День вишиванки: які вишиті сорочки одягали на Київщині

Щороку у третій четвер травня в Україні відзначають День вишиванки — цьогоріч свято припадає на 15 травня. Його започаткували ще у 2006 році завдяки ініціативі студентки Чернівецького національного університету Лесі Ворониної. Вона запропонувала одногрупникам прийти на заняття у вишитих сорочках, ідея швидко поширилася соцмережами по всій країні та стала новою традицією.

З цієї нагоди варто пригадати, якими були вишиванки у Київському регіоні.

За даними Українського інституту історії моди, на Київщині найчастіше використовували такі техніки вишивки, як: вирізування, лиштва, зерновий вивід, настилування, набирування, верхоплут, штапівка, коса гладь та інші.

На Північній Київщині вишиванки прикрашали білими, червоними та синіми нитками. На Півдні регіону переважали білий і жовтий кольори. У другій половині ХІХ століття синій поступово витіснявся чорним.

Найрозкішніші сорочки вишивали спеціально для весіль. Їх створювали з тонкого білого полотна, щедро оздоблювали червоною заполоччю — рукави були повністю вкриті вишивкою. Таку сорочку берегли все життя як сімейну реліквію.

Жінки старшого віку носили скромніші вишиванки з меншою кількістю орнаментів. Чоловічі сорочки у ХІХ столітті були довшими за жіночі, без вишивки на рукавах.

На щодень носили практичні сорочки зі стриманою, мінімалістичною вишивкою. У піст відмовлялися від яскравих кольорів, надаючи перевагу білим, чорним, синім або коричневим відтінкам.

Щоб виготовити одну вишиванку, потрібно було від 6 до 8 тисяч метрів нитки, яку пряли вручну.

До 1913 року жінки на Київщині вишивали переважно для себе, однак саме з того часу вишивка почала набувати ознак промислу. Центри ремесла з’явилися у Кагарлику, Смілі та селі Скобці.