Большая атомная сделка Трампа: что дает шанс на компромисс США с Ираном по ядерной программе

В Омані щойно відбувся четвертий раунд ядерних переговорів між США та Іраном.

Попри серйозні розбіжності та обмежений час, вперше за роки з’явився обережний оптимізм.

Відмінність нинішнього моменту полягає не в близькості позицій, а в усвідомленні обома сторонами, що дипломатія краща за конфронтацію.

Іран наполягає, що його ядерна програма має виключно мирний характер, і згідно з останньою оцінкою американської розвідки, наразі він не займається створенням ядерної зброї.

Втім, з моменту виходу Сполучених Штатів зі Спільного всеосяжного плану дій (СВПД) у 2018 році за ініціативою Дональда Трампа, збагачувальні потужності Ірану суттєво зросли.

Сьогодні Іран є пороговою ядерною державою.

У Тегерана достатньо урану, збагаченого до 60%, щоб у разі подальшого збагачення до 90% виготовити шість ядерних боєзарядів.

Йому знадобиться близько шести місяців, щоб здійснити так званий "ривок до бомби", хоча повна розробка ядерного пристрою, найімовірніше, зайняла б від одного до двох років.

Для Заходу це неприйнятно.

Якщо до кінця червня не буде дипломатичного прориву, США можуть ініціювати повернення санкцій ООН.

Але це знищить залишки дипломатичних зусиль, може спонукати Іран вийти з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї і збільшить ризик військового конфлікту.

Трамп хоче всеосяжної угоди, яка виходить за межі СВПД, обмежуючи збагачення урану, стримуючи розвиток ракетної програми та коригуючи регіональну поведінку Ірану.

Але це — ілюзія.

Іран не погодиться на повне згортання своєї ядерної програми, не кажучи вже про демонтаж регіональних альянсів — і тим більше не в найближчі тижні.

Він також не відмовиться від збагачення урану чи від балістичних ракет, які є основою його оборонної стратегії.

Проте навіть в цих обмежених умовах дипломатичний шлях залишається відкритим.

Обидві сторони зацікавлені в досягненні більш обмеженої угоди, аби уникнути військового зіткнення.

Попри риторику "вогню та люті", Трамп не схильний до початку нових воєн.

Його нещодавнє звільнення радника з національної безпеки Майка Волца, відомого своїм жорстким ставленням до Ірану, є показовим.

Як і оголошення 6 травня про припинення вогню з повстанцями-хуситами в Ємені.

Трамп віддає перевагу переговорному врегулюванню, як і його союзники в Перській затоці.

Більш того, президент США вважає, що зараз — найкращий момент для такого врегулювання, адже Іран наразі суттєво ослаблений.

Ця угода вкрай важлива для Трампа.

З огляду на провал зусиль адміністрації щодо припинення вогню між Росією та Україною, іранське досьє є його найкращим — а можливо, єдиним — шансом на вагоме дипломатичне досягнення до кінця року.

Попри початкову відмову від офіційного діалогу, іранські консерватори зрештою схвалили непрямі переговори через Оман, що свідчить про готовність до прямих перемовин у разі поступу.

Цей зсув демонструє усвідомлення режимом Ісламської Республіки, що подальша економічна та дипломатична ізоляція несе дедалі більші витрати.

Для іранських чиновників послаблення санкцій є життєво важливим, аби зупинити повзучу економічну катастрофу та знизити ризики внутрішніх заворушень.

Хоча Іран розглядає Трампа як ворожу фігуру, дехто в Тегерані сприймає його прагнення до дипломатичних "перемог" — та небажання розпочинати нові війни — як шанс отримати перепочинок без значних поступок.

І хоча Іран не має прямого контролю над хуситами, за повідомленнями, він все ж схилив їх погодитися на припинення вогню — що вирішило ключове американське занепокоєння щодо підтримки Іраном регіональних проксі-сил і покращило атмосферу для ядерних переговорів.

Ключова проблема — здатність Ірану до збагачення урану.

Іран відхилив пропозицію держсекретаря США Марко Рубіо покладатися на імпортований уран для цивільної ядерної програми замість внутрішнього збагачення.

Ісламська Республіка розглядає збагачення як невід’ємне суверенне право.

Водночас вона залишається відкритою до більш обмеженої угоди, яка б встановлювала стелю для збагачення, забезпечувала перевірки з боку МАГАТЕ та гарантувала, що ядерна зброя не розробляється.

Останні заяви Білого дому також свідчать про більшу гнучкість.

4 травня Трамп заявив, що його головна мета — не допустити набуття Іраном ядерної зброї, а не знищити цивільну ядерну енергетику.

А 7 травня віцепрезидент Джей Ді Венс підтвердив, що Іран "може мати цивільну ядерну енергетику", але не програму збагачення, яка наближає його до створення зброї.

Це розмежування — між суворо контрольованим цивільним використанням і потенціалом до збройної розробки — може дати змогу досягти вузької угоди, яка зберігає дипломатію в дії принаймні до кінця літа.

Звісно, це не є ідеальним результатом для США.

Трамп відомий своєю нетерплячістю й буде скептично ставитися до угоди, яка здається йому "затягуванням часу".

Але всеосяжну угоду між сторонами, які глибоко не довіряють одна одній, неможливо укласти за два з половиною місяці.

Враховуючи, що Трамп уже пригрозив Ірану бомбардуванням у разі провалу переговорів, скромніша угода є єдиною реальною альтернативою військовому конфлікту.

На щастя, Трамп неодноразово демонстрував готовність відмовитися від максималістських позицій, якщо це дозволяє йому оголосити політичну перемогу.

Якщо буде досягнуто прогресу, США можуть відкласти механізм автоматичного повернення санкцій — неофіційно, тиснучи на європейських союзників, або офіційно — через нову резолюцію Ради безпеки ООН про продовження дедлайну.

Європейські союзники США, а також Росія й Китай можуть підтримати такий крок, якщо його подати як спосіб уникнути кризи.

Такий підхід збереже можливість "snapback" (механізм автоматичного відновлення санкцій, передбачений Спільним всеосяжним планом дій), але водночас утримає дипломатичний трек відкритим і дасть змогу запобігти негайній ескалації.

Військовий варіант, втім, залишатиметься "на столі".

США збільшили військову присутність у регіоні, й бомбардувальники B-2, здатні нести боєприпаси для ураження укріплених об’єктів — таких як об’єкти зі збагачення урану у Фордо та Натанзі — вже розгорнуті.

Ці розміщення служать і як важіль у переговорах, і як підготовка до можливих авіаударів у разі провалу перемовин.

Жодних гарантій успіху немає.

Іран може відкинути умови США або переграти свою позицію, затягуючи час у надії на нові поступки.

Трамп може вирішити, що поступок замало, і змінити курс — до механізму санкцій або ще гірше.

Якщо переговори зірвуться, а США чи Ізраїль атакують ядерні об’єкти Ірану, Тегеран відповість ударами по американських військових об’єктах у регіоні і, імовірно, активізує розробку ядерної зброї.

Це все — реалістичні сценарії.

Але попри ризики, нинішній раунд дипломатії є найсерйознішою можливістю для ядерної деескалації з часу краху СВПД сім років тому.

Колонка початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника.