського безпекового форуму