Переговори в Стамбулі: чому кінець війни відсувається

Позиції сторін різняться за ключовим питанням: спочатку припинення вогню, потім переговори, або навпаки, переговори під гуркіт знарядь, ревіння ракет і дзижчання дронів.

Провідні західні партнери України, включно зі США, в ультимативній формі зажадали від Росії встановлення з понеділка, 12 травня, режиму повного і беззастережного припинення вогню і початку мирних переговорів. У разі невиконання - новий санкційний залп якоїсь особливої тяжкості ураження і збільшення військової підтримки України. Путін відповів 11 травня о 1.30 ночі за московським часом: ніякого припинення вогню, переговори з 15 травня у Стамбулі, а там подивимося.

Позиції сторін різняться за ключовим питанням: спочатку припинення вогню, потім переговори, або навпаки, переговори під гуркіт гармат, ревіння ракет і дзижчання дронів. Зараз багато що залежить від того, як сприйме відповідь Путіна Трамп. Якщо вважатиме відмову від припинення вогню принизливою для себе, то ввімкне, нарешті, режим сили, якщо вкотре зробить вигляд, що нічого особливого не сталося, Путін отримує новий шанс розколювати західну єдність і диктувати свої умови. В обох випадках кінець війни відсувається.

Кремлівський лідер від самого початку робив ставку на те, що Трамп розвалить євроатлантичну єдність і, заощаджуючи Америці гроші та зусилля, віддасть перевагу великому договірняку з ним, Путіним, ніж продовжувати підтримку ненависного обом Зеленського. Підстав для такого розрахунку було чимало і до вступу Трампа на посаду, і в перші місяці його правління Білий дім зайняв позицію, багато в чому вигідну Кремлю, виводячи себе з-поміж союзників України в роль нейтрального арбітра і модератора мирного процесу. Жодного розрізнення між агресором і жертвою агресії не проводилося. Ба більше, основний тиск чинився саме на Україну, аби досягти швидкого успіху на славу "найвеличнішого президента в історії Америки".

Ніякого швидкого успіху не вийшло. Американський президент, який обіцяв швидке завершення війни, ґрунтуючись лише на силі власного авторитету в очах Путіна, відчув на собі, що таке кремлівська дипломатія, про особливості якої його попереджав Зеленський під час історичної зустрічі в Овальному кабінеті: Путіну вірити не можна. Тоді на главу української держави американське керівництво сильно розсердилося. Час показав, що даремно.

Що далі, то більше Трамп виглядав слабким, нерішучим і просто нездатним впоратися з непростим завданням, вирішити яке сам зголосився. Це стало викликати подив навіть у його прихильників, які вважали, що порівняно із "сонним Джо" Байденом "наш-то ого-го!" Підтримка Трампом заяви європейських лідерів щодо припинення вогню з 12 травня начебто показала, що США схиляються до необхідності проявити жорсткість. Путін же вкотре вирішив перевірити, чи такий рішучий господар Білого дому, чи він знову "попливе" перед необхідністю вдарити кулаком по столу і вильне вбік.

Нерішучість Трампа дорого обходиться Україні. Поки він болісно розбирався, чи варто довіряти Володимиру Путіну, той докладав усіх зусиль, щоб українців стало менше. За даними Моніторингової місії ООН з прав людини, квітень був одним із найважчих за кількістю вбитого цивільного населення України: загинуло щонайменше 209 осіб і 1146 дістали поранення. Основна причина - застосування балістичних ракет, дронів і артилерії. Найсмертельніші епізоди: 4 квітня, Кривий Ріг, 20 загиблих, 63 поранених; 13 квітня, Суми, 34 загиблих, 105 поранених; Харків, 18 квітня, 1 загиблий, понад 100 поранених; Київ, 24 квітня, 11 загиблих, 81 поранений. За кількістю загиблих дітей квітень став найбільш убивчим із червня 2022 року: 19 загиблих дітей, 78 дістали поранення. Загалом від початку 2025 року загинуло 664 мирні жителі, поранено 3425 - це на 59 % більше, ніж за той самий період у 2024-му році. Не рахуючи втрат серед українських солдатів, які відчули на собі припинення американських поставок і надання розвідувальної інформації. Якби Трамп почав із сильної ноти, багато хто б залишився живим.

Безумовно, головна заслуга в тому, що спільний ультиматум Путіну став можливий, належить європейським партнерам і Україні. Вони не давали Вашингтону піти в повну ізоляцію і у відмову від участі в європейських та українських справах, десь умовляли, десь задобрювали американського лідера, який, як відомо, має любов до улесливого обходження. Важливо було показати Трампу, який любить міркувати в термінах карткової переваги, що їхні спільні карти б'ють будь-які карти Путіна. Для 45-47-го президента це незвично, він не вміє працювати в коаліції, але якщо це запорука успіху, який, нікому не шкода, потім припишуть особисто йому, то чому б і ні.

Путін певним чином підставився, коли спочатку в односторонньому порядку заявив про великоднє припинення вогню, а потім про перерву в бойових діях у зв'язку зі святкуванням 9 травня з таким самим одностороннім відновленням вогню з 11 травня. Тим самим він продемонстрував, що кнопка закінчення війни знаходиться саме у нього. Головне питання, як довго йому даватимуть клацати її туди-сюди.

Кремль і цього разу, після заклику перестати стріляти з 12 травня, не уникнув великої спокуси "увімкнути дурня" і випробувати ліміт терпіння на Заході. Поки що Путін все ще розраховує, що військовий тиск на Україну дасть йому більше, ніж згода на негайну зупинку війни. У солідарну готовність Заходу доставити Росії за непоступливість великі неприємності він, як і раніше, не вірить, і в частині солідарності, і в частині неприємностей. Можливо, він втрачає зараз шанс вийти із затіяної ним історії з найменшими втратами.

Путін не хоче виглядати слабким, дотримуючись ініціативи Заходу. Але більшість росіян уже налаштувалися на швидке закінчення війни і не відчують великого щастя від необхідності її продовжувати. За даними "Левада-Центру" за квітень, 61% опитаних виступають за перехід від війни до мирних переговорів. Здається, на них чекає велике розчарування. Не вперше, не востаннє, перетерплять, звісно, але загальна атмосфера в Росії стає дедалі обтяжливішою.

Зараз проглядаються два варіанти подальшого розвитку подій. Або Трамп таки покаже характер, і тоді Росію будуть спільними американсько-європейськими зусиллями примусово виводити в невигідну для неї позицію, після якої вона стане податливішою до закликів про мир. Або американський президент знову піддасться на виверти Путіна, зафіксує початок нескінченної переговорної канітели під гуркіт війни як свою величезну перемогу і залишить цю згубну справу для розрулювання європейцям. Обидва варіанти означають продовження війни. Від негайного переходу до миру Путін відмовився.

Джерело