Удар по РФ или имитация? Как в Евросоюзе хотят отказаться от российских энергоресурсов

6 травня Європейська комісія оприлюднила довгоочікувану Дорожню карту щодо припинення імпорту російських енергоносіїв.

Документ, який окреслює політичні рамки для поетапного зменшення залежності Європейського Союзу від імпорту російських енергоносіїв (не лише газу та нафти, але й ядерних матеріалів) до кінця 2027 року.

Попри всі проблеми із затвердженням цієї дорожньої карти (про наміри блокувати її вже оголосила Угорщина, можливо, до неї приєднається й Словаччина), вона є важливою віхою в узгодженні стратегії енергетичної безпеки ЄС з його ширшими геополітичними та кліматичними цілями.

Однак прописана у документі поетапна відмова від імпорту російського газу, особливо розпливчасті формулювання, що потенційно дозволяють продовження торгівлі російським скрапленим природним газом (СПГ) на спотовому ринку до кінця 2025 року, створює стратегічні ризики, які потребують ретельного вивчення.

Документ підтверджує, що у 2024 році ЄС імпортував 52 млрд кубометрів природного газу з Росії – 32 млрд кубометрів трубопроводами та 20 млрд у вигляді скрапленого природного газу.

Загалом частка газу з РФ становила 19% від загального обсягу імпорту.

Для порівняння, за результатами 2021 року ця частка становила 45%.

Таке різке зниження було досягнуто завдяки ініціативам REPowerEU, прискореному впровадженню відновлюваних джерел енергії, підвищенню енергоефективності та диверсифікації джерел постачання.

Тим не менш, продовження закупівель на спотовому ринку – добровільних і юридично необов'язкових – призвело до збільшення доходів Росії від енергоносіїв, які, за даними Єврокомісії, у 2024 році склали 23 млрд євро.

У повідомленні пропонується трикомпонентний підхід до припинення імпорту газу з Росії:.

Негайна заборона нових довгострокових контрактів та існуючих контрактів на спотовому ринку до кінця 2025 року.

Заборона решти імпорту за існуючими довгостроковими контрактами до кінця 2027 року.

Обов'язкові національні плани та підвищення прозорості контрактів на постачання газу.

Стратегічна логіка поетапного скорочення базується на готовності ринку та правовій передбачуваності, при цьому Комісія посилається на поточні довгострокові контракти та інфраструктурну залежність.

Однак власний аналіз дорожньої карти показує, що готовність інфраструктури, зокрема потужностей з імпорту СПГ, значно змінилася.

У період з 2022 по 2024 рік ЄС ввів в експлуатацію 12 нових СПГ-терміналів і шість розширених, збільшивши загальну потужність регазифікації до 250 млрд кубометрів на рік, що значно перевищує поточний рівень імпорту СПГ.

Більше того, за прогнозами, світова пропозиція СПГ зросте на 200 млрд кубометрів у період між 2025 і 2028 роками, а надлишкові потужності, як очікується, чинитимуть тиск на ціни, починаючи з 2026 року, в бік зниження.

До 2030 року світові експортні потужності СПГ зростуть на 50% порівняно з існуючою пропозицією.

У цьому контексті потенційне рішення відкласти заборону на спотові операції з російським СПГ до кінця 2025 року може надіслати хибні сигнали як європейським енергетичним компаніям, так і Кремлю.

Натомість продовження цих короткострокових дискреційних закупівель фактично підриває стратегічні та моральні цілі дорожньої карти.

Спотовий ринок представляє найбільш швидкодоступну частину торгівлі російським газом – приблизно третину поточних обсягів, і не існує жодних комерційних, юридичних чи технічних перешкод, які б завадили запровадити заборону раніше.

Крім того, у нашому нещодавньому аналітичному звіті "Позбавлення від російської газової залежності в країнах-членах ЄС: індивідуальний підхід" пропонуються детальні, конкретні для кожної країни шляхи відмови від імпорту російського газу в короткостроковій перспективі.

Наприклад, Австрія, Угорщина та Словаччина – три країни-члени ЄС, які найбільше залежать від російського газу, – можуть значно скоротити імпорт, використовуючи розширені потужності реверсного потоку, отримавши доступ до нових СПГ-терміналів через інтерконектори та прискоривши електрифікацію опалення житлових будинків і промислових процесів.

У звіті підкреслюється, що за наявності політичної волі й технічної підтримки мета створення повністю вільного від Росії європейського газового ринку до кінця 2025 року є досяжною.

Дорожня карта Єврокомісії також справедливо вказує на необхідність запобігання непрямому імпорту через угоди про своп або реекспорт СПГ.

Це є критично вразливим місцем у нинішній структурі ринку, особливо з огляду на те, що обсяги російського СПГ можуть бути анонімними через міжнародні хаби.

Без надійних механізмів відстеження та розкриття інформації ці потоки ризикують підірвати ефективність дорожньої карти.

Тому ми вітаємо заплановану законодавчу пропозицію Комісії щодо прозорості та моніторингу походження газу, але вона має бути реалізована якнайшвидше.

З точки зору України, наслідки зволікання є однозначними.

Доходи від експорту газу та нафти продовжують фінансувати військову агресію Росії, включаючи атаки на українські міста та цивільну енергетичну інфраструктуру.

Дорожня карта визнає, що вепонізація енергетики є постійною стратегічною загрозою.

Тому енергетична політика ЄС має не лише відображати ринкові реалії, а й узгоджено реагувати на геополітичний імператив перекриття російських джерел фінансування.

Важливо, що кілька країн-членів ЄС вже продемонстрували, що швидка відмова від російського газу можлива.

Країни Балтії, Польща та Фінляндія повністю відмовилися від імпорту російського газу.

Чехія з квітня 2025 року припинила імпорт російської нафти після завершення розширення нафтопроводу TAL-PLUS.

Ці прецеденти підтверджують доцільність більш прискореної поетапної відмови від російського газу в усьому ЄС.

негайна заборона на купівлю російського газу на спотовому ринку влітку 2025 року;.

повна прозорість усіх контрактів на постачання газу, включаючи дезагреговану звітність про походження та обсяги;.

посилення правозастосування проти обходу санкцій через реекспорт та своп-угоди;.

фінансова та технічна підтримка держав-членів, які відмовляються від російських ланцюгів постачання, відповідно до Зеленого курсу ЄС та механізмів енергетичної солідарності.

Нова дорожня карта знаменує собою поворотний момент в енергетичній політиці ЄС.

Вона закладає основу для безпечного, суверенного і декарбонізованого енергетичного майбутнього для вільної Європи.

Але успіх залежатиме не лише від амбітності її цілей, а й від рішучості реалізації.

Для України і для довгострокової безпеки Європи час діяти зараз, а не наприкінці чергового календарного року.

Публікації в рубриці "Колонки" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів.